Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 520/7622/18-ц

провадження № 61-15939св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Порто-Франко», Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Порто-Франко» (далі - ПАТ АБ «Порто-Франко», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс» (далі - ТОВ «Альянс Фінанс»), ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та скасування реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 18 березня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ АБ «Порто-Франко» укладений кредитний договір № 115/1-11, у забезпечення виконання умов якого, між нею та банком укладений договір поруки № 18-03/2011 та іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрований у реєстрі за № 537, за умовами якого вона передала в іпотеку належне їй нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . 30 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ АБ «Порто-Франко» укладено додаткову угоду №3, якою змінено кінцевий термін виконання зобов`язань за кредитним договором з «17 травня 2011 року» на «30 березня 2012 року», у зв`язку із чим також внесені зміни до договору поруки.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2013 року у справі № 1522/26674/2012 задоволено позов ПАТ АБ «Порто-Франко» про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

16 березня 2016 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ТОВ «Альянс Фінанс» укладений договір № 7 про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, на підставі якого ПАТ АБ «Порто-Франко» відступило на користь ТОВ «Альянс Фінанс», у тому числі право вимоги за іпотечним договором від 18 березня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрований у реєстрі за № 537.

22 березня 2016 року між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «Альянс Фінанс» відступило на користь ОСОБА_2 право вимоги за іпотечним договором від 18 березня 2011 року, укладеним із ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрований у реєстрі за № 537.

25 липня 2016 року державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 30613661, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

Вважає, що укладений договір про відступлення права вимоги суперечить нормам законодавства, оскільки після ухвалення Приморським районним судом м. Одеси 04 березня 2013 року рішення у справі № 1522/26674/12, ПАТ АБ «Порто-Франко» використав своє право на обраний вид захисту прав та інтересів шляхом стягнення заборгованості. Отже, після набрання вказаним рішення суду, звернення стягнення на предмет іпотеки є неможливим, оскільки суперечить статті 61 Конституції України, а отже, іпотечний договір є припиненим, а банк мав право задовольнити свої вимоги шляхом здійснення відповідних дій у межах виконавчого провадження.

ПАТ АБ «Порто-Франко» не мав права на укладення з ТОВ «Альянс Фінанс» договору про відступлення права вимоги стосовно іпотечного договору, такий договір у цій частині підлягає визнанню недійсним, як і наступні договори і рішення прийняті стосовно вказаного іпотечного договору та предмета іпотеки.

Звернення стягнення, яке здійснено 25 липня 2016 року в позасудовому порядку шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійснено з порушенням встановлених строків позовної давності, оскільки кінцевий термін дії іпотечного договору, з урахуванням додаткових угод, встановлено по 30 березня 2012 року. У той же час, банк звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором - 16 листопада 2012 року, таким чином, строк позовної давності переривався, та повинен відраховуватись із 17 листопада 2012 року. Будь-які дії зі звернення стягнення стосовно предмету іпотеки, можливі були бути в межах трирічного терміну, а саме з 17 листопада 2012 року по 17 листопада .2015 року. Крім того, позивач зазначала, що відступлення права вимоги за іпотечним договором, яке було здійснено незаконно, також не є підставою для перебігу строку позовної давності для здійснення вказаних дій.

Перереєстрація права власності на іпотечне майно здійснена поза межами строку дії іпотечного договору та поза межами строку позовної давності.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним та скасувати договір від 16 березня 2016 року № 309 про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 573, стосовно квартири АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Альянс Фінанс» та ПАТ АБ «Порто-Франко»; визнати недійсним та скасувати договір № 347 від 22 березня 2016 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 573, стосовно квартири АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30613661 від 25 липня 2016 року про перехід права власності, на квартиру № від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 15559149, прийняте на підставі недійсного договору від 22 березня 2016 року № 347 про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року у складі судді Калініченко Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ АТ «Порто Франко» після ухвалення 04 березня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси рішення у справі № 1522/26674/12 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мав достатньо повноважень на укладення договорів стосовно іпотечного договору, за наслідком чого іпотекадержателем за яким стала ОСОБА_2 . Станом на день звернення стягнення на предмет іпотеки - 25 липня 2016 року, заборгованість за кредитним договором боржниками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не погашена, доказів на підтвердження погашення заборгованості за спірним кредитним договором позивачем суду не надано, у зв`язку з чим, безпідставними є посилання позивача про припинення строку дії договору іпотеки 30 березня 2012 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22 березня 2016 року та скасування державної реєстрації та ухвалено в цій частино нове рішення.

Визнано недійсним договір від 22 березня 2016 року № 347 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрований у реєстрі за № 347. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30613661 від 25 липня 2016 року, про перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 15559149. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з укладенням 22 березня 2016 року договору про відступлення права вимоги між ТОВ «Альянс Фінанс» і ОСОБА_2 , відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги. Відступлення прав за іпотечним договором ПАТ АБ «Порто-Франко» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не могла.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу у якому зазначила, що задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на іпотечне майно в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» можливе лише до 30 березня 2012 року включно, а далі за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса в межах строків позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Оскільки судові рішення оскаржуються в частині задоволених судом апеляційної інстанції вимог про визнання недійсним договору від 22 березня 2016 року № 347 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2 , та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то Верховний Суд переглядатиме рішення суду лише у цій частині.

Обставини, встановлені судами

18 березня 2011 року між ПАТ КБ «Порто-Франко» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 115/1-11, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 240 000,00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 25 % річник, зі встановленим строком повернення до 17 травня 2011 року.

Із метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 18 березня 2011 року між ПАТ КБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 18-03/2011, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась перед банком відповідати у повному об`ємі за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 18 березня 2011 року № 115/1-11.

18 березня 2011 року між ПАТ КБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрований у реєстрі за № 537, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 14 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 7959.

30 грудня 2011 року між ПАТ КБ «Порто-Франко» та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 3 до кредитного договору від 18 березня 2011 року № 115/1-11, за умовами якої сторони вирішили змінити пункт 1.1 кредитного договору та встановили строк повернення кредитних коштів до 30 березня 2012 року.

Цього ж дня аналогічні зміни внесені до договору поруки від 18 березня 2011 року № 18-03/2011, на підставі додаткової угоди № 2 укладеної між ПАТ КБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1

ОСОБА_3 не виконувались належним чином умови вказаного кредитного договору, внаслідок чого станом на 05 листопада 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 2 321 395,05 грн, що стало підставою для звернення ПАТ АКБ «Порто-Франко» 16 листопада 2012 року до Приморського районного суду міста Одеси з відповідним позовом про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як поручителя.

За наслідком розгляду вказаної справи № 1522/26674/2012, 04 березня 2013 року Приморським районним судом міста Одеси ухвалив рішення, яким стягнув солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Порто-Франко» заборгованість за кредитним договором від 18 березня 2011 року № 115/1-11 та за кредитним договором від 28 квітня 2011року № 172/2-11 у сумі 2 321 395,05 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

29 квітня 2013 року рішення суду набрало законної сили і тієї ж дати Приморським районним судом м. Одеси виданий виконавчий лист № 522/26674/12 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Порто-Франко» суми заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2011 року № 115/1-11 та за кредитним договором від 28 квітня 2011року № 172/2-11.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 червня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

01 березня 2016 року на відкритих торгах (аукціоні) з реалізації активів - права вимоги за кредитами ПАТ АБ «Порто-Франко», здійснено продаж права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 18 березня 2011 року № 115/1-11; за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом 18 березня 2011 року з усіма додатками та доповненнями; за договором поруки від 18 березня 2011 року № 18-03-2011.

Відповідно до протоколу № 44 /АЕТ/, лот 1052, переможцем вказаних торгів визначено ТОВ «Альянс Фінанс».

16 березня 2016 року між ПАТ «Порто-Франко» і ТОВ «Альянс Фінанс» укладений договір про відступлення права вимоги № 7 зокрема за кредитним договором від 18 березня 2011 року № 115/1-11; за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом 18 березня 2011 року з усіма додатками та доповненнями; за договором поруки від 18 березня 2011 року № 18-03-2011.

16 березня 2016 року ПАТ АБ «Порто-Франко» та ТОВ «Альянс Фінанс» склали акт прийому-передачі до договору про відступлення права вимоги від 16 березня 2016 року № 7, за яким первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги за кредитним договором від 18 березня 2011 року № 115/1-11, укладеним між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_3 , а також кредитні документи відповідно договору про відступлення права вимоги.

Цього ж дня ПАТ АБ «Порто-Франко» та ТОВ «Альянс Фінанс» уклали договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрований у реєстрі за № 309, за умовами якого банк передав ТОВ «Альянс Фінанс» право вимоги за іпотечним договором від 18 березня 2011 року, зареєстрованим у реєстрі за № 537.

22 березня 2016 року між ТОВ «Альянс Фінанс» і ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги зокрема за кредитним договором від 18 березня 2011 року № 115/1-11; за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом 18 березня 2011 року з усіма додатками та доповненнями; за договором поруки від 18 березня 2011 року № 18-03-2011.

Цього ж дня ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2 уклали договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрований у реєстрі за № 347, за умовами якого ТОВ «Альянс Фінанс» передало ОСОБА_2 право вимоги за іпотечним договором від 18 березня 2011 року, зареєстрованим у реєстрі за № 537, укладеним із ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, ОСОБА_2 набула право вимоги за кредитним, іпотечним договорами, з усіма додатками та доповненнями, та за договором поруки.

У зв`язку з цим у Державному реєстрі Іпотек зареєстровано інформацію про іпотекодержателя ОСОБА_2 стосовно іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 , за іпотечним договором, що підтверджується інформаційною довідкою від 05 серпня 2018 року № 129790080.

20 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. як державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , в порядку звернення стягнення у позасудовому порядку на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку».

За наслідком розгляду вказаної заяви, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. як державним реєстратором, 25 липня 2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 30613661, на підставі якого зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , запис про право власності № 15559149, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05 липня 2018 року за № 129790080.

Визнаючи недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що з укладенням 22 березня 2016 року договору про відступлення права вимоги між ТОВ «Альянс Фінанс» і ОСОБА_2 , відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги. Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ПАТ АБ «Порто-Франко» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не могла.Договір про відступлення прав вимоги укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Щодо договору відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2 .

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу і зроблено правовий висновок такого змісту.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Суди встановили, що 22 березня 2016 року між ТОВ «Альянс Фінанс» і ОСОБА_2 укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., за умовами якого цедент (ТОВ «Альянс Фінанс»)відступив цесіонарію ( ОСОБА_2 ) право вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за його ознаками є договором, за якими ТОВ «Альянс Фінанс» у зобов`язаннях за договором іпотеки замінений на ОСОБА_2 як нового кредитора. ОСОБА_2 не набула право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договору відступлення права вимоги у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за договором іпотеки. Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Оспорюваний позивачем договір є договором відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 на підставі договору відступлення прав вимоги набула право вимоги за іпотечним договором.

Зазначений договір відступлення прав вимоги не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором у розпорядження кредитору за плату, тобто його умови не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за цим правочином не є відносинами у сфері факторингу. Цей правочин є купівлею-продажем прав вимоги і за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявності у ОСОБА_2 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору від 22 березня 2016 року про відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Альянс Фінанс» і ОСОБА_2 ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Таким чином, доводи заявника про те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19(провадження № 14-181цс20).

Щодо визнання недійсною та скасування державної реєстрації прав на квартиру

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 200/18401/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18 від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18777/18.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що державна реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_2 здійснена поза межами строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки - позасудовим способом звернення стягнення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності має своїм наслідком відмову у позові, тобто неможливість захисту порушеного права в судовому порядку. Проте, сплив позовної давності не припиняє зобов`язання, а тому не перешкоджає кредитору звертати стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку.

Отже, допоки існує невиконане основне зобов`язання, кредитор має право задовольняти свої вимоги коштом іпотечного майна в позасудовому порядку, у тому числі й шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного іпотечного застереження.

Також як на підставу своїх вимог щодо скасування державної реєстрації прав на квартиру, ОСОБА_1 вказувала на те, що при наявності судового рішення про стягнення заборгованості, така реєстрація прав суперечить статті 61 Конституції України так як є подвійним стягненням заборгованості за кредитом.

Проте вказані доводи є безпідставними, з огляду на те, що чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги коштом предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Право вибору способу захисту: чи стягнення заборгованості, чи звернення стягнення на предмет іпотеки, - належить кредитору.

Наявність самого судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законом.

Стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання, адже саме кредитор має право обрати, яким чином здійснювати стягнення заборгованості.

Інших підстав в обґрунтування своїх вимог про скасування державної реєстрації права власності на квартиру ОСОБА_1 не зазначала.

Доводи ОСОБА_1 , що викладені у її відзиві на касаційну скаргу про те, що державна реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_2 здійснена у період арешту квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку зі здійсненням Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань ДФС України досудового розслідування у провадженні від 19 листопада 2014 року № 22014000000000515, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 209 КК України, де ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року накладено арешт, не є підставою для залишення рішення суду апеляційної інстанції без змін, з огляду на те, що такі доводи позивача не були підставою її позову.

При цьому, Верховний Суд вкотре нагадує, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки висновки суду апеляційної інстанції не відповідають правовим висновкам, сформульованим Верховним Судом щодо відступлення права вимоги за іпотечним договором, Верховний Суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Отже, з огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання нею касаційної скарги у розмірі 4 228,80 грн.

Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 228,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко