ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/8580/18

адміністративне провадження № К/9901/18532/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Мельнікова Л.В., судді - Калиновський В.А., Кононенко З.О.) у справі №520/8580/18 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У жовтні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 6 березня 2018 року №51523-13 та №51524-13. На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що він є власником двох нежитлових будівель та земельної ділянки, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таким чином, позивач вважав, що вказані нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування згідно з пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки вони використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС України у Харківській області №51523-13 та №51524-13 від 6 березня 2018 року.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, є платником єдиного податку 2 групи, зареєстрованими видами діяльності позивача є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; допоміжна діяльність у рослинництві; неспеціалізована оптова торгівля.

Позивач є власником нежитлової будівлі, площею 454,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлової будівлі площею 641,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 31 травня 2007 року серії ЯЯ №819642 та серії ЯЯЯ №819643.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії IV-XP №045492, виданим Ордівською сільською радою 22 серпня 2001 року, у власності ФОП ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки загальною площею 5,76 га, що розташовані на території Олександрівської сільської ради, та передані позивачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

6 березня 2018 року Головним управлінням ДФС України у Харківській області винесено податкові повідомлення - рішення:

- №51523-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік у розмірі 7276,80 грн;

- №51524-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік у розмірі 10256,00 грн.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки він є сільськогосподарським товаровиробником та використовує нежитлове приміщення безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Приймаючи протилежне рішення та відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сільськогосподарський товаровиробник у розумінні п. 291.4 ст. 291 ПК України повинен знаходитись на 4 групі платників єдиного податку, і лише за наявності такого критерію він звільняється від оподаткування на підставі пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Враховуючи, що позивач не обліковується на 4 групі платників єдиного податку, пільги зазначеної норми податкового законодавства на нього не розповсюджуються.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України).

За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 (у редакції, чинній станом на 2018 рік) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції, основним видом діяльності позивача є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; допоміжна діяльність у рослинництві; неспеціалізована оптова торгівля, а нежитлові будівлі, що належать позивачу на праві власності, використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником, є телятниками, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 20 березня 2007 року та рішенням Олександрівської сільської ради №7 від 27 березня 2007 року.

В ході розгляду справи контролюючий орган не заперечував той факт, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом вирощування зернових культур, проте вважав, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Аналізуючи такі доводи відповідача, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судами обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17 та від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19).

Більш того, на користь висновку про те, що нормою пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачена податкова пільга в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Також слід зазначити, що встановлена пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про незаконність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача не виникало обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

Доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська