Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 521/13728/18

провадження № 61-4779св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка звернулася з касаційною скаргою, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати йоготаким, що втративправо користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 20 квітня 1984 року на підставі рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів № 259 їй було видане розпорядження № 199 про відкриття особистого рахунку з правом укладення договору найму житлової площі, що складається з однієї кімнати в квартирі АДРЕСА_1 . З цього часу вона, її чоловік та син (відповідач) проживали та були зареєстровані в цій квартирі.

Зазначала, що з 2003 року відповідач у квартирі не проживає, жодної допомоги на утримання квартири не надає і їй доводиться самостійно сплачувати за нього витрати на житлово-комунальні послуги та квартплату, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції виходив з того, що факт непроживання відповідача в квартирі підтверджений належними доказами, а тому він є таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням, ОСОБА_2 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 15 серпня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2018 року скасовано і закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Допущено поворот виконання заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2018 року та поновлено реєстрацію ОСОБА_2 за місцем постійного проживання в квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач померла, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 377 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2020 року особа, яка не брала участі в справі, - ОСОБА_3 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах, просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд, установивши, що позивач померла, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, в порушення вимог статті 377 ЦПК України не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі.

Разом з тим зазначає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції порушує її права, оскільки передбачає поновлення реєстрації місця проживання відповідача в квартирі, яка з 24 вересня 2019 року на підставі свідоцтва про право на спадщину належить їй на праві власності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 червня 2020 року справу № 521/13728/18 передано до Верховного Суду.

ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2018 року задоволено позов ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Спірні правовідносини щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, нерозривно пов`язані з особою позивача, а тому правильним є висновок апеляційного суду про те, що правонаступництво в даному випадку не допускається.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи -сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі (частина третя статті 377 ЦПК України).

Тобто, перш ніж скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі в зв`язку зі смертю фізичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, суд апеляційної інстанції має з`ясувати і зазначити в судовому рішенні, в чому полягає незаконність чи необґрунтованість ухваленого судом першої інстанції у справі рішення.

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не містить жодних висновків щодо незаконності чи необґрунтованості заочного рішення суду першої інстанції від13 листопада 2018 року, а тому висновок апеляційного суду про скасування цього рішення та закриття провадження у справі є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено наведені вище норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд, під час якого суду апеляційної інстанції належить врахувати вищевикладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов