Постанова
Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 520/9469/19
провадження № 61-19472св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс», ОСОБА_2 ,
треті особи: державний реєстратор Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» Дунай Христина Богданівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк» нарішення Київського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2019 року у складі судді Маломуж А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року
у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (далі - ТОВ «Ісагіс»), ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» Дунай Христина Богданівна (далі - державний реєстратор Дунай Х. Б.), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Т. А. (далі - приватний нотаріус Дімітрова Т. А.), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В. (далі - приватний нотаріус Антипова І. В.), про визнання договорів недійсними та скасування записів про державну реєстрацію.
Позов мотивований тим, що договір про відступлення права вимоги від 15 січня 2019 року, який укладено між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс», за іпотечним договором від 15 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та
ОСОБА_3 , є недійсним.
Предметом іпотечного договору від 15 серпня 2008 року є квартира АДРЕСА_1 .
Указаний іпотечний договір був припинений у зв`язку з виконанням позивачем ОСОБА_1 як спадкоємцем боржника ОСОБА_3 основного зобов`язання за кредитним договором 15 серпня 2008 року, що укладений між ним і Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»).
На переконання позивача, також підлягає визнанню недійсним іпотечний договір від 19 квітня 2019 року, укладений між ТОВ «Ісагіс» та ОСОБА_2 , оскільки вказане товариство не є законним власником спірної квартири (предметом іпотеки), тому воно не мало права розпоряджатись нею.
Позивач вважала, що вимоги про скасування записів про право власності, про іпотеку та про обтяження стосовно квартири АДРЕСА_1 , які вчинені приватними нотаріусами в державних реєстрах на підставі вказаних договорів, підлягають задоволенню як похідні.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Носенком О. В. 15 серпня 2008 року та зареєстрованим за № 4656, який посвідчений приватним нотаріусом
Антиповою І. В. 15 січня 2019 року та зареєстрований за № 13;
скасувати запис про право власності від 03 квітня 2019 року № 31046649 за ТОВ «Ісагіс» на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1804084451101;
визнати недійсним іпотечний договір від 19 квітня 2019 року, укладений між ТОВ «Ісагіс» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дімітровою Т. А., зареєстрований в реєстрі за № 513;
скасувати запис про іпотеку від 19 квітня 2019 року № 31273394, внесений на підставі договору іпотеки, укладеного між ТОВ «Ісагіс» та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дімітровою Т. А. 19 квітня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 513;
скасувати запис про обтяження від 19 квітня 2019 року № 31273291, внесений на підставі договору іпотеки, укладеного між ТОВ «Ісагіс» і ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дімітровою Т. А. 19 квітня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 513.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Носенком О. В. 15 серпня 2008 року та зареєстрованим за № 4656, який посвідчений приватним нотаріусом
Антиповою І. В. 15 січня 2019 року та зареєстрований за № 13.
Скасовано запис про право власності від 03 квітня 2019 року № 31046649 за ТОВ «Ісагіс» на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1804084451101.
Визнано недійсним іпотечний договір від 19 квітня 2019 року, укладений між ТОВ «Ісагіс» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дімітровою Т. А., зареєстрований в реєстрі за № 513.
Скасовано запис про іпотеку від 19 квітня 2019 року № 31273394, внесений на підставі договору іпотеки, укладеного між ТОВ «Ісагіс» та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дімітровою Т. А. 19 квітня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 513.
Скасовано запис про обтяження від 19 квітня 2019 року № 31273291, внесений на підставі договору іпотеки, укладеного між ТОВ «Ісагіс» і ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дімітровою Т. А. 19 квітня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 513.
Стягнуто в рівних частка з ТОВ «Ісагіс», ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 842,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Ісагіс» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від
15 січня 2019 року, яке вже припинено. Оскільки рішеннями судів в іншій справі встановлено факт виконання основного зобов`язання та припинення іпотечного договору від 15 серпня 2008 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Ісагіс» задоволено частково.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2019 року змінено шляхом доповнення його мотивувальної частини текстом постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір від 15 січня 2019 року про відступлення права вимоги ТОВ «Ісагіс» за іпотечним договором, яке на момент вчинення зазначеного правочину було припинено у спосіб виконання основного зобов`язання за кредитним договором від 15 серпня
2008 року спадкоємцями боржника.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у первісного кредитора ПАТ «Дельта Банк» права вимоги, яке було предметом договору від 15 серпня
2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Носенко О. В., та про неможливість його відступлення новому кредитору ТОВ «Ісагіс». Таким чином, договір про відступлення права вимоги суперечить статтям 512 514 ЦК України, що відповідно до положень частини першої статті 203 ЦК та частин першої та третьої статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Апеляційний суд також вказав, що іпотечний договір від 19 квітня 2019 року, укладений між ТОВ «Ісагіс» і ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , є недійсним, оскільки на момент його укладення у ТОВ «Ісагіс» не було права розпоряджатися вказаним майном,
в тому числі й укладати іпотечний договір.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними договору від 15 січня 2019 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15 серпня 2008 року та іпотечного договору від 19 квітня 2019 року, суд також скасував відповідні записи про право власності, про іпотеку та про обтяження щодо квартири
АДРЕСА_1 , які вчинені в державних реєстрах приватними нотаріусами на підставі вказаних договорів.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а провадження у справі закрити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи- підприємці;
ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом
Носенком О. В. 15 серпня 2008 року та зареєстрованим за № 4656, який посвідчений приватним нотаріусом Антиповою І. В. 15 січня 2019 року та зареєстрований за № 13 та як похідну вимогу скасування записів про державну реєстрацію. Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договоромукладений між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс». Тобто, предметом спору в цій справі є оскарження фізичною особою ( ОСОБА_1 ) правочину (договору) від 15 січня 2019 року, укладеного між юридичними особами (ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс»), щодо відступлення права вимоги за іпотечним договором, тобто, спір виник з іпотечних та кредитних правовідносин за участю юридичних осіб;
до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Норма пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не зумовлює належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності усіма учасниками справи, оскільки передбачає, що у спорах, які виникають з кредитних та іпотечних правовідносин, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Крім того, оспорюваний договір укладено між відповідачами як суб`єктами господарювання та під час здійснення ними господарської діяльності. Таким чином, вирішення спору за позовом
ОСОБА_1 належить до юрисдикції господарського суду.
ураховуючи, що вирішення цього спору належить до юрисдикції господарського суду, апеляційний суд в обов`язковому порядку повинен був скасувати рішення суду першої інстанції незалежно від доводів апеляційної скарги та закрити провадження у справі.
У лютому 2022 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить у задоволенні касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк» відмовити. Крім того, у відзиві викладено клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
спір у цій справі виник між позивачем ОСОБА_1 (фізична особа) та відповідачами: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Ісагіс» , ОСОБА_2 (фізична особа) відносно порушеного цивільного права позивача, тому його розгляд слід здійснювати за правилами цивільної юрисдикції;
у касаційній скарзі відсутнє посилання на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду;
касаційна скарга, подана ПАТ «Дельта-Банк», є безпідставною та необґрунтованою, а питання щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яке порушене в касаційній скарзі, неодноразово вирішувалось Верховним Судом. Тому, на переконання представника позивача, касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від14 грудня 2021 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від13 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі
№ 910/1733/18, від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 15 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») і ОСОБА_3 укладено кредитний договір
№ 1501/0808/71-167, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 45 000,00 дол. США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 15 серпня 2008 року до 15 серпня 2028 року.
Для забезпечення виконання позичальником договірних зобов`язань перед кредитором, цього ж дня між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 укладеного договір поруки № 1501/0808/71-167-Р-1, за яким ОСОБА_1 поручилась перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 1501/0808/71-167. Умовами вказаного договору передбачено, що поручитель і позичальник несуть перед кредитором солідарну відповідальність за виконання кредитного зобов`язання.
Крім того, на забезпечення виконання вказаного кредитного договору цього ж дня укладено іпотечний договір № 1501/0808/71-167-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Носенком О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4656. За умовами даного договору на забезпечення виконання умов кредитного договору від
15 серпня 2008 року № 1501/0808/71-167 іпотекодавець ОСОБА_3 передає в іпотеку іпотекодержателю ПАТ «Сведбанк» належне йому на праві власності майно, а саме житлову квартиру АДРЕСА_1 .
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого
ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, у зв`язку з чим до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
У зв`язку з невиконання договірних зобов`язань 05 червня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 520/7185/13-ц).
Під час розгляду вказаної справи у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_3 до участі у справі як його спадкоємців було залучено ОСОБА_4 та
ОСОБА_1 . За результатами розгляду справи рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 26 грудня 2014 року в задоволені позову
ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2015 року у справі № 520/7185/13-ц позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 230 518,12 грн в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_3 , тобто,
у розмірі, який відповідає частці у спадщині.
Позивач виконала судове рішення у повному обсязі та сплатила суму заборгованості, що підтверджується квитанціями від 16 липня 2015 року
№ 52592715, від 22 липня 2015 року № 53081765, від 23 липня 2015 року
№ 53157893, від 27 липня 2015 року № 53427657, від 31 липня 2015 року
№ 55112063, від 31 липня 2015 року № 54396205.
18 грудня 2018 року відбувся аукціон стосовно лоту - права вимоги за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 1501/0808/71-167 та договором поруки від 15 серпня 2008 року № 1501/0808/71-167-Р-1. Переможцем вказаного аукціону визначено ТОВ «Ісагіс», що підтверджується протоколом електронного аукціону
№ UA-EA-2018-10-3 l-000204-b.
На підставі проведеного аукціону 15 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1103/К, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» передає, а ТОВ «Ісагіс» приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникати у майбутньому.
У додатку 1 до зазначеного договору наводиться перелік договорів, за якими право вимоги переходить до ТОВ «Ісагіс», а саме: кредитний договір від 15 серпня
2008 року № 1501/0808/71-167, іпотечний договір від 15 серпня 2008 року
№ 1501/0808/71-167-Z-1 та договір поруки від 15 серпня 2008 року
№ 1501/0808/71-167-Р-1.
Також 15 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс» укладено договір відступлення прав вимоги за договором поруки від 15 серпня 2008 року
№ 1501/0808/71-167-Р-1, за яким до ТОВ «Ісагіс» переходить право вимоги за цим договором.
15 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс» укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 15 серпня 2008 року
№ 1501/0808/71-167-Z-1. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Антиповою І. В. та зареєстрований у реєстрі за № 13. Згідно з умовами цього договору до ТОВ «Ісагіс» переходить право вимоги за іпотечним договором з усіма додатками та додатковими угодами, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., що укладений між
ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3 , в якості забезпечення виконання
зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 15 серпня 2008 року
№ 1501/0808/71-167.
21 січня 2019 року з метою виконання норм Закону України «Про іпотеку» і пункту 11 іпотечного договору від 15 серпня 2008 року № 1501/0808/71-167-Z-1 ТОВ «Ісагіс» направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомлення-вимоги з проханням припинити у строк, що не перевищує 30 робочих днів з моменту отримання вимоги, порушення умов іпотечного договору та сплатити заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 1501/0808/71-167 в сумі 526 110,85 грн.
23 січня 2019 року вказане повідомлення було отримане позивачем, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та роздруківка із офіційного сайту ПАТ «Укрпошта».
19 квітня 2019 року між ТОВ «Ісагіс» і ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передає у позику ТОВ «Ісагіс» кошти у сумі
530 000,00 грн на строк до 19 червня 2019 року.
З метою забезпечення належного виконання вказаного договору позики, 19 квітня 2019 року між ТОВ «Ісагіс» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 28 липня 2016 року у справі № 520/17508/15-ц встановлено, що кредитний договір був припинений шляхом виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2015 року в справі № 520/7185/13-ц. Крім того, вказаним рішенням встановлено: «...Таким чином вирішуючи цю справу суд виходячи із засад чинного законодавства доходить до висновку, що іпотечний договір 1501/0808/71-167-2-1 від 15.08.2008 року у зв`язку із виконанням основного зобов`язання вважається припиненим...». Це рішення набрало законної сили 30 січня 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року в рамках вказаної справи зазначено наступне: «...Виконання спадкоємцями зобов`язання спадкодавця за кредитним договором у межах вартості успадкованих прав та обов`язків свідчить про виконання зобов`язань спадкоємцем боржника у повному обсязі, що дає підстави для висновку про припинення як основного зобов`язання з наданого кредиту, так і похідного зобов`язання з іпотеки за іпотечним договором від 15 серпня 2008 року № 1501/0808/71-167-2-1 у зв`язку з виконанням основного зобов`язання...».
Фактичне виконання основного зобов`язання було здійснене ще у 2015 році, що також встановлено рішенням Київського районного суду міста Одеси від 28 липня 2016 року у справі № 520/17508/15-ц.
Позиція Верховного Суду
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 359/2722/20 (провадження № 61-20779св21) вказано, що:
«у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) зазначено, що «судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо. Відповідно до положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних індивідуальних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, те, що суб`єктний склад такого спору включає, як правило, фізичну особу, яка є стороною цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин (стаття 19 ЦПК України)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження
№ 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження
№ 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження
№ 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження
№ 12-143гс19)».
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 522/11081/19 (провадження № 61-11422св21) зазначено, що:
«У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) вказано, що «законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок, що «до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18). Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».
У справі, що переглядається:
15 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 45 000,00 дол. США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 15 серпня 2008 року до 15 серпня 2028 року;
з метою забезпечення виконання позичальником договірних зобов`язань перед кредитором, цього ж дня між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 ,
ОСОБА_1 укладеного договір поруки, за яким ОСОБА_1 поручилась перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 15 серпня 2008 року. Крім того, цього ж дня укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав в іпотеку іпотекодержателю ПАТ «Сведбанк» житлову квартиру АДРЕСА_1 ;
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених вище зобов`язаннях;
на підставі проведеного аукціону 15 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс» укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» передало, а ТОВ «Ісагіс» прийняло у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникати у майбутньому, зокрема за вказаними вище кредитним договором від 15 серпня 2008 року, іпотечним договором від 15 серпня 2008 року та договором поруки від 15 серпня 2008 року;
15 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс» укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 15 серпня 2008 року, який (договір про відступлення права вимоги)є предметом спору у цій справі;
19 квітня 2019 року між ТОВ «Ісагіс» і ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передала у позику ТОВ «Ісагіс» кошти у сумі 530 000,00 грн на строк до 19 червня 2019 року. Цього ж дня, з метою забезпечення належного виконання вказаного договору позики, між ТОВ «Ісагіс» і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
позивач ОСОБА_1 звернулась із позовом як фізична особа. Вона не є підприємцем, спір не стосується корпоративних відносин, між сторонами відсутні господарські правовідносини, спір не пов`язаний з банкрутством жодного з учасників;
спір виник не щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи. Договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 15 серпня 2008 року, укладений 15 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Ісагіс», тобто між юридичними особами в межах їх господарської діяльності, безпосередньо не стосується питання забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором від 15 серпня 2008 року, а його умови передбачають лише відчуження (перехід) права вимоги за іпотечним договором від 15 серпня 2008 року. Сторонами основного зобов`язання, тобто кредитного договору від 15 серпня 2008 року, є фізична особа ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 та юридична особа ПАТ «Дельта Банк» як правонаступник ПАТ «Сведбанк».
За таких обставин спір у справі, що переглядається, за критеріями суб`єктного складу та характером спірних правовідносин підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано розглянули справу в порядку цивільного, а не господарського судочинства.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19, від 02 жовтня 2018 року
у справі № 910/1733/18, колегія суддів відхиляє. У справах № 910/17433/19 та
№ 910/1733/18 спір виник щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар