ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 520/7656/15-ц

провадження № 61-1094св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета

спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Одеської області

від 11 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову вказувала, що рішення Одеської міської ради порушує її право користувача земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , оскільки у власність ОСОБА_2 передана земельна ділянка

площею 0,0581 га, яка збільшена за рахунок земельної ділянки позивача.

Позивач вважала, що оскаржуваним рішенням Одеська міська рада безпідставно зменшила площу її земельної ділянки на 4 кв.м, що є перешкодою в обслуговуванні зовнішньої стіни належної їй будівлі.

Крім того, позивач посилалася на відсутність свого підпису в акті узгодження в натурі меж земельної ділянки від 19 січня 2004 року, що надавалася у власність ОСОБА_2 , та на невідповідність технічної документації з інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_2 фактичним даним.

За таких обставин просила визнати недійсними рішення Одеської міської ради № 3442-ІУ від 16 листопада 2004 року «Про затвердження технічної документації з інвентаризації та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0581 га, розташованої на

АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» та державний акт від 16 листопада 2005 року на право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним рішення Одеської міської ради № 3442-ІУ від 16 листопада 2004 року «Про затвердження технічної документації з інвентаризації та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки

площею 0,0581 га, розташованої на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд».

Визнано недійсним державний акт від 16 листопада 2005 року на право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведення позивачем належними і допустимими доказами порушення її права користування вказаною земельною ділянкою оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, тому, пославшись на статтю 155 Земельного

кодексу (далі - ЗК) України дійшов висновку про скасування цього рішення та виданого на його підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 , задоволено апеляційну скаргу Одеської міської ради, скасовано рішення Київського районного суду

міста Одеси від 20 грудня 2017 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що збільшенням площі земельної ділянки ОСОБА_2 на 4 кв.м не порушено права ОСОБА_1 , оскільки таке збільшення відбулось за рахунок земельної ділянки ОСОБА_4 за погодженням з нею. Апеляційний суд зазначив, що Одеська міська рада як власник земельної ділянки, розташованої

на АДРЕСА_1 , розпорядилася нею на власний розсуд шляхом передачі у приватну власність ОСОБА_2 як власнику об`єкта нерухомості без порушення земельного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року і залишити в силі рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок ОСОБА_5 , вже виділялась ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 25 лютого 1953 року та акта погодження меж в натурі

від 27 лютого 1953 року, тому фактично приватизована останнім. На думку заявника, повторна приватизація ОСОБА_7 спірної земельно ділянки суперечить частині першій статті 81 ЗК України.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував помилкове зазначення ОСОБА_7 площі земельної ділянки при зверненні із заявою про її приватизацію, а саме замість 577 кв.м вона зазначила 581 кв.м.

Заявник вказує, що заява на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5 підписана ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які ніколи не були землекористувачами суміжних земельних ділянок. Заявник не підписувала акт погодження меж земельної ділянки внатурі від 19 січня 2004 року, який, крім неї, не підписали суміжні землекористувачі ОСОБА_10 та ОСОБА_4 .

На думку заявника, апеляційний суд залишив поза увагою порушення міською радою частини шостої статті 118 ЗК України, оскільки Одеська міська рада надала частину земельної ділянки ОСОБА_1 у власність ОСОБА_7 за відсутності її згоди на вилучення частини земельної ділянки.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2019 року представник Одеської міської ради Лапчинська О. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (3/10 часток) та ОСОБА_3 (7/10 часток); частки в натурі не виділені. Загальна площа земельної ділянки за цією адресою

складає 577 кв.м.

З договору дарування, укладеного ОСОБА_8 та ОСОБА_2 1 червня 2003 року, судами встановлено, що останній на праві власності належить житловий будинок з господарськими спорудами, розташований на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Одеської міської ради № 3442-ІУ від 16 листопада 2004 року Одеським міським управлінням земельних ресурсів 16 листопада 2005 року видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0581 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за вказаною адресою. Надана ОСОБА_2 земельна ділянка межує із земельною ділянкою, яка перебуває у володінні і користуванні позивача.

Суди встановили, що згідно з рішенням виконкому Одеської міської ради

від 25 лютого 1953 року та актом визначення меж в натурі від 27 лютого

1953 року, земельна ділянка № НОМЕР_1 за вказаною адресою площею 577 кв.м відведена під індивідуальне житлове будівництво ОСОБА_11 . 20 квітня 1953 року на виконання зазначеного рішення виконкому укладено договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, відповідно до якого правління відводить забудовнику земельну ділянку площею 577 кв.м під індивідуальне будівництво житлового будинку - АДРЕСА_3 . До зазначеного договору додано генплан земельної ділянки, на якій відображені межі ділянки ОСОБА_11 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 152 ЗК України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Частиною третьою статті 152 ЗК України у вказаній редакції Кодексу визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги,

ОСОБА_1 вказувала на порушення органом місцевого самоврядування її права як суміжного користувача земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Частинами першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Судами встановлено, що на підставі рішення Одеської міської ради

№ 3442-ІУ від 16 листопада 2004 року Одеським міським управлінням земельних ресурсів 16 листопада 2005 року видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0581 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 .

Таким чином, на момент пред`явлення позову ОСОБА_2 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 на підставі оскаржуваних у цій справі рішення органу місцевого самоврядування та виданого на його підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

У справі, що переглядається, існує спір між ОСОБА_1 та сторонами правовідносин - Одеською міською радою і ОСОБА_2 щодо безоплатної передачі у власність останньої земельної ділянки.

Відповідно належним відповідачем (співвідповідачем) у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється, та якій здійснено передачу земельної ділянки у приватну власність. Такий висновок викладений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 715/26/17 (провадження № 61-26458св18).

Апеляційний суд не врахував, що зміст і характер відносин між учасниками цієї справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують виникнення у позивача спору, серед іншого, з ОСОБА_2 щодо порушення нею права власності позивача на земельну ділянку, частку якої, на думку позивача, передано у власність ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Колегія суддів враховує, що права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовим значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Питання про залучення належного співвідповідача судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляла.

Оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, висновок суду апеляційної інстанцій про відмову у позові з підстав недоведеності позовних вимог є помилковим. Підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі є пред`явлення його до неналежного відповідача.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судове рішення апеляційного суду підлягає зміні у його мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення апеляційного суду у його мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук