Постанова

Іменем України

12 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 520/9084/19

провадження № 61-8311св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Одеській області, Прокуратура Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги адвоката Романової Лілії Олегівни в інтересах ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області), Одеської місцевої прокуратури № 1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури.

Позовну заяву мотивував тим, що 17 січня 2017 року за місцем його проживання співробітники Київського відділу поліції ГУ НП в Одеській області провели обшук, 15 вересня 2017 року його затримали та вручили підозру у кримінальному провадженні № 12017160480003824 за частиною першою статті 263 КК України.

Вироком від 22 травня 2018 року Київський районний суд м. Одеси виправдав позивача. за частиною першою статті 263 КК України.

Перебував під слідством та судом з 13 вересня 2017 року до 13 листопада 2018 року, з яких з 15 вересня 2017 року до 15 листопада 2017 року стосовно нього обрали запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Зазначив, що під часі обшуку за місцем його проживання правоохоронці пошкодили ворота та вхідні двері в будинок, чим завдали на 16 042,00 грн збитків.

За два роки з часу проведення обшуку до постановлення виправдувального вироку позивач витратив 94 800,00 грн на правову допомогу.

Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності протягом 1 року 2 місяців вплинуло на його репутацію як суб`єкта підприємницької діяльності, він втратив замовлення на свої послуги та заробіток.

Перебування його під слідством обмежило свободу пересування, порушило звичайний спосіб життя та соціальні зв`язки, погіршило стан здоров`я, завдало шкоди честі та гідності, негативно вплинуло на морально-психологічний стан родини.

На підставі статті 1176 ЦК України, Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) позивач просив стягнути з Державної казначейської служби країни на відшкодування майнової шкоди 110 842,00 грн, моральної шкоди - 500 000,00 грн, та 12 600,00 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалою від 01 липня 2019 року Київський районний суд м. Одеси замінив неналежного відповідача Одеську місцеву прокуратуру № 1 на належного відповідача Прокуратуру Одеської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 15 жовтня 2019 року Київський районний суд м. Одеси позов задовольнив частково.

Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.

Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 110 842,00 грн у відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 12 600,00 грн витрат на правничу допомогу.

У решті позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України і Закону № 266/94-ВР, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Враховуючи обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача протягом вказаного періоду (13 місяців 28 днів) під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, суд з урахуванням засад розумності та справедливості дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом (в даному випадку 58 144,00 грн), а саме в сумі 100 000,00 грн, що буде відповідати тим критеріям, які підлягають врахуванню при визначенні такого відшкодування.

Позивач надав належні та допустимі докази у розумінні статей 76-89 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог щодо спричинення йому матеріальної шкоди у загальному розмірі 110 842,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 25 березня 2021 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив.

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року змінив.

Стягнув з держави за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 16 042,00 грн у відшкодування майнової, та 70 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Стягнув з держави за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що зважаючи на доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, оцінивши надані докази, заперечення відповідачів суд апеляційної інстанції, враховуючи засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди 70 000,00 грн.

Вважав, що питання про розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пункті 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, не вирішувалось відповідно до положень статті 12 цього Закону, заявлені позивачем суми, як такі, що сплачені за юридичну допомогу, не відображені у іншій офіційній звітності адвоката та не підтверджено їх надходження, матеріали кримінальної справи не досліджувались на предмет того, яку саме правову допомогу та в якому об`ємі було надано.

Зазначив, що ОСОБА_1 не скористався правом на безоплатну правову допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України, а обрав оплатну правову допомогу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Романова Л. О. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити судові рішення та позов задовольнити повністю.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження адвокат Романова Л. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 213/1217/16-ц;

щодо гарантованого мінімуму відшкодування моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17;

щодо застосування пункту 10 частини 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19;

щодо доказів, на підтвердження витрат на правничу допомогу у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18.

Адвокат Романова Л. О. в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу мотивувала тим, що суд значно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди та не в повній мірі врахував обставини справи щодо дій органів досудового слідства та прокуратури; та підтвердження витрат на правничу допомогу, надану під час кримінального провадження; суд апеляційної інстанції необґрунтовано зменшив розмір судових витрат у частині відшкодування за правничу допомогу, надану у цій справі.

Підставою касаційного оскарження Державна казначейська служба України зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд повинен обґрунтовувати своє рішення, а не лише посилатись на критерії розумності та справедливості у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18.

неврахування висновку про те, що здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в ході кримінального провадження не може бути підставою для збільшення розміру моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц.

Державна казначейська служба України мотивувала касаційну скаргу тим, що сума моральної шкоди повинна була розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб та становить 28 098,00 грн;

здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

У липні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу адвоката Романової Л. О. в інтересах ОСОБА_1 , в якомуГУ НП в Одеській областіпросить касаційну скаргу адвоката Романової Л. О. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заяви та клопотання

У касаційну скарзі Державна казначейська служба України просить повідомити її представника про дату та час розгляду справи.

Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю представника Державної казначейської служби України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 з 14 травня 2004 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, основний вид діяльності КВЕД01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві (т. 1 а. с. 14-20).

ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 ) з 30 січня 2009 року (т. 1 а. с. 21).

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а. с. 22, 23, 24).

01 січня 2017 року слідчим відділом Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області внесені дані до ЄРДР за № 12017160480000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КК України.

Надалі у даному кримінальному провадженні склад злочину перекваліфіковано на частину четверту статті 296 КК України.

17 січня 2017 року працівники Київського відділу поліції ГУНП в Одеській області під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017160480000001 згідно з ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2017 року у справі № 520/266/17 провели обшук в будинку АДРЕСА_1 , де в сейфі виявили та вилучили бойовий припас - ручну осколкову гранату РГД-5.

Постановою від 12 вересня 2017 року із кримінального провадження № 12017160480000001 від 01 січня 2017 року прокурор виділив в окреме провадження матеріали досудового розслідування за фактом виявлення та вилучення гранати РГД-5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України.

12 вересня 2017 року до ЄРДР за № 12017160480003824 стосовно ОСОБА_1 внесено відомості про скоєння ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України.

13 вересня 2017 року слідчий у кримінальному провадженні № 12017160480003824 виніс постанову про підозру ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України (т.1 а.с.38-39).

Ухвалою від15 вересня 2017 року Київський районний суд м. Одеси обрав підозрюваному ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Вироком від 22 травня 2018 року Київський районний суд м. Одеси у справі № 520/1718/18 визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, та виправдав за недоведеністю висунутого обвинувачення; запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався (т. 1 а. с. 47-55).

Ухвалою від 13 листопада 2018 року Апеляційного суду Одеської області вирок Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2018 року змінив, виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду першої інстанції, як на підставу виправдання ОСОБА_1 за частиною першою статті 263 КК України відсутність Закону України, що передбачає отримання дозволу на зберігання бойового припасу (т. 1 а. с. 32-37).

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 13 вересня 2017 року до 13 листопада 2018 року, з них з 15 вересня 2017 року до 15 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив з права позивача на відшкодування майнової та моральної шкоди, обґрунтованості та доведеності розміру майнової шкоди у110 842,00 грн, а також моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, оцінив надані докази, заперечення відповідачів та зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди в 70 000,00 грн.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині майнової шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності належними доказами суми, що сплачена за юридичну допомогу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Щодо касаційної скарги адвоката Романової Л. О. в інтересах ОСОБА_1 .

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Романова Л. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначає застосування судом апеляційної інстанції частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР без урахування висновку про їх застосування у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Верховного Суду.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 213/1217/16-ц, на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, на яку також посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, зазначив, що визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди є рівним 58422,00 грн.

Проте, зважаючи на доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, оцінивши надані докази, заперечення відповідачів, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у 70 000,00 грн та, відповідно, не обмежився законодавчо гарантованим мінімумом відшкодування.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд апеляційної інстанції керувався засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин справи.

У постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, правильно вирішив позовну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позивачем подано належне документальне підтвердження понесення вказаних витрат, зокрема угоду між позивачем та адвокатом про надання юридичної допомоги у конкретному кримінальному провадженні та квитанцію до прибуткового касового ордеру. Надання адвокатом правової допомоги також підтверджується вироком у якому адвокат зазначений, як захисник позивача.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 відступила від висновку щодо застосування положень статті 126 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, про необхідність надання доказів, які підтверджують фактичне здійснення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу, для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у позові в частині стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що захист ОСОБА_1 у кримінальному провадженні здійснювали адвокат Радіонов О. Л. у період з 17 січня 2017 року до 30 листопада 2018 року, адвокат Романова Л.О. у період з 13 вересня 2017 року до 30 травня 2018 року; заявлені витрати на оплату роботи адвокатів склали 94 800,00 грн (т. 1 а. с. 72-80).

Розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пункті 4 статті 3 вказаного Закону, не вирішувався у відповідності до положень статті 12 цього Закону, заявлені позивачем суми, як такі, що сплачені за юридичну допомогу, не були підтверджені їх надходженням на рахунки чи відображенням у іншій офіційній звітності адвоката, матеріали кримінальної справи не досліджувались на предмет того, яку саме правову допомогу та в якому об`ємі було надано.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_1 не скористався правом на безоплатну правову допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України, а обрав оплатну правову допомогу.

Отже апеляційний суд вважав заявлену позивачем сума 94 800,00 грн не підтвердженою належними та допустимими доказами, тому підстав для її відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України наразі не вбачав.

Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що суд апеляційної інстанції значно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди та не в повній мірі врахував обставини справи щодо дій органів досудового слідства та прокуратури.

З огляду на повноваження, визначені статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд переоцінки доказів не здійснює.

Таким чином, доводи касаційної скарги адвоката Романової Л. О. в інтересах ОСОБА_1 про не врахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 213/1217/16-ц; щодо гарантованого мінімуму відшкодування моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Щодо касаційної скарги Державної казначейської служби України

Підставою для відкриття касаційного провадження Державна казначейська служба України зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд повинен обґрунтовувати своє рішення, а не лише посилатись на критерії розумності та справедливості у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18.

Залишаючи без змін ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, на яку посилався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, зазначив, зокрема, що, змінюючи вирок у частині визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд врахував, що розмір відшкодування, який визначений судом першої інстанції, не відповідає ступеню моральних страждань малолітнього потерпілого.

Зокрема, судом не враховано, що малолітній був побитий дорослим, що неминуче викликає у нього в подальшому страх насильства, побої були нанесені, в тому числі і у область обличчя, потерпілий проходив відповідне лікування, що призвело до зміни його звичайного укладу та способу життя і навчання.

Врахувавши глибину і тривалість моральних страждань потерпілого, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн, що відповідає вимогам розумності та справедливості за обставин цієї справи.

Проте у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції зменшуючи розмір моральної шкоди, мотивував постанову тим, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 13 вересня 2017 року до 13 листопада 2018 року (14 місяців), з них з 15 вересня 2017 року до 15 листопада 2017 року (2 місяці) стосовно ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди є рівним 58 422,00 грн (4173,00 грн х 14 місяців = 58422,00 грн).

Зважаючи на доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, оцінивши надані докази, заперечення відповідачів суд апеляційної інстанції, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір відшкодування моральної шкоди 70 000,00 грн, та, відповідно, не обмежився законодавчо гарантованим мінімумом відшкодування, як то просив в апеляційній скарзі прокурор, рівно як і не погодився з позивачем, який просив стягнути 500 000,00 грн у відшкодування шкоди.

Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18) зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь позивача з 2 500 000,00 грн до 268 056,00 грн та зазначив, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, на що також посилаються суди в обґрунтування своїх висновків, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону № 266/94-ВР, враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, касаційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи.

Проте, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди та зменшив суму відшкодування, врахувавши обставини спричинення та розмір моральної шкоди, заявлений позивачем, оцінивши надані докази, тривалість перебування під слідством, та зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Отже визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди є більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не призведе до її збагачення, а тому доводи скарги про неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц не знайшли свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що сума моральної шкоди має розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб та становить 28 098,00 грн є неприйнятними.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з січня 2017 року.

Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

На правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ не поширюється (постанова Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 522/6228/19, провадження № 61-10596св21).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Романової Лілії Олегівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська