Постанова
Іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 521/11921/17
провадження № 61-13357св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2019 року у складі судді Плавич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання, визнання права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона та ОСОБА_4 з квітня 2007 року по лютий 2017 року проживали однією сім`єю як чоловік і дружина без шлюбу.
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 зареєстрував місце постійного проживання за її адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що у травні 2015 року за спільні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Організацією, здійсненням та оплатою поховання займалась вона.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно померлого.
Враховуючи наведе, з метою визнання та оформлення спадкових прав вона звернулась з даним позовом до суду, в якому просила: встановити факт проживання з квітня 2007 року по лютий 2017 року з ОСОБА_4 однією сім`єю без шлюбу; змінити черговість одержання права на спадкування після ОСОБА_4 та надати їй право на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2019 року, залишеним без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без шлюбу з квітня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо встановлення факту сумісного проживання, суди виходили із того, що останньою було доведено проживання із ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та дружини без укладення шлюбу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, суди виходили із того, що позивачем не було доведено належними, допустимими та достатніми доказами того, що у неї виникло право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 713/1528/16-ц, провадження № 61-20208св18, від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17, провадження № 61?3706св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_4 був похилого віку, а у зв`язку із наявністю алкоголізму у нього, він потребував догляду, який вона йому надавала. Разом із тим, суди під час розгляду справи наведеного не взяли до уваги.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про право власності № 37370479, виданого 12 травня 2015 року Реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, власниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках, що становить по 1/2 ідеальній частці на кожного співвласника.
Майнові права набувачів належним чином зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Овідіопольським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 21 лютого 2017 року, актовий запис № 183 від 21 лютого 2017 року.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне особі майно, зокрема у виді наведеної 1/2 ідеальної частки квартири.
26 квітня 2017 року із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_2 , 10 травня 2017 року - ОСОБА_1 .
Відомостей, що б свідчили про наявність інших спадкоємців, матеріали спадкової справи не містять.
Померлий ОСОБА_4 за життя не скористався правом заповідального розпорядження щодо належного майна, питання про оформлення спадкових прав заінтересованими особами вирішено не було, свідоцтва про право на спадщину нотаріусом не видавались.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що заявником оскаржуються судові рішення лише в частині позовних вимог щодо визнання права на спадкування разом із спадкоєцями першої черги, а тому в іншій частині не переглядаються.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом. Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).
Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зміни черговості спадкування за законом, оскільки позивачем не доведено наявність підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, зокрема в частині того, що вона протягом тривалого часу матеріально забезпечувала на надавала іншу допомогу спадкодавця ОСОБА_4 , який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував у безпорадному стані.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що алкоголізм відноситься до хвороб класу V (Розлади психіки та поведінки), а у зв`язку із наявністю алкоголізма у спадкодавця він потребував догляду через зазначену хворобу та його похилий вік, проте колегія суддів не може погодитись із наведеним, оскільки матеріали справи не містять належних доказів перебування спадкодавця у безпорадному стані, а зловживання спиртними напоями, без відповідних доказів, не свідчить про безпорадний стан.
Посилання заявника на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 713/1528/16-ц (провадження № 61-20208св18), від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17 (провадження № 61?3706св19), не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, які викладені у вказаних постановах й, відповідно, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян