ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 521/16076/20

провадження № 61-9495св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Чапуріною Світланою Іванівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») про визнання договорів відступлення прав вимоги недійсними, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 рокувін набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , а на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року набув у власність квартиру АДРЕСА_2 .

14 лютого 2007 року уклав з АКІБ «УкрСиббанк», яке в подальшому змінило назву на АТ «УкрСиббанк», договір про надання споживчого кредиту № 11114078000 та отримав кредит в іноземній валюті у сумі 98 517 швейцарських франків на строк до 14 лютого 2028 року.

12 квітня 2007 року уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11140389000 та отримав кредит в іноземній валюті у сумі 148 500 швейцарських франків на строк до 12 квітня 2028 року.

Виконання зобов`язань за договорами було забезпечено іпотекою на підставі укладеного з АКІБ «УкрСиббанк» договору іпотеки від 12 квітня 2007 року, за яким передано в іпотеку вказані квартири, а також договором поруки з ОСОБА_2 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2011 року у справі № 1519/2-1141/2011 позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту від 14 лютого 2007 року № 11114078000 заборгованість у загальній сумі 826 561,91 грн та за договором про надання споживчого кредиту від 12 квітня 2007 року № 11140389000 заборгованість у загальній сумі 1 288 336,87 грн. Також цим рішенням звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3 .

08 грудня 2011 року АТ «УкрСиббанк» уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за вказаними кредитними договорами, що забезпечені порукою та іпотекою.

07 червня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» уклав з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» договір № 1496/к про відступлення прав вимоги, зокрема, за вказаними кредитними договорами, що забезпечені порукою та іпотекою

Позивач вважав, що вказані договори купівлі-продажу прав вимоги та про відступлення прав вимоги є недійсними, оскільки договір купівлі-продажу прав вимоги від 08 грудня 2011 року містить в собі ознаки договору факторингу. Крім того, судовим рішенням від 09 червня 2011 року у справі № 1519/2-1141/2011 стягнуто за кредитними договорами заборгованість, строк виконання рішення сплинув у 2014 році. У період з 2011 року до 19 грудня 2017 року ніякі вимоги до нього про повернення боргу заявлені не були, тому кредитні договори втратили силу, відповідно, на час відступлення прав вимоги кредитні відносини між ним та АТ «УкрСиббанк», чи ПАТ «Дельта Банк», чи ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не існували. Зазначав, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» незаконно заволодів належними йому квартирами та виселив його, чим завдав моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним укладений 08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами за договором про надання споживчого кредиту від 14 лютого 2007 року № 11114078000 та за договором про надання споживчого кредиту від 12 квітня 2007 року № 11140389000, що забезпечені порукою та іпотекою; визнати недійсним укладений 07 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» договір № 1496/к про відступлення прав вимоги за вказаними договорами; зобов`язати ТОВ «ФК «Вектор Плюс» повернути йому квартиру АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_5 ; стягнути з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на його користь у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 квітня

2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що відсутні правові підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів. Позивачем не доведено наявність в оспорюваних договорах відступлення права вимоги ознак факторингу, оскільки не доведено наявності мети у наданні фактором (новим кредитором) й отриманні клієнтом фінансової послуги. Оспорюваний договір не передбачає оплату клієнтом наданої фактором (новим кредитором) фінансової послуги, а у договорі не зазначено, що саме є винагородою фактора (нового кредитора). Також у договорі не зазначено жодних умов про те, що новий кредитор має право на отримання дисконту/відсотків чи розраховувати на будь-яку іншу фінансову вигоду, на яку може розраховувати фактор за договорами факторингу.

Решта вимог позивача є похідними, тому також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Чапуріна С. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було досліджено ціни відступлених прав вимоги та розміру вимог за кредитними договорами і не враховано, що сторони оспорюваних правочинів значно завищили розмір грошової вимоги, яка була відступлена.

Суди помилково вказали, що оспорювані договори є договорами цесії, тобто відступлення права вимоги, оскільки вони мають ознаки саме договорів факторингу. При цьому, судам не було надано доказів, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на час укладення спірних правочинів мав ліцензію на здійснення факторингових операцій, а також те, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги тертій особі не допускається.

Вказує, що сторони оспорюваних договорів незаконно передали за договорами не тільки право вимоги на основну суму заборгованості, а і на відсотки, пеню, які нараховуються. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» продовжує незаконно нараховувати відсотки та вимагає погасити заборгованість у розмірі 11 000 000 грн.

Посилається на практику Великої Палати Верховного Суду.

Суди не надали належної правової оцінки тому, що ОСОБА_1 фактично сплатив суму заборгованості перед банком, про що АТ «УкрСиббанк» видав йому відповідний лист. Однак, цей лист надати суду не вдалося, так як представники ТОВ «ФК «Вектор Плюс» викрали його під час виселення ОСОБА_1 .

Вважає, що суддя апеляційного суду Комлева О. С. не мала права розглядати цю справу та повинна була заявити собі самовідвід, оскільки брала участь у розгляді іншої справи за участю цих самих учасників, про стягнення заборгованості за позовом кредитора, що викликає сумнів у її неупередженості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в касаційні скарзі доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У серпні 2024 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, вважає їх необґрунтованими, а судові рішення судів попередніх інстанцій правильними по суті та законними, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У серпні 2024 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, такі, що не впливають на правильність вирішення судами попередніх інстанцій спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

24 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує порушення судами норм процесуального права, а саме: статей 36 89 263 ЦПК України, та неврахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 03 квітня

2019 року у справі № 591/4225/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чапуріної С. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у тій же формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що при укладенні 08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами за договором про надання споживчого кредиту від 14 лютого 2007 року № 11114078000 та за договором про надання споживчого кредиту від 12 квітня 2007 року № 11140389000, що забезпечені порукою та іпотекою, а також укладенні 07 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» договору про відступлення прав вимоги за вказаними договорами, не було порушено прав боржника ОСОБА_3 та жодних норм матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову останнього.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що між АТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», а у подальшому між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», фактично, були укладені договори факторингу, а відповідно ці правочини регулюються відповідними спеціальними нормами, є безпідставними.

Відповідаючи на аналогічні доводи заявника, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року не є договором факторингу, так як договір не містить ознак факторингу.

За положеннями статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свої право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги; при цьому таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

Договір факторингу передбачає обов`язковість платності за відступлення права грошової вимоги та має мету отримання додаткового доходу.

За договором купівлі-продажу прав вимоги відбувається передача права вимоги до боржника від одного кредитора до іншого кредитора без набуття додаткового доходу жодним із кредиторів; уступка права вимоги здійснюється у повному обсязі від отриманої суми боргу без будь-яких дисконтів та премій за стягнення з боржника грошових зобов`язань.

Статтями 512 656 1077 ЦК України розмежовуються правочини, предметом яких є відступлення вимоги, а саме договори факторингу та правочини з відступлення права вимоги.

За відсутності плати первісного кредитора за надані йому послуги між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовуються положення відступлення права вимоги, а не факторингу. За договором факторингу відбувається уступка лише грошового зобов`язання, за договором купівлі-продажу діюче законодавство дозволяє передати не лише грошове зобов`язання, а й інші права, зокрема, права вимоги за договорами забезпечення (іпотеки, застави, поруки, тощо), які не є грошовими.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 2.1 спірного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року продавець погоджується продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець погоджується придбати права вимоги за кредитами, прийняти їх та сплатити ціну купівлі.

У договорі купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року відсутні істотні ознаки договору факторингу, а саме спеціальний суб`єктний склад, плата за надану фінансову послугу, ознаки професійної діяльності стосовно платного викупу боргових зобов`язань на суму, значно нижчу номіналу, тощо, тому договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року не регулюється нормами глави 73 ЦК України.

Між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, за яким продано право вимоги, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту від 14 лютого 2007 року № 11114078000 та за договором про надання споживчого кредиту від 12 квітня 2007 року № 11140389000, що забезпечені порукою та іпотекою.

Між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладений договір про відступлення прав вимоги від 07 червня 2019 року №1496/к, за яким відступлене право вимоги, зокрема, за вказаними договорами.

ПАТ «Дельта Банк» перебував у процедурі ліквідації, яка здійснювалася відповідно до положень спеціального закону, яким є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Пунктом 8 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

У правовідносинах за участю банків, в яких введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, рівно як і у правовідносинах щодо здійснення своїх повноважень Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, вказаний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів у цих правовідносинах.

Договір № 1496/к про відступлення прав вимоги від 07 червня 2019 року укладений за результатами проведення відкритих електронних торгів (аукціону), який проводився в порядку та на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з пункту 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням від 02 липня 2012 року № 2 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання неплатоспроможного банку за результатами проведення відкритого конкурсу (аукціону) мають право набувати не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й фізичні та юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ.

Отже, вказане спеціальне законодавство не містить обмежень стосовно продажу активів банку у вигляді прав вимог до боржників фінансовим установам чи іншим банкам.

ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклав договір щодо купівлі-продажу/відступлення права вимоги придбаного активу (права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення) як переможець аукціону. ПАТ «Дельта Банк» як первісний кредитор відступив грошову вимогу до ОСОБА_1 у відповідному розмірі. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не набув право здійснення фінансових операцій стосовно боржника ОСОБА_1 . За умовами договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення Договору № 1496/к про відступлення прав вимоги від 07 червня 2019 року, без можливості нарахування додаткових процентів, неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Набуття ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прав вимоги, не є валютною операцією, що потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії, товариство не здійснює прийом платежів в іноземній валюті, не відкриває та не веде поточні рахунки клієнтів в іноземній валюті, не залучає кошти на депозити, тощо, тому не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України.

Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що договір № 1496/к про відступлення прав вимоги від 07 червня 2019 року є договором факторингу, безпідставні, а спірний договір не суперечить вимогам законодавства, як і доводи щодо відсутності у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на час укладення договору спеціальної ліцензії на здійснення факторингових операцій.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незгоду з розміром суми, на яку було передано право вимоги, а також з діями ТОВ «ФК «Вектор Плюс», зокрема щодо продовження нарахування відсотків не має правового значення для вирішення цієї справи, оскільки стягнення заборгованості, її розмір, виконання боржником своїх зобов`язань, тощо не є предметом розгляду у цій справі. Зміна кредитора в зобов`язанні ніяк не змінила розмір такого зобов`язання боржника.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що не виконане боржником судове рішення про стягнення кредитної заборгованості не припиняє кредитне зобов`язання, оскільки згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

ОСОБА_1 зобов`язання не виконав, кредитні кошти не повернув, нараховані проценти не сплатив. Відступлення права вимоги відбулося за діючими невиконаними зобов`язаннями з дотриманням вимог статей 512 513 514 ЦК України з переходом до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (іншого договором або законом не встановлено).

Враховуючи наведене, посилання ОСОБА_1 на втрату чинності кредитними та забезпечувальними договорами, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості та здійснення дій з виконання рішення не є перешкодою для заміни кредитора у зобов`язанні.

При чому, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України), що вказує на необґрунтованість відповідних доводів ОСОБА_1 .

Не заслуговують на увагу й посилання заявника на те, що суддя апеляційного суду Комлева О. С. не мала права розглядати цю справу та повинна була заявити собі самовідвід, оскільки розгляд суддею інших справ за участю цих самих учасників справи не є підставою для самовідводу судді, перелік яких визначено положеннями статті 36 ЦПК України.

Більш того, вказуючи на наявність, на його думку, підстав для самовідводу судді, заявник самостійно не заявив відповідної заяви в суді апеляційної інстанції про відвід судді з наведенням належного обґрунтування, яку б було розглянуто у порядку, визначеному статтею 40 ЦПК України.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявників доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Чапуріною Світланою Іванівною, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник