№ 521/11887/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 521/11887/17

провадження № 61-18014св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач -товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гриценка Віталія Євгеновича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2020 року у складі судді Плавич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 на праві власності, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін, з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 1 314 772, 95 грн.

Позовна заява ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мотивована тим, що 04 листопада 2005 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за № RML-500/010/2005, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 47 000, 00 дол. США строком до 04 листопада

2020 року із фіксованою відсотковою ставкою 11,0%.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 07 листопада 2005 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PRML-500/010/2005, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2 , передав в іпотеку трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності.

26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником

АКБ «Райффайзен Банк Україна», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були укладені договори купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та відступлення права вимоги, згідно яких ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за низкою кредитних договорів, у тому числі - № RML-500/010/2005 від 04 листопада 2005 року.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 липня 2013 року у цивільній справі № 1519/13964/2012 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь

Оскільки вказаним судовим рішенням було встановлено суму заборгованості у розмірі 50 337, 22 дол. США, то позивач вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки має відбуватись у рамках цієї суми за актуальним курсом НБУ станом на

06 липня 2017 року, що складає 1 314 772, 95 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві власності, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче за звичайних ринкових цін, з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 1 314 772, 95 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2020 року, з урахуванням ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 23 березня

2021 року про виправлення описки, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Карімовою Л. М. від 21 лютого 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 477, право власності набувачів за яким зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» в кн. № 397пр стор. 99 за

№ 322, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче за звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в розмірі 1 314 772, 95 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та боржником ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору. Зважаючи на положення кредитного договору боржник ОСОБА_1 отримав визначену суму кредитних коштів в користування до 04 листопада 2020 року. Судом першої інстанції зроблено висновок, що позичальник ОСОБА_1 прострочив виконання зобов`язання з повернення суми кредиту та процентів за правочином, а належне виконання позичальником ОСОБА_1 грошового зобов`язання за кредитним договором було забезпечено неустойкою, іпотекою.

Ураховуючи викладене, оскільки рішення суду не має бути ілюзорним, а повинно бути таким, що виконується, суд першої інстанції вважав обґрунтованим звернути стягнення на предмет іпотеки внаслідок порушення основного грошового зобов`язання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ,

№ 322, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 04 листопада 2005 року № RML-500/010/2005 у розмірі 50 337, 22 дол. США, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на електронних торгах на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів вручення судової повістки ОСОБА_2 про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання, у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Оскільки, відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, апеляційним судом зроблено висновок, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні відомості про належне його повідомлення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 337, 22 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 липня 2010 року становило 397 930, 82 грн, яка була стягнута заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 25 липня

2013 року, яке набрало законної сили 15 жовтня 2013 року, позичальником

ОСОБА_1 сплачена не була.

Суд апеляційної інстанції не погодився із доводами позовної заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про те, що оскільки заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 липня 2013 року було встановлено суму заборгованості у розмірі 50 337, 22 дол. США, то звернення стягнення на предмет іпотеки у даному провадженні має відбуватись у рамках цієї суми за актуальним курсом НБУ станом на 06 липня 2017 року, що складає 1 314 772,95 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір заборгованості, який визначений заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 липня 2013 року у сумі 50 337, 22 дол. США, без еквівалента у гривні.

Оскільки, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

від 07 листопада 2005 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PRML-500/010/2005, предметом якого є нерухоме майно: трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № RML-500/010/2005 від 04 листопада 2005 року є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гриценка В. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 466/725/20, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Малиновського районного суду м. Одеси.

21 травня 2024 року справа № 521/11887/17 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гриценка В. Є. мотивована тим, що частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Звертає увагу, що в матеріали справи не містять належних доказів того, що

ОСОБА_2 надавала письмову згоду на укладання договору іпотеки № PRML-500/010/2005, крім того, на договорі іпотеки, який наявний в матеріалах справи, відсутній підпис ОСОБА_2 , хоча в самому іпотечному договорі вказано, що ОСОБА_1 діє від свого імені та від імені ОСОБА_2 , однак жодних доказів того, що ОСОБА_2 уповноважувала саме ОСОБА_1 на укладання договору іпотеки, або надавала згоду на укладання вищезазначеного договору іпотеки матеріали справи не містять.

Судами першої та апеляційної інстанції не було перевірено чи дійсно ОСОБА_2 уповноважувала ОСОБА_1 діяти від свого імені та/або надавала відповідну письмову нотаріальну згоду на укладення договору іпотеки.

Також відсутні підстави для пред`явлення позовних вимог до ОСОБА_2 , оскільки остання не є стороною, ані кредитного договору, ані договору іпотеки, а тому у позивача відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки належної частини квартири, що належить ОСОБА_2 .

Зазначає, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від

25 липня 2013 року у цивільній справі № 1519/13964/2012 було стягнуто із

ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» загальну заборгованість за кредитним договором за № КМІА500/010/2005 від 04 листопада 2005 року в розмірі 50 337, 22 дол. США, що за курсом НБУ станом на день подачі вказаного позову становило 397 930, 82 грн, отже, сума є узгодженою відповідно до зазначеного судового рішення.

Звертає увагу, що при винесенні постанови Одеського апеляційного суду

від 10 листопада 2023 року, судом не зазначено гривневий еквівалент кредитної заборгованості, що фактично призводить до надмірного грошового зобов`язання, оскільки сума встановлена в розмірі 397 930, 82 грн (заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси) та сума у розмірі 50 337,22 дол. США (постанова Одеського апеляційного суду) є неспівмірними та фактично відповідачка потрапляє в гірше становище порівняно з тим, що існувало до винесення постанови Одеським апеляційним судом, оскільки не визначення гривневого еквіваленту кредитної заборгованості створює додаткове фінансове навантаження на відповідачку.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 04 листопада 2005 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за № RML-500/010/2005, згідно якого Банк надав позичальникові кредит у розмірі 47 000,00 дол. США строком до 04 листопада 2020 року із фіксованою відсотковою ставкою 11,0%, з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором,

07 листопада 2005 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PRML-500/010/2005, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2 , передав в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках на праві власності.

Вказана квартира належить відповідачам на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Карімовою Л. М. 21 лютого 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 477.

26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником

АКБ «Райффайзен Банк Україна», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були укладені договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги, згідно яких ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за низкою кредитних договорів, у тому числі - № RML-500/010/2005 від 04 листопада 2005 року.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» загальну заборгованість за кредитним договором за № RML-500/010/2005 від 04 листопада 2005 року в розмірі 50 337, 22 дол. США, що за курсом НБУ станом на день подачі вказаного позову становило 397 930, 82 грн та за кредитним договором за № RML-500/042/2007 від 17 квітня 2007 року в розмірі 120 246, 35 дол. США, що за курсом НБУ станом на день подачі вказаного позову становило 950 583,47 грн.

Дане судове рішення набрало законної сили, однак боржником не виконано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гриценка В. Є. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов`язання.

За частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що уразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Частиною другою статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що частина перша цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Закон України «Про іпотеку» не передбачає та не вимагає від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.

Отже, за частиною першою статті 12, частиною першою статті 33 та статтею 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.

Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час звернення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду з позовом у цій справі, у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_2 надавала письмову згоду на укладання вищезазначеного договору іпотеки, а також, що відсутній підпис ОСОБА_2 на самому договорі іпотеки, хоча в самому іпотечному договорі вказано, що ОСОБА_1 діє від свого імені та від імені ОСОБА_2 , однак жодних доказів того, що ОСОБА_2 уповноважувала саме ОСОБА_1 на укладання договору іпотеки, або надавала згоду на укладання вищезазначеного договору іпотеки немає, є необґрунтованими.

Зі змісту договору іпотеки від 07 листопада 2005 року № PRML-500/010/2005 випливає, що укладаючи цей договір ОСОБА_1 також діяв від імені ОСОБА_2 як майнового поручителя, на підставі довіреності від 01 листопада 2005 року № 9186 посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж. О.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, заявниця не посилалася на недійсність довіреності від 01 листопада 2005 року № 9186 на підставі якої ОСОБА_1 діяв від імені ОСОБА_2 , та вказаної в договорі іпотеки № PRML-500/010/2005, отже це не було предметом дослідження у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 не надала доказів про недійсність цієї довіреності або взагалі її відсутність, зокрема інформації з Єдиного реєстру довіреностей.

Отже, відповідачкою не спростовано надання ОСОБА_1 її особистої згоди на здійснення дій від її імені під час договору іпотеки від 07 листопада 2005 року.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 466/725/20 тощо є безпідставним, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанцій, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гриценка Віталія Євгеновича залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара