Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 521/17477/17

провадження № 61-4816св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель Микола Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рижук Катерина Вікторівна, та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спадкових договорів недійсними.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року справу передано за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що адвокат Прокопішина К. В., вчиняючи процесуальні дії щодо підписання та подання позовної заяви, клопотання про усунення недоліків позовної заяви, що залишена без руху за обставин, що мали місце, та відповідно до документів, наявних у справі, не мала процесуальної дієздатності на їх вчинення, зокрема, відповідно до наданих до суду документів на підтвердження своїх повноважень (договору про надання правничої допомоги та ордера), не могла бути представником позивача ОСОБА_1 в суді, оскільки останній не уповноважував адвоката на його представництво в суді.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент подання позову позивач уповноважив інших осіб, зокрема адвоката Прокопішину К. В., на представництво своїх інтересів у суді, і за своєю правовою природою укладення довіреною особою ОСОБА_4 договору про надання правничої допомоги з адвокатом Прокопішиною К. В. не є передорученням повноважень третім особам, а є реалізацією інституту права на отримання правничої допомоги. Таким чином, адвокат Прокопішина К. В., вчиняючи процесуальної дії щодо підписання та подання позовної заяви, клопотання про усунення недоліків позовної заяви, що залишена без руху, за обставин, що мали місце та відповідно до документів, наявних у справі, мала процесуальну дієздатність на їх вчинення, а тому висновок суду першої інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_1 подана до суду особою, яка не мала права її підписувати, є передчасним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У березні 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рижук К. В., та ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просять постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року скасувати, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року залишити в силі.

На обґрунтування касаційних скарг посилаються на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норми права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо питання залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з тим, що позов подано особою, яка не мала права його підписувати (справа № 912/2385/18), у якій судам надано тлумачення застосування термінів «процесуальна дієздатність» і «не мав права підписувати заяву». Відповідно до довіреності право на підписання, подання позову та представництво інтересів ОСОБА_1 було лише в осіб, зазначених у довіреності, а саме у ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Таким чином, адвокат Прокопішина К. В. на момент подання позову від імені ОСОБА_1 не мала процесуальної дієздатності на вчинення таких дій та не мала повноважень на ведення справи від імені ОСОБА_1 . Отже, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи мала повноваження Прокопішина К. В. на представництво інтересів ОСОБА_1 , обсяг таких повноважень, а саме: право на звернення з відповідним процесуальним документом до відповідного суду (інстанції) у визначений час та наявність волевиявлення учасника справи на надання повноважень конкретному адвокату. У позові ОСОБА_1 не зазначив, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушено. Під час відкриття провадження у справі суд першої інстанції не перевірив, які права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 порушено. Таким чином, укладення ОСОБА_7 спадкових договорів з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є реалізацією її права приватної власності, що не порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 .

Судове рішення оскаржується з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16, від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16.

У травні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Старостін С. О., на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

На обґрунтування відзиву посилався на те, що за своєю правовою природою та суттю укладений довіреною особою ОСОБА_4 договір про надання правничої допомоги № 21/09-2017 з адвокатом Прокопішиною К. В. не є передорученням повноважень третім особам, а є реалізацією інституту права на отримання правничої допомоги. Тому представник позивача Прокопішина К. В. на момент звернення до суду з позовом у цій справі була наділена відповідними повноваженнями для звернення до суду з позовом від імені ОСОБА_1 , оскільки діє в його інтересах.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рижук К. В., та ОСОБА_3 , витребувано матеріали справи.

Підставою відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статті 237 ЦК України, статті 257 ЦПК України, неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16,від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що відповідно до довіреності від 14 лютого 2015 року ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_4 представляти його інтереси. Довіреність посвідчена нотаріусом у м. Зелена Гура Катажиною Качановською та зареєстрована в реєстрі за № 3124/2015 (т. 1, а. с. 17). За змістом цієї довіреності представникам надано повноваження, у тому числі представляти інтереси ОСОБА_1 перед третіми особами фізичними та юридичними як довірителя представників та захисників у всіх судових, апеляційних, касаційних справах, а також повноваження на укладання договорів, апеляцій на вироки, рішення суду та прокуратури тощо.

Згідно з угодою про надання правової допомоги від 21 вересня 2017 року № 21/09-2017 адвокат Прокопішина К. В. уклала угоду з ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 . Предметом цієї угоди є представництво інтересів в судах всіх інстанцій з питань визнання договорів довічного утримання та інших недійсними, оформлення права власності в порядку спадкування, на ім`я ОСОБА_8 . На підтвердження повноважень адвоката Прокопішиної К. В. в матеріалах справи міститься ордер, виданий 21 вересня 2017 року, на ім`я ОСОБА_1 , на підставі угоди № 21/09-2017, укладеної з ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 19-20).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент подачі позову позивач уповноважив інших осіб, зокрема адвоката Прокопішину К. В., на представництво своїх інтересів у суді, і за своєю правовою природою укладення довіреною особою ОСОБА_4 договору про надання правничої допомоги № 21/09-2017 з адвокатом Прокопішиною К. В. не є передорученням повноважень третім особам, а є реалізацією інституту права на отримання правничої допомоги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Прокопішина К. В. , вчиняючи процесуальні дії щодо підписання та подання позовної заяви, клопотання про усунення недоліків позовної заяви, що залишена без руху за обставин, що мали місце, та відповідно до документів, наявних у справі, мала процесуальну дієздатність на їх вчинення. Апеляційний суд вважав, що передчасним є висновок суду першої інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_1 подана до суду особою, яка не мала права її підписувати.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не мала повноважень укладати договір про надання правової допомоги з Прокопішиною К. В. в інтересах ОСОБА_1 , а відповідно, що адвокат Прокопішина К. В. не мала повноважень на вчинення процесуальних дій в інтересах останнього, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно зі статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно з частиною першою статті 38 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення судом першої інстанції питання прийняття позовної заяви, (далі - ЦПК України 2004 року) сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу (частина перша статті 40 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини четвертої статті 42 ЦПК України 2004 року повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України 2004 року представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Із системного аналізу положень статей 26 38 44 76 ЦПК України 2004 року випливає, що надане процесуальним законом право особі брати участь у справі через представника передбачає вчинення представником від імені та в інтересах особи певних юридичних дій, що позбавляє сторону або третю особу необхідності їх вчиняти самостійно.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (частини третя, четверта статті 26 Закону).

Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах (частина четверта статті 27 Закону).

Встановлено, що відповідно до довіреності від 14 лютого 2015 року № 3124/2015 ОСОБА_5 та ОСОБА_4. уповноважені представляти інтереси ОСОБА_1 перед третіми особами, вести справи, зокрема визначено, що «Процес реалізації довіреності має реалізовуватися на правах, які мають мої представники з правом надання доказів, заяв, прийняття позовів до судів або відмови від їх повного або часткового прийняття. Укладання договорів, апеляції на вироки, рішення суду та прокуратури. Отримання усіх довідок, копій документів, листів, ведення ними розмов, підписування документів з дотриманням права їх реєстрації у компетентних органах, а також з правом підписання та складання позовів до судів і спростування позовів до судів, апеляцій, скарг, спростування апеляційних скарг, касаційних скарг та спростування касаційних скарг з правом на апеляцію поданих позовів до судів, та скарг, з правом ознайомлення зі змістом кожної зі справ, здійснення копіювання документів, участь у засіданнях судів, перевірки документації, а також подання усних та письмових пояснень на усі питання, що виникають у судовому процесі. Здійснення усіх дій передбачених та допустимих положеннями закону України згідно з кодексом необхідних для досягнення мети моєї довіреності».

На підставі цієї довіреності ОСОБА_4 уклала угоду № 21/09-2017 з адвокатом Прокопішиною К. В. про надання правничої допомоги ОСОБА_1 , повноваження якої на участь у справі підтверджені ордером.

Зміст довіреності, обсяг та суть повноважень представників свідчать, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на укладення від його імені на його користь договору про надання правової допомоги з адвокатом.

Права та обов`язки, що складають зміст представницьких правовідносин, засновані на взаємній довірі їх учасників, є невіддільними від них, а отже, мають особистий характер. Цим зумовлюється вимога закону до представника про те, що він зобов`язаний виконувати покладені на нього повноваження особисто.

Отже, ОСОБА_4 , уклавши угоду від 21 вересня 2017 року № 21/09-2017, звернулась до Прокопішиної К. В. за наданням послуг адвоката в інтересах ОСОБА_1 , що за своїм характером є надання послуг правничої допомоги позивачу, а не передоручення своїх прав іншій особі, як помилково вважають заявники.

Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг про те, що адвокат Прокопішина К. В. не мала повноважень на ведення справи в судах від імені ОСОБА_1 .

Також не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг про наявність підстави для залишення позовної заяви без розгляду внаслідок несплати позивачем судового збору з огляду на таке.

Якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов`язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (стаття 240 ЦПК України); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 141 ЦПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції не вирішував питання щодо необхідності сплати позивачем судового збору, а тому доводи касаційних скарг про наявність підстав для залишення позову без розгляду з мотивів несплати судового збору не заслуговують на увагу.

За положеннями пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України суд може постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач не сплатить судовий збір у встановлений судом строк. Такий строк для позивача суд першої інстанції не встановлював.

Водночас суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», передаючи справу для продовження розгляду, обґрунтовано зазначив про необхідність вирішення судом першої інстанції питання щодо сплати позивачем судового збору.

Отже, вирішуючи спірне процесуальне питання, суд апеляційної інстанції правильно визначив суть спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази представництва адвоката Прокопішиної К. В. і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної інстанції про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16 (провадження № 12-1гс18), від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16 (провадження № 12-24гс18), Верховний Суд відхиляє, оскільки у зазначених постановах йшлося про положення законодавства, які передбачали можливість здійснення процесуального представництва юридичною особою, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи за довіреністю, а також стосувалися представництва прокурора. В наведених заявниками випадках суть спірного питання представництва не є подібними із питанням, яке виникло у цій справі.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду у цій справі не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, непогодження як з висновками апеляційного суду, так і зі змістом позовних вимог по суті, що не є предметом касаційного розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рижук Катерина Вікторівна, та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко