№ 520/8530/14-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 520/8530/14-ц

провадження № 61-5391св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідачі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2022 року у складі судді Огренич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Кострицького В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_9 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулись до суду

з позовом, який у подальшому було уточнено, до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про визнання заповіту та договору купівлі-продажу недійсними.

02 березня 2018 року Київський районний суд м. Одеси, із занесенням до протоколу судових засідань, залучив до участі у справі як правонаступника ОСОБА_9 неповнолітнього ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 ,

і ОСОБА_5 .

Заявлені позовні вимоги з урахуванням уточнень мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивачів ОСОБА_10 , якій за життя належала квартира АДРЕСА_1 . Після смерті тітки позивачі

є спадкоємцями за правом представлення.

Після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини стало відомо, що 04 листопада 2013 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Єлькіна М. О. посвідчила заповіт ОСОБА_10 , згідно з яким спадкодавець заповіла все майно, де б воно не знаходилось

і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати на день смерті,

в рівних частках ОСОБА_6 і ОСОБА_11

23 грудня 2013 року ОСОБА_10 уклала із ОСОБА_8 договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А. І., згідно з яким ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_10 мала безстрокову ІІ групу інвалідності, неодноразово та майже щорічно перебувала на стаціонарному лікуванні в КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» (у 2002, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2013 роках), страждала на шизофренію, лікувалась у психіатричній лікарні, хоча недієздатною визнана не була, проте створювала антисанітарні умови побуту, спілкувалася із безхатьками, заводила багато тварин, на яких витрачала пенсію, тому не розуміла значення своїх дій, не могла керувати ними, чим скористались відповідачі.

Позивачі, посилаючись на норми статті 225, частини першої статті 1257 ЦК України, просили визнати недійсним заповіт ОСОБА_10 від 04 листопада 2013 року, складений на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єлькіною М. О., зареєстрований в реєстрі за № 1391, та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 грудня 2013 року, посвідчений нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А. І., який був укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Врахувавши висновок судово-психіатричної експертизи від 24 грудня 2021 року № 709, суд вважав доведеним, що ОСОБА_10 під час складання та підписання заповіту від 04 листопада 2013 року і договору купівлі-продажу від 23 грудня 2013 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому підстав для задоволення позову немає.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня

2022 року залишено без змін.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 належними та допустимими доказами не довели факту прийняття ними спадщини після смерті своєї тітки ОСОБА_10 , а саме факт фактичного проживання разом із спадкодавцем на час її смерті, оскільки із заявами про прийняття спадщини не зверталися і, як наслідок, не довели факт порушення своїх прав оскаржуваними заповітом та договором купівлі-продажу, що є самостійною підставою для відмови

у задоволенні їх позову.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 квітня 2023 року ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_10 тривалий час була хворою, мала психічний розлад, був встановлений діагноз «шизоафективного розладу, маніакальний тип». На час укладення спірних заповіту і договору ОСОБА_10 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Висновок судово-психіатричної експертизи від 24 грудня 2021 року № 709 містить припущення, через що не може сприйматися як доказ. Суди безпідставно відмовили

у призначенні повторної експертизи. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вказують, що заяви про прийняття спадщини вони не подавали, оскільки нотаріус повідомив їм, що немає такої необхідності у зв?язку з відсутністю спадкового майна

у спадкодавця.

Аргументи інших учасників справи

19 липня 2023 року ОСОБА_8 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно

і всебічно дослідили матеріали справи, ухвалили обґрунтовані та законні рішення.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Одеси.

31 липня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є рідними племінниками спадкодавця ОСОБА_10

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_9 , а ОСОБА_5 є матір?ю ОСОБА_9

ОСОБА_10 за життя на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 .

04 листопада 2013 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Єлькіна М. О. посвідчила заповіт ОСОБА_10 , відповідно до якого вона заповіла все майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати на день смерті, в рівних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_7

23 грудня 2013 року ОСОБА_10 уклала договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А. І., згідно з яким передала у власність квартиру АДРЕСА_1

ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

Із заявою про прийняття спадщини 02 квітня 2014 року звернувся ОСОБА_9

ОСОБА_4 і ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини не звертались.

Третя одеська державна нотаріальна контора листом від 27 травня 2014 року

№ 2642/02-14 повідомила ОСОБА_9 про наявність заповіту від 04 листопада 2013 року.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 24 грудня 2021 року

№ 709 ОСОБА_10 під час укладання та підписання заповіту від 04 листопада 2013 року та укладання та підписання угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23 грудня 2013 року виявляла клінічні ознаки психічних порушень у вигляді «шизоафективного розладу, маніакальний тип, фаза ремісії, без клінічного зниження когнітивних функцій, порушень волі та критики» (діагностичні критерії якого прописані у рубриці «F25.0», за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), що не досягли хворобливого рівня, ступеня недоумства та не позбавляли і не обмежували її

у здатності усвідомлювати (розуміти) значення своїх дій та керувати ними на період укладання правочинів: під час складання та підписання заповіту від

04 листопада 2013 року та договору купівлі-продажу від 23 грудня 2013 року, усвідомлено приймати рішення, адекватне ситуації (складання заповіту від

04 листопада 2013 року та укладання угоди купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 23 грудня 2013 року), та усвідомлено реалізувати його.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 (провадження № 61-18714св19) вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину

в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Установивши, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 не звертались, апеляційний суд зробив правильний висновок про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України, заповітом

є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави

і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила

у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи,

а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала

в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи

в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня

2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від

02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити насамперед на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи

в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого

2012 року у справі № 6-9цс12).

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом

є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Обов`язковість норм статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта

в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

За клопотанням позивачів ухвалою Київського районного суду м. Одеси від

10 вересня 2015 року у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 24 грудня 2021 року

04 листопада 2013 року та укладання угоди купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 23 грудня 2013 року), та усвідомлено реалізувати його.

Суди попередніх інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, врахувавши висновок судово-психіатричної експертизи від 24 грудня 2021 року № 709, дійшли обґрунтованого висновку про те, що

ОСОБА_1 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_2 , та

ОСОБА_5 , які є правонаступниками ОСОБА_9 ,належними та допустимими доказами не довели, що при посвідченні оспорюваного заповіту та договору купівлі-продажу ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних заповіту і договору купівлі-продажу недійсними, оскільки позивачами не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій.

Аргументи заявників про те, що суди безпідставно відмовили у призначенні повторної експертизи, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Суди першої та апеляційної інстанцій висновок судово-психіатричної експертизи від 24 грудня 2021 року № 709 необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, не визнавали, сумнівів у його правильності не виникало. А тому не було підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявників із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня

2022 року в незміненій його частині та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2022 року

в незміненій його частині та постанову Одеського апеляційного суду від

14 березня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська