Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 520/7996/18

провадження № 61-648св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року, постановлене суддею Петренком В. С., та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА»

(далі - ПрАТ «СК «УНІКА») 26 червня 2018 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), у якому просило стягнути з ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 795 738, 00 грн.

Свої вимоги ПрАТ «СК «УНІКА» обґрунтовувало тим, що 26 червня 2017 року ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 уклали договір добровільного страхування на транспорті № 030348/4610/0000576, предметом якого є страхування транспортного засобу BMW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - договір добровільного страхування).

02 листопада 2017 року на вул. Медовій, 2 в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля Volkswagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до довідки Управління патрульної поліції від 02 листопада 2017 року № 3017314437821722 та постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у справі № 760/25263/17 зазначена дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).

Згідно зі звітом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ) від 21 грудня 2017 року № 03-21/12, рахунком-фактурою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія Київ» від 19 листопада 2017 року № К-13700 та розрахунком аварійного комісара ПрАТ «СК «УНІКА» вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля складає 895 238, 00 грн.

ПрАТ «СК «УНІКА» зазначало, що 03 січня 2018 року на виконання умов договору добровільного страхування здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ОСОБА_2 в розмірі 895 238, 00 грн, тому до позивача перейшло право на отримання від винуватця дорожньо-транспортної пригоди компенсації шкоди, завданої власнику застрахованого автомобіля.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно з полісом АК/0929602, за яким ліміт відшкодування шкоди майну становив 100 000, 00 грн, франшиза - 500, 00 грн.

ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 26 лютого 2018 року виплатило позивачу страхове відшкодування в сумі 99 500, 00 грн, що є страховою сумою в межах ліміту за страховим полісом відповідача, отже залишок страхового відшкодування становить 795 738, 00 грн, який відповідач не відшкодував.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням від 16 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, Київський районний суд м. Одеси позов задовольнив.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «УНІКА» суму страхового відшкодування у розмірі 795 738, 00 грн; здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, яка є відповідальною за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, ОСОБА_1 повинен відшкодувати ПрАТ «СК «УНІКА» суму страхового відшкодування у розмірі 795 738, 00 грн, тобто вартість відновлювального ремонту в розмірі 895 238, 00 грн за відніманням відшкодованої ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» суми в розмірі 99 500, 00 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 10 січня 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, якими задоволено позов та стягнуто суму страхового відшкодування у розмірі 795 738, 00 грн, скасувати в частині висновків про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 205 927, 00 грн, ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 589 811, 00 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/3867/16, від 12 березня 2018 року у справі № 910/5001/17, від 14 травня 2018 року у справі № 910/5092/17, від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17, від 10 липня 2018 року у справі № 922/1436/17;

- суди першої та апеляційної інстанцій здійснили розгляд справи без отримання доказів на підтвердження належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 22 лютого 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних рішень та про призначення автотоварознавчої експертизи, відкрив касаційне провадження у справі. Ухвалою від 05 вересня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 26 червня 2017 року уклали договір добровільного страхування на транспорті № 030348/4610/0000576, відповідно до умов якого застраховано автомобіль марки BMW Х5, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у справі № 760/25263/17, яка набрала законної сили, встановлено, що 02 листопада 2017 року о 04 годині 10 хвилин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Volkswagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись на вул. Медовій, 2 в м. Києві, порушив вимоги пункту 16.11 ПДР, при виїзді на нерегульоване перехрестя не надав перевагу в русі автомобілю марки BMW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався головною дорогою, в результаті чого допустив з ним зіткнення. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Зазначеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в дохід держави в розмірі 340, 00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу від 21 грудня 2017 року № 03-21/12, складеного ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент оцінки склала 895 453, 53 грн.

Згідно з рахунком-фактурою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія Київ» від 19 листопада 2017 року № К-13700 вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу складає 895 238, 41 грн, а згідно з розрахунком аварійного комісара ПрАТ «СК «УНІКА» від 26 грудня 2017 року № 00241388 вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу становить 895 238, 00 грн та саме ця сума погоджена на виплату страхувальником.

03 січня 2018 року ПрАТ «СК «УНІКА» перерахувало на рахунок ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у розмірі 895 238, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 000032.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно з полісом АК/0929602, за яким ліміт за відшкодування шкоди майну становив 100 000, 00 грн, франшиза - 500, 00 грн.

26 лютого 2018 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на виконання вимоги ПрАТ «СК «УНІКА» виплатило страхувальниці страхове відшкодування в сумі 99 500, 00 грн, що є страховою сумою та лімітом за страховим полісом.

Процесуальне право, застосоване судом

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№ 2)» (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова

повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо неналежного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 належно повідомлявся про час та місце розгляду справи шляхом надсилання ухвали суду та повісток на адресу, зазначену в позовній заяві, яка не змінювалася. Втім відповідач у судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. Врахувавши, що судові повістки повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», суд вважав за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції. Також врахував, що 24 січня 2018 року ОСОБА_1 був присутній в Солом`янському районному суді міста Києва під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 760/25263/17 щодо притягнення його до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, проте з дати визнання його винуватим у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди не звертався до потерпілого або позивача з питанням про розмір заподіяного збитку та порядок його відшкодування. Апеляційний суд виснував, що відповідачу об`єктивно було відомо про наявність в суді першої інстанції спору про стягнення страхового відшкодування, але він не виявив належної зацікавленості в розгляді справи судом першої інстанції та протягом двох років не звертався за інформацією до суду про стан вирішення спору, чим допустив зловживання своїми процесуальними правами.

ОСОБА_1 як апеляційну, так і касаційну скарги обґрунтовував тим, що він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з матеріалами справи ухвалою від 11 липня 2018 року Київський районний суд м. Одеси відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засідання на 12 вересня 2018 року.

Супровідним листом від 11 липня 2018 року Київський районний суд м. Одеси надіслав на адресу реєстрації місця проживання відповідача копію зазначеної ухвали та копію позовної заяви із доданими до неї документами.

Це поштове відправлення повернулося до суду першої інстанції без вручення адресатові із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

В судове засідання, призначене на 12 вересня 2018 року, ОСОБА_1 не з`явився. Протокольною ухвалою від 12 вересня 2018 року Київський районний суд м. Одеси відклав розгляд справи на 11 жовтня 2018 року.

Поштове відправлення, надіслане відповідачу з повідомленням про наступне призначене судом засідання, повернулося до суду першої інстанції без вручення із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

В судове засідання, призначене на 11 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 не з`явився. Протокольною ухвалою від 11 жовтня 2018 року Київський районний суд м. Одеси відклав розгляд справи на 16 листопада 2018 року.

Поштове відправлення, надіслане відповідачу з повідомленням про наступне призначене судом засідання, повернулося до суду першої інстанції без вручення відповідачу із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

В судовому засіданні, призначеному на 16 листопада 2018 року, Київський районний суд м. Одеси постановив оскаржуване заочне рішення.

Враховуючи приписи частини восьмої статті 128 ЦПК України, повернення повістки про виклик до суду з відміткою про такі причини повернення, як «за закінченням терміну зберігання», не є підтвердженням відмови названої сторони від одержання судової повістки чи про відсутність учасника справи за адресою, повідомленою суду.

В оцінці спірних правовідносин суд зобов`язаний врахувати правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), в якій зроблено висновок про те, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Доказів на підтвердження вжиття судом першої інстанції інших заходів з метою виклику в судове засідання відповідача матеріали справи не містять.

Отже, у матеріалах справи немає доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції. Процесуальні гарантії забезпечення справедливого розгляду справи стосовно нього порушені через неналежне інформування відповідача про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правильним по суті рішення є в тому разі, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Верховний Суд вважає за необхідне застосувати правило частини третьої статті 400 ЦПК України та врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у наведеній постанові Верховного Суду, ухваленій після подання заявником у січні 2022 року касаційної скарги.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя, а також на те, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України згадане порушення норм процесуального права передбачено як обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи судом апеляційної інстанції, оскільки про дату, час та місце судових засідань, призначених на 30 червня 2021 року та на 08 грудня 2021 року був повідомлений представник ОСОБА_1 адвокат Попроцький Дмитро Михайлович, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення та довідковим листом (розпискою) (а. с. 189, 197, т. 4). За правилом частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи лише судом першої інстанції, а про розгляд справи апеляційним судом відповідача було належним чином повідомлено, тому Верховний Суд не встановив підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та вважає за обґрунтоване скасувати оскаржувані рішення з підстав порушення судами норм процесуального права й ухвалити нове рішення, враховуючи те, що суди встановили всі фактичні обставини, потрібні для ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення.

Матеріальне право, застосоване судом

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України), шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 1192 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема й страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»).

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої зазначеної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо розміру страхового відшкодування

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивач здійснив виплату страхової суми на виконання договору добровільного страхування на транспорті від 26 червня 2017 року № 030348/4610/0000576 у зв`язку з пошкодженням застрахованого автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача.

Згідно з пунктами 9.3, 9.4 договору добровільного страхування розмір страхового відшкодування визначається, виходячи з фактичного розміру збитків, завданих транспортному засобу у результаті страхового випадку, та розрахованого відповідно до умов договору. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, понесеного страхувальником (вигодонабувачем), та розміру страхової суми, зазначеної в договорі. Розрахунок суми страхового відшкодування визначається на день настання страхового випадку. У разі виплати страхувальнику страхового відшкодування страховик набуває права регресу до винуватців страхового випадку.

Відповідно до пункту 10.2 договору відшкодування збитків проводиться з урахуванням або без урахування експлуатаційного зносу деталей, вузлів та агрегатів транспортного засобу (з урахуванням умов підпункту 1.2.11 договору).

Водночас у підпункті 1.2.11 зазначеного договору сторони врегулювали свої відносини таким чином, що відшкодування збитків здійснюється без врахування зносу деталей, що замінюються при ремонті.

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу від 21 грудня 2017 року № 03-21/12, складеного ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку обрахована як сума вартості ремонтних робіт, матеріалів та замінюваних деталей з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу і без врахування втрати товарної вартості, на момент оцінки складала 689 526, 33 грн; а вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля на момент оцінки склала 895 453, 53 грн.

Згідно з рахунком-фактурою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія Київ» від 19 листопада 2017 року № К-13700 вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу складала 895 238, 41 грн, відповідно до розрахунку аварійного комісара ПрАТ «СК «УНІКА» від 26 грудня 2017 року № 00241388 вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу становила 895 238, 00 грн.

ПрАТ «СК «УНІКА» за попереднім погодженням зі страхувальником здійснило виплату суми страхового відшкодування у розмірі 895 238, 00 грн, тобто вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу, що відповідає змісту підпункту 1.2.11 договору добровільного страхування.

Відповідач не надав доказів на спростування розміру вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи в суді апеляційної інстанції не заявляв.

Доводи касаційної скарги про те, що виплачена позивачем сума страхового відшкодування є завищеною через неврахування коефіцієнта фізичного зносу, є безпідставними, оскільки виплата страхового відшкодування здійснена у розмірі, обрахованому відповідно до умов договору добровільного страхування, підпункт 1.2.11 якого передбачає обов`язок для страхової компанії відшкодувати збитки саме без урахування згаданого зносу пошкодженого транспортного засобу.

Наведені заявником в касаційній скарзі висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/3867/16, від 12 березня 2018 року у справі № 910/5001/17, від 14 травня 2018 року у справі № 910/5092/17, від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17, від 10 липня 2018 року у справі № 922/1436/17, не підлягають врахуванню у справі, що переглядається, з таких підстав.

У постанові Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17 встановлено, що спір виник щодо стягнення з винуватця дорожньо-транспортної пригоди та його страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів різниці між вартістю ремонту автомобіля та сплаченою сумою страхового відшкодування. Верховний Суд зазначив, що спеціальні правила Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Верховний Суд зробив висновок про те, що якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Тому пред`явлення позивачем до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.

Аналогічні висновки за подібних фактичних обставин справи зроблено також у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/3867/16.

У постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 910/5001/17 встановлено, що предметом спору є різниця між фактичним розміром витрат страховика за договором майнового страхування і здійсненою страховою виплатою за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка виникла у зв`язку з тим, що страховик за договором майнового страхування визначав вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу, а страховик за договором обов`язкового страхування - з урахуванням цього коефіцієнта. Верховний Суд звернув увагу на те, що обсяг відповідальності страховика за договором обов`язкового страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому він відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі статтею 29, пунктом 32.7 статті 32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Верховний Суд зробив висновок про те, що якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. З цих підстав пред`явлення до страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.

Близькі за змістом висновки за подібних обставин справи зроблено також у постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 910/5092/17 та від 10 липня 2018 року у справі № 922/1436/17, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено такі висновки: «Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв».

Наведені заявником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду ухвалені у спорах за неподібних фактичних обставин, мають відмінні підстави позовів та правовідносини у цих справах урегульовані іншими нормами права, зокрема Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з правилами якого страховик за договором обов`язкового страхування має обмежений обсяг відповідальності та здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

На противагу наведеному, у справі, що переглядається, релевантним є правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2878цс15, відповідно до якого за змістом статті 1194 ЦК України в системному зв`язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи, що позивач, який є страховиком потерпілої особи, виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків повністю, тому з відповідача як винної в дорожньо-транспортній пригоді особи підлягають стягненню збитки в не спростованому ним розмірі, 795 738, 00 грн, як різниця між фактичним розміром завданої шкоди (вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту зносу згідно з підпунктом 1.2.11 договору добровільного страхування)в сумі 895 238, 00 грн та сумою страхового відшкодування, сплаченою страховиком відповідача в межах ліміту відповідальності за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів,в розмірі 99 500, 00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 не був належно повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції. Апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення вимог процесуального закону належної уваги не звернув, незважаючи на викладені в апеляційній скарзі доводи, внаслідок чого зробив помилковий висновок про можливість залишення без змін рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд врахував відсутність підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили всі фактичні обставини справи, тому дійшов висновку про можливість постановлення власного судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «УНІКА»збитків в розмірі 795 738, 00 грн.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваних судових рішень з підстав порушення судами норм процесуального права, ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ПрАТ «СК «УНІКА», тобто правовий результат вирішення спору залишився без змін, то судові витрати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на ОСОБА_1 . Втім, оскільки Верховний Суд задовольнив позов ПрАТ «СК «УНІКА», тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 11 936, 07 грн, сплачений за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на відшкодування завданих збитків суму в розмірі 795 738, 00 грн як різницю між вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту зносу та сумою страхового відшкодування, сплаченою Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в межах ліміту відповідальності за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 11 936, 07 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко