ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 520/9192/22
адміністративне провадження № К/990/28658/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Смоковича М.І.,
Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 (головуючий суддя - Т.С. Перцова, судді - В.Б. Русанова, С.П. Жигилій)
у справі № 520/9192/22
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 20.10.2022 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку - 38749 грн 00 коп;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній місячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зауважує, що на момент звільнення відповідачем не здійснено з позивачем повний розрахунок, оскільки не виплачено вихідну допомогу, яка визначена статтею 44 Кодексу законів про працю України. Не здійснення відповідачем при звільненні позивача повного розрахунку, на переконання позивача, є підставою для виплати на його користь середнього заробітку за весь час затримки відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції керувався вимогами загального трудового законодавства, оскільки приписами спеціального законодавства питання щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури не врегульовано, та виснував про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу у день звільнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції визнав передчасними, оскільки вважав, що право позивача на виплату такого виникне з моменту проведення відповідачем остаточного розрахунку, тобто в день виплати відповідачем вихідної допомоги при звільненні.
5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку - 37 769 грн 13 коп. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.10.2019 по 19.04.2020 у розмірі 132 343 грн 00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносинах приписів статті 44 Кодексу законів про працю України, з огляду на те, що позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Виснувавши про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. При цьому, до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції застосовано статтю 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, відповідно до якої виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більш як за шість місяців.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
8. Підставою касаційного оскарження судового рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скаржник вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, заявник касаційної скарги зазначає про застосування судом апеляційної інстанції положень статей 116 117 Кодексу законів про працю України та пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, № 825/325/16, № 524/1714/16-a, № 806/2473/18. Скаржник наголошує про незастосування судом апеляційної інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. За доводами відповідача, задоволена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні 132 343 грн 00 коп є неспівмірною з розміром виплати вихідної допомоги в сумі 37 769 грн 13 коп.
Позиція інших учасників справи
9. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого згідно приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
10. Ухвалою Верховного Суду від 06.09.2023 касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
11. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2024 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. Наказом Генерального прокурора України № 1140ц від 17.10.2019 ОСОБА_1 звільнено з 18.10.2019 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
13. Цим же наказом зобов`язано Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 усі належні виплати при звільненні.
14. Згідно копії розрахункового листа за жовтень 2019 року при звільненні позивачу зараховано наступні види виплат: посадовий оклад; надбавка за вислугу років; вислуга прокурорів; премія щомісячна; надбавка за виконання особливо-важливої роботи; оплата компенсації за дні невикористаної відпустки (2 календарних днів); індексація.
15. При звільненні з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» позивачу не була нарахована та відповідно невиплачена вихідна допомога.
16. Непроведення відповідачем повного розрахунку при звільнення з позивачем зумовило звернення останнього до суду з цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
19. Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
20. Відповідно до частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
21. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
23. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні та права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
24. Зі змісту ухвали від 06.09.2023 слідує, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
25. А тому, з огляду на приписи частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом касаційного перегляду у цій справі є лише питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
26. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керувався приписами статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ та, застосувавши висновки Верховного Суду щодо визначення критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 132 343 грн 00 грн за період з 19.10.2019 по 19.04.2020.
27. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
28. Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
29. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
30. Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.
31. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин приписи статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ.
32. Переглядаючи оскаржуване судове рішення у цій справі, Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14.03.2024 (справа № 560/6960/23), від 31.10.2023 (справа № 240/15141/22), від 29.01.2024 (справа № 560/9586/22) та від 22.02.2024 (справа № 560/831/23). Вказані висновки підлягають врахуванню і у справі, яка переглядається.
33. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
34. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
35. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
36. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, на які слушно посилається скаржник в обґрунтування вимог касаційної скарги.
37. Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
38. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
39. Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
40. Повертаючись до обставин цієї справи, варто зазначити, що спірний період тривав з 19.10.2019 (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 12.06.2023 (дата ухвалення рішення суду). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.
41. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
42. Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
43. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 18.10.209 - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
44. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
45. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23, від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22.
46. Однак, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
47. Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 19.10.2019 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 12.06.2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України).
48. За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ та дійшов передчасного висновку, що на користь позивача підлягає виплаті середній заробіток лише за 6 місяців затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
49. Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
50. Викладене, за позицією суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України № 2352-IX.
51. За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, однак суд апеляційної інстанцій, не застосували такі критерії.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
53. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
54. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
55. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
56. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі № 520/9192/22 скасувати.
3. Справу № 520/9192/22 направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції - Другого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді М.І. Смокович
В.М. Соколов