ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 520/9408/18

адміністративне провадження № К/9901/13559/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Радишевської О.Р.

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 520/9408/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року (головуючий суддя: Панченко О.В), постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Григоров А.М., судді: Бартош Н.С., Подобайло З.Г.) та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Григоров А.М., судді: Бартош Н.С., Подобайло З.Г.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, в якому просив:

1.1. визнати дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 18 вересня 2018 року (відмова у наданні копій матеріалів дисциплінарної справи за результатами дисциплінарного провадження відносно старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Ляхової Т.Б. , розпочатого на підставі звернення ОСОБА_3 ) незаконними;

1.2. зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 18 вересня 2018 року, а саме: надіслати на адресу та електронну адресу ОСОБА_1 копії матеріалів дисциплінарної справи за результатами дисциплінарного провадження стосовно старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Ляхової Т.Б. , розпочатого на підставі звернення ОСОБА_3 .

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 вересня 2018 року позивач звернувся до відповідача із запитом про отримання публічної інформації, у якому просив надати копії матеріалів дисциплінарної справи за результатами дисциплінарного провадження стосовно старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Ляхової Т.Б. , розпочатого на підставі звернення ОСОБА_3 . Проте, відповідач в задоволенні цього запиту відмовив.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, задоволено позов.

2.1. Визнано незаконними дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 18 вересня 2018 року (відмова у наданні копій матеріалів дисциплінарної справи за результатами дисциплінарного провадження відносно старшого державного виконавця Київського Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ляхової Т.Б. , розпочатого на підставі звернення ОСОБА_3 ).

2.2. Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 18 вересня 2018 року, а саме: надіслати на адресу та електронну адресу ОСОБА_1 копії матеріалів дисциплінарної справи за результатами дисциплінарного провадження відносно старшого державного виконавця Київського Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ляхової Т.Б. , розпочатого на підставі звернення ОСОБА_3 .

2.3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмова відповідача суперечить чинному законодавству, а тому є незаконною.

3. Додатковою постановою від 25 квітня 2019 року Другий апеляційний адміністративний суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківської області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди безпідставно не звернули увагу на те, що інформація, яка є предметом запиту, не є публічною, оскільки дисциплінарна справа, матеріали якої запитував позивач, не отримана і не створена в процесі виконання відповідачем своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, та не створена з процесі здійснення ним владних управлінських функцій. Натомість, інформація, що є предметом запиту, створена відповідачем у правовідносинах, пов`язаних із реалізацією громадянином України права на державну службу. Вказує, що судом першої інстанції не зазначено з яких підстав цю інформацію віднесено до публічної, тобто, на його думку, фактично в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції лише досліджував підстави відмови у наданні запитуваної інформації, при цьому правовий статус запитуваної інформації з посиланням на відповідні положення чинного законодавства судом надано не було. Вважає, що суди не врахували й те, що дії відповідача в цьому випадку відповідають положенням чинного законодавства та позиції, висловленій у постанові Вищого адміністративного суду України від 06.06.2017 у справі № К/800/24055/13. Крім того, вказує, що дисциплінарна справа є складовою особової справи державного службовця та долучається до неї після прийняття суб`єктом призначення рішення щодо державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження. Зазначає, що суди надали неправильну оцінку цим обставинам справи та, як наслідок, дійшли висновку, який суперечить положенням чинного законодавства. Наголошує, що у наданні копій матеріалів дисциплінарної справи позивачу відмовлено обґрунтовано. Вказує, що Головне територіальне управління юстиції у Харківській області діяло виключно на підставі закону, у межах та у спосіб передбачений законом, що спростовує висновки судів, якими мотивовано оскаржувані судові рішення. Також вважає безпідставним стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу як таких, що не підтверджені належним чином.

4.2. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого висловив незгоду з викладеними в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення цього позову, а також для стягнення витрат на правову допомогу, просив судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. 18 вересня 2018 року позивач сформував запит на отримання публічної інформації до Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

6. 19 вересня 2018 року відповідач отримав цей запит, згідно зі змістом якого позивач просив надати копії матеріалів дисциплінарної справи за результатами дисциплінарного провадження відносно старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Ляхової Т.Б., розпочатого на підставі звернення ОСОБА_3 . Позивач просив надати відповідь поштою та електронною поштою, додавши до запиту заяву ОСОБА_3 про надання згоди на обробку та використання його персональних даних.

7. Листом Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 25 вересня 2018 року №176-2018/0909-31 позивача повідомлено про відмову в задоволенні його запиту на інформацію з посиланням на те, що матеріали дисциплінарної справи стосовно Ляхової Т.Б. не отримані та не створені в процесі виконання розпорядником інформації своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, яким визначені повноваження Головного територіального управління юстиції у Харківській області, а тому запитувана інформація не є публічною у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

8. Позивач, вважаючи вказану відмову незаконною, звернувся з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

9. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

11. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

12. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

13. Частиною другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, визначено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

14. Стаття 87 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

15. Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

16. Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються правила розподілу судових витрат. Відповідно до цієї правової норми, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У справах, в яких позивачем є суб`єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

17. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації».

18. Згідно зі статтею 1 цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

19. Стаття 3 цього Закону закріплює гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації.

20. Згідно з вказаною статтею, право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

21. Відповідно до статті 6 цього Закону, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

22. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

23. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

24. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

25. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.

26. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

27. Відповідно до частин другої - шостої статті 19, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

28. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним.

29. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

30. Письмовий запит подається в довільній формі.

31. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

32. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

33. Строк розгляду запитів на інформацію визначено статтею 20 Закону.

34. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

35. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

36. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

37. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

38. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 22 Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

39. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

40. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

41. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

42. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

43. Відповідно до статті 23 вказаного Закону, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

44. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

45. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

46. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ встановлено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

47. Відповідно до статті 1 цього Закону, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

VI. Позиція Верховного Суду

48. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

49. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

50. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

51. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою відповідача надати інформацію на запит позивача про надання публічної інформації.

52. При цьому суди встановили, що позивач сформував запит на отримання публічної інформації до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, згідно з яким просив надати копії матеріалів дисциплінарної справи за результатами дисциплінарного провадження стосовно старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Ляхової Т.Б., розпочатого на підставі звернення ОСОБА_3 . Позивач просив надати відповідь поштою та електронною поштою, додавши до запиту заяву ОСОБА_3 про надання згоди на обробку та використання його персональних даних.

53. Виходячи з системного аналізу норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що в цьому випадку запитувана позивачем інформація не віднесена до конфіденційної, таємної або службової, а тому відсутні підстави вважати її такою, що має обмежений доступ.

54. Водночас, доводи скаржника щодо того, що матеріали дисциплінарної справи не отримані і не створені в процесі виконання розпорядником інформації своїх обов`язків, а тому не є публічною інформацією Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

55. Матеріали дисциплінарної справи стосуються визначення питання про належне виконання обов`язків посадовою особою державного органу, якій делеговано згідно з визначеним обсягом компетенції від імені цього органу здійснення владних управлінських функцій. Так, в деякій мірі ці відносини є, в тому числі і трудовими, як на цьому наголошує відповідач, однак ця обставина не впливає на те, що інформація, яка створюється в процесі проведення службового розслідування, створюється саме в процесі діяльності з виконання обов`язків відповідача.

56. Оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що позивач запитував інформації щодо раніше проведеного службового розслідування, здійсненого відповідачем стосовно старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Ляхової Т.Б. , тому Верховний Суд резюмує, що така інформація може вважатись суспільно необхідною, оскільки її поширення сприяє, зокрема, викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників та виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою.

57. Таким чином вказана інформація є предметом суспільного інтересу та може сприяти, зокрема, викриттю недоліків у діяльності органу публічної влади та його посадових осіб, виявленню невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) своїх обов`язків державними службовцями тощо.

58. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що запитувана позивачем інформація є публічною і доступ до неї врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації».

59. Отже, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідача у наданні такої інформації на запит позивача, а також наявності підстав для задоволення цього позову.

60. Аналогічну правову позицію щодо вирішення спору в подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2020 року в справі № 820/4282/17.

61. Щодо доводів касаційної скарги стосовно стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача Верховний Суд зазначає таке.

62. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем до матеріалів справи додано документи, що свідчать про понесені ним витрати на правову допомогу та підтверджують розмір таких витрат.

63. Суд апеляційної інстанції такі види та розмір витрат визнав необґрунтованими та не підтвердженими.

64. Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи відповідну ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи додаткову постанову, виходив з того, що представник позивача брав участь у судових засіданнях в цій справі, склав відзив на апеляційну скаргу відповідача, тобто договір про надання правової допомоги адвокатом виконано повністю, заперечень та зауважень щодо надання правової допомоги від позивача не надходило. Сплата позивачем коштів за надані послуги з правової допомоги підтверджена належним документом - квитанцією банку про перерахунок коштів.

65. Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача суми витрат, понесених позивачем на оплату правової допомоги, оскільки, згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017), витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

66. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

67. Отже, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

68. Така правова позиція щодо визначення витрат на правову допомогу в адміністративному судочинстві на основі норм, які діяли до 15.12.2017, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

69. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем понесено витрати за надання правової допомоги, пов`язаної із розглядом цієї справи у суді, що підтверджено документально, і такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

70. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у цій справі про наявність підстав для задоволення позову, також з висновком про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу.

71. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, а також оскаржувані рішення в цій справі є законними, обґрунтованими, підстави для їх скасування чи зміни відсутні, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно надано оцінку всім аргументам учасників справи.

72. Водночас, доводи та аргументи касаційної скарги Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.

73. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

74. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

75. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

76. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року залишити без задоволення.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.Р. Радишевська