ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/984/17
провадження № 61-543св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси
від 28 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Васильків О. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду
м. Одеси від 28 листопада 2018 року, постановлену у складі судді Васильків О. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним і зустрічним позовами
У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк (далі - АКІБ) «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11133808000, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 42 000 доларів США шляхом зарахування коштів на поточний рахунок, а останній зобов`язався повернути кредит у повному обсязі згідно з умовами договору до 16 травня 2022 року.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та
ОСОБА_2 уклали договір поруки № 104597 від 16 травня 2007 року, за яким відповідальність поручителя є солідарною з боржником.
ОСОБА_1 умови договору не виконував, тому на 18 січня 2017 року має заборгованість за кредитом і процентами у розмірі 21 743,33 доларів США та пенею у розмірі 37 868,86 грн.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до
ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору.
Зустрічний позов мотивований тим, що при укладенні кредитного договору про надання споживчого кредиту банком допущені порушення законодавства щодо обігу готівкової валюти на території України та не надано позичальнику інформаційний лист щодо валютних ризиків, інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Також вказує, що банком до договору включені несправедливі умови щодо непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором.
На думку ОСОБА_1 , банк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті, оскільки національна валюта (гривня) є єдиним законним платіжним засобом на території України.
За таких обставин просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11133808000 від 16 травня 2007 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року первісний позов задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 21 734,33 доларів США заборгованості за кредитним
договором № 11133808000 від 16 травня 2007 року та пеню у розмірі 37 868,86 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 9 575,76 грн у відшкодування судового збору.
Залишаючи без розгляду зустрічний позов з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України - у зв`язку з повторною неявкою представника позивача у судове засідання, суд першої інстанції виходив з того, що представник ОСОБА_1 18 жовтня 2018 року та 28 листопада
2018 року не з`явився в судові засідання, не підтвердив поважність причини неявки.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з доведення належними і допустимими доказами підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, що утворилася у зв`язку з неналежним невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором щодо своєчасного погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, тому банк має право достроково стягнути заборгованість у повному обсязі.
Суд першої інстанції врахував, що зобов`язання ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту забезпечені порукою ОСОБА_2 , яка відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, винагороди, відшкодування збитків, тому суд вважав за можливе стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та не спростований відповідачами.
Постановою Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для залишення без розгляду зустрічного позову відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України
Постановою Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» підлягають задоволенню як обґрунтовані та доведені належними і допустимими доказами.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Київського районного суду
м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року і передати справу в частині вирішення зустрічного позову для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга на ухвалу Київського районного суду м. Одеси
від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 3 грудня 2019 року мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про існування обставин, визначених у пункті 3 частини першої
статті 257 ЦПК України, наслідком яких є залишення зустрічного позову без розгляду. Вказує, що її представник - адвокат Зачепило О. В. 28 листопада
2018 року брав участь у інших судових засіданнях в апеляційному суді Одеської області, тому його секретар зателефонував до приймальні головуючого судді у цій справі і повідомив про запізнення адвоката. Після прибуття адвоката Зачепило О. В. до Київського районного суду м. Одеси йому повідомили, що засідання відкладено, а про наступну дату судового засідання учасників справи повідомлять пізніше. На думку заявника, залишивши без розгляду зустрічний позов, суд першої інстанції порушив її право на захист. Вказане порушення залишилось поза увагою апеляційного суду.
У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга на рішення Київського районного суду м. Одеси
від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 3 грудня 2019 року мотивована неповним встановленням судами попередніх інстанцій обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що, укладаючи договір про надання споживчого кредиту, банк не проінформував позичальника у письмовій формі про можливі ризики у разі різкої зміни курсу валют.
Суди не врахували висновків Верховного Суду України, викладених у постанові
від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-2024цс16, про те, що надання (отримання) кредиту в іноземній валюті на території України забороняється.
Крім того, зазначає про безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-економічної експертизи.
Позиція інших учасників справи
У липні 2020 року представник ПАТ «Укрсиббанк» - адвокат Останкова В. О. подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 , у яких, посилаючись на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просила касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Крім того, відзиви представника ПАТ «Укрсиббанк» - адвоката Останкової В. О. містять клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 відповідно до частини третьої статті 396 ЦПК України. Клопотання мотивовані тим, що ОСОБА_2 не подавала апеляційні скарги на судові рішення, які оскаржуються нею в касаційному порядку.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 травня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та
ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11133808000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 42 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі не пізніше
16 травня 2022 року. За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплачувати 12,50% річних. Кредит надавався для особистих потреб позичальника.
ПАТ «УкрСиббанк» має банківську ліцензію Національного банку України
від 24 грудня 2001 року № 75, яка включає дозвіл на здійснення операцій з іноземною валютою; умовами кредитного договору визначено, що позичальник повертає банку кредит і сплачує йому проценти у валюті кредиту.
На забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11133808000 від 16 травня 2007 року
АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та
ОСОБА_2 уклали договір поруки № 104597 від 16 травня 2007 року. Відповідно до умов договору поруки поручитель зобов`язалась відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору. Відповідальність поручителя та позичальника є солідарною.
На виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року внесено зміни до статуту АКІБ «УкрСиббанк» щодо зміни повного найменування на ПАТ «УкрСиббанк».
Суди встановили, що позивач за первісним позовом виконав свої зобов`язання з надання кредитних коштів позичальнику. Однак ОСОБА_1 зобов`язання з повернення суми отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконував, чим порушив умови кредитного договору, у зв`язку з чим
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 листопада 2016 року банк направив письмові вимоги щодо дострокового погашення наявної за кредитним договором заборгованості.
З розрахунку заборгованості суди встановили, що на 18 січня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту складає 21 734,33 доларів США за кредитом та процентами і 37 868,86 грн пені, з яких: 20 231,65 доларів США - заборгованість за кредитом;
1 502,68 доларів США - заборгованість за процентами; 34 588,08 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 3 280,78 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року та касаційної скарги
ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня
2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами
ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду
м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Встановивши доведення позивачем наявності заборгованості за кредитним договором та факт порушення зобов`язань за цим договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом і пені.
Апеляційний суд врахував, що відповідачі протягом розгляду справи судом першої інстанції не спростували поданий банком розрахунок заборгованості, власних розрахунків не навели.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 відхиляються касаційним судом, оскільки вона, розпоряджаючись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не заперечувала проти задоволення позову в суді першої інстанції, рішення цього суду в апеляційному порядку не оскаржувала, тобто фактично з ним погодилась.
Касаційна скарга ОСОБА_2 фактично зводиться до незгоди з висновками судів щодо дійсності договору про надання споживчого кредиту № 11133808000
від 16 травня 2007 року, стороною якого є ОСОБА_1 , при цьому заявник не вказує про порушення її прав як поручителя у спірних правовідносинах.
Отже посилання заявника не впливають на обсяг її процесуальних прав та обов`язків поручителя, а ОСОБА_1 , реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року в касаційному порядку не оскаржив.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові
рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Київського районного суду м. Одеси
від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 3 грудня 2019 року, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального права і додержанням процесуального права, що відповідно до частини першої
статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду
м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом статей 43 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору
(частина п`ята статті 223 ЦПК України).
Пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України визначено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що належним чином повідомлений представник позивача за зустрічним позовом повторно не з`явився в судове засідання, причини неявки суду не повідомив та заяву про розгляд справи за його відсутності не подав, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки вона не є позивачем за зустрічним позовом, тому залишення цього позову без розгляду не впливає на обсяг її процесуальних прав та обов`язків. При цьому ОСОБА_1 , реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року у касаційному порядку не оскаржив.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси
від 28 листопада 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду
від 3 грудня 2019 року, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судові рішення з додержанням процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо клопотань про закриття касаційних проваджень
У відзивах представника ПАТ «Укрсиббанк» - адвоката Останкової В. О. на касаційні скарги ОСОБА_2 містяться клопотання про закриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 396 ЦПК України. Клопотання мотивовані тим, що ОСОБА_2 не подавала апеляційні скарги на судові рішення, які оскаржуються нею в касаційному порядку.
Частиною другою статті 17 ЦПК України визначено, що не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Ухвала Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та рішення цього ж суду від 28 листопада 2018 року переглянуті в апеляційному порядку за апеляційними скаргами ОСОБА_1 . Вказані рішення переглянуті апеляційним судом, в тому числі, в частині прав та обов`язків ОСОБА_2 , що підтверджується змістом постанов апеляційного суду.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника про закриття касаційного провадження за вказаними касаційними скаргами з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 369/7209/16-ц (провадження № 61-28314св18) та від 20 травня 2020 року у справі № 388/675/18 (провадження № 61-11541св19), оскільки у справах, що переглядались Верховним Судом, апеляційний суд не переглядав судове рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою відповідної особи, яка у подальшому звернулась із касаційною скаргою, про що зазначив в оскаржуваному судовому рішенні. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції вказав у постанові про перегляд справи у повному обсязі.
З урахуванням змісту пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_2 як учасник справи має право оскаржити у касаційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року; ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, тому клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 на вказані судові рішення задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні клопотань представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - адвоката Останкової Валентини Олександрівни про закриття касаційного провадження.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року залишити без змін.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук