Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 521/13663/19

провадження № 61-12050св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Широкобород Сергій Миколайович, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року у складі судді Мазун І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., Князюка О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - орган опіки та піклування), про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.

На обґрунтування позову посилався на те, що він є власником 5/12 частки у праві на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2012 року у справі № 22-ц/1590/631/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у майні в порядку спадкування та визнання недійсним договору дарування та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним заповіту та визнання права власності.

Зазначеним рішенням, зокрема, визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/12 частки у праві на квартиру АДРЕСА_1 . Співвласниками іншої частки квартири є відповідачі у справі.

У зв`язку з тим, що відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні квартирою, він звернувся з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, як власник частини житла, набув законного права щодо власного проживання у спірній квартирі, однак, не маючи ключів від квартири та зважаючи на небажання ОСОБА_2 мирно вирішити спір, не має можливості іншим способом захистити своє порушене право.

Враховуючи те, що спірна квартира не поділена в натурі, порядок користування нею не встановлювався, оскільки такі позовні вимоги не заявлялися, вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення до квартири є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач набув право власності на частку у квартирі на підставах, що не заборонені законом, є співвласником квартири, водночас відповідачі, які є співвласниками решти часток у спірній квартирі, створюють пасивні перешкоди у доступі позивача до квартири, що унеможливлює належне і повноцінне користування та володіння позивачем квартирою.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову та вселення позивача у спірну квартиру.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Широкобород С. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати на підставі пунктів 5, 6 частини першої статті 411 ЦПК України та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, оскільки судові повістки направлялися на адресу позивача.

Справа розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки мала розглядатися за місцем реєстрації відповідачів, а саме Приморським районним судом м. Одеси.

У матеріалах справи немає висновку органу опіки та піклування, який є обов`язковим у цій справі.

Суд першої інстанції не вирішував клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, на підставі яких ухвалив рішення про задоволення позову.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідачі чинили йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 592/152/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); розгляд справи за відсутності відповідачів, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); ухвалення судом рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року відкрито касаційнепровадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Широкобород С. М., на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 5, 6 частини першої статті 411 ЦПК України. Виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року зупинено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2012 року у справі № 22-ц/1590/631/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у майні в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/12 частки у праві на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 травня 2018 року, 7/24 частки у праві на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2863, виданого 03 липня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. після смерті ОСОБА_4 , 7/24 частки у праві на вказану квартиру належать ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2865, виданого 03 липня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. після смерті ОСОБА_4 , інші 5/12 частки - ОСОБА_1 (а. с. 8-9)

ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на частку у праві на спірну квартир 26 липня 2016 року.

21 листопада 2019 року Малиновським відділом поліції у м. Одесі на звернення позивача щодо перешкоджання у користуванні власністю повідомлено, що працівники поліції неодноразово відвідували зазначену адресу, однак двері квартири ніхто не відчинив, у зв`язку з чим опитати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було можливості, ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина друга статті 356 ЦК України).

Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об`єкта права спільної часткової власності відповідно до частини першої статті 358 ЦК України, повинні здійснювати за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Встановивши, що ОСОБА_1 набув право власності на частку у квартирі на підставі судового рішення та є співвласником квартири, а відповідачі, які є співвласниками решти часток у спірній квартирі, створюють перешкоди у доступі позивача до квартири (ухиляються від надання позивачу ключів від вхідних дверей квартири), що унеможливлює належне та повноцінне користування та володіння позивачем спірною квартирою, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 592/152/17 (провадження № 61-17115св18).

У зазначеній справі позивач звернувся з позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою.

Верховний Суд, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що спір безпосередньо стосується права неповнолітньої на користування житлом, а тому відповідно до статті 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді такої справи є обов`язковою. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, тому на підставі статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду справи із залученням до участі у справі органу опіки та піклування.

Водночас у справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод шляхом вселення.

Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Отже, за змістом зазначеної норми, яка містить вичерпний перелік спорів, які мають розглядатися з обов`язковою участю органу опіки та піклування, участь органу опіки та піклування у вирішенні спорів про усунення перешкод шляхом вселення інших осіб не передбачена.

Щодо доводів про неналежне повідомлення відповідачів у суді першої інстанції

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення її про час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, передбачається, що адвокат надає особі професійну та кваліфіковану правову допомогу.

Встановлено, що згідно з ордером від 01 листопада 2019 року, серія ОД № 449932, адвокат Смирнов А. І. діє в інтересах ОСОБА_2 (а. с. 46).

Відповідно до рекомендованого повідомлення адвоката Смирнова А. І. 30 липня 2020 року повідомлено про розгляд справи, призначеної на 23 вересня 2020 року на 11:00 год (а. с. 102).

З урахуванням наведеного, оскільки адвокат Смирнов А. І. діяв від імені, в інтересах та за згодою свого довірителя ( ОСОБА_2 ), тому останній вважається належним чином повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідного до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Крім того, у випадку, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

В апеляційній скарзі на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року ОСОБА_2 не посилалася на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме про розгляд справи без належного повідомлення її про дату, час та місце судового засідання (а. с.113-115).

Отже, суд апеляційної інстанції відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України не мав підстав для скасування оскаржуваних рішень з мотивів неповідомлення відповідачів про дату, час і місце судового засідання в суді першої інстанції.

Щодо доводів про порушення правил територіальної підсудності

Відповідно до вимог частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів щодо нерухомого майна викладені у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Оскільки позивач звернувся з позовом про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном - спірною квартирою, то територіальна підсудність цієї справи має визначається за правилами частини першої статті 30 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням майна - квартири АДРЕСА_1 , а не за місцем реєстрації відповідачів.

Відповідно до частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з підстав порушення територіальної підсудності відповідачами не оскаржувалася.

Крім того, ОСОБА_2 , оскаржуючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не зазначала про порушення територіальної підсудності справи.

Суд не бере до уваги доводи заявниці про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки такі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Також Верховний Суд відхиляє доводи про відсутність висновку Верховного Суду про те, що наявність у відповідачів частки у праві власності на квартиру свідчить про вчинення ними перешкод у користуванні майном іншому співвласнику.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду.

Водночас у касаційній скарзі заявниця не зазначила, які саме норми права суди попередніх інстанцій застосували неправильно.

Ураховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зводяться до незгоди заявниці із рішеннями судів попередніх інстанцій та до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року було зупинене ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання зазначених судових рішень підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Широкобород Сергій Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко