№ 521/17795/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 521/17795/16-ц

провадження № 61-7410св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Астарта Брок»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року у складі судді Мазун І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіної А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта Брок» (далі - ТОВ «Астарта Брок»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання правочину недійсним, визнання покупцем за договором, визнання права власності на квартиру, скасування свідоцтва про право власності.

У липні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду із заявою про вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.

Позовна заява ОСОБА_1 та заява про вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_5 обґрунтовані тим, що у зв'язку з похилим віком та перенесеною у 2011 році ОСОБА_1 операцією по ендопротезуванню правого тазобедреного суглобу, його важким станом після операції вони вирішили продати квартиру у м. Миколаєві, а за отримані кошти придбати житло у м. Одеса, де проживає їх дочка ОСОБА_2

18 травня 2012 року вони уклали договір купівлі-продажу належної їм квартири у м. Миколаєві. Також ними було продано автомобіль та гараж в автокооперативі «Соляниче» № 52.

Підшукуванням купівлі квартири займалася ОСОБА_2 , яка в подальшому знайшла продавця цінних паперів (1 шт.).

20 травня 2012 року грошові кошти в сумі 560 000 грн, що еквівалентно 70 000 доларів США ОСОБА_5 дала ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_4 та онуки ОСОБА_8 для здійснення необхідних передплат за квартиру АДРЕСА_1 , проведення ремонту, на підтвердження чого надала розписку, датовану 20 травня 2012 року.

10 липня 2012 року ОСОБА_5 сповістила ОСОБА_2 , що не має можливості приїхати до м. Одеси на укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, так як немає на кого залишити чоловіка ОСОБА_1 .

Цього ж дня ОСОБА_2 без згоди батьків уклала з ОСОБА_3 договір № Б-32/2012-1 купівлі-продажу цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ.

14 лютого 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2014 року Малиновським районним судом м. Одеси шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано.

У кінці липня 2014 року їм стало відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ділять своє майно, набуте ними у шлюбі, в тому числі і вказану кватиру.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зазначали, що дана квартира була придбана за їх кошти, проте через його хворобу та значну відстань від м. Миколаєва до м. Одеси вони з дружиною не могли прибути до м. Одеси для вчинення правочину, у зв' язку з чим кошти для придбання житла були передані дочці ОСОБА_2 , яка від свого імені уклала угоду.

Вказували, що укладений договір купівлі-продажу цінних паперів є недійсним у частині покупця цього майна, оскільки фактичним покупцем цінних паперів були вони, так як заплатили за це майно свої грошові кошти.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд: визнати договір купівлі-продажу від 10 липня 2012 року цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним у частині, що стосується прав покупця; визнати його покупцем за договором № Б-32/2012-1 від 10 липня 2012 року купівлі-продажу цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в 1/2 частці; визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; скасувати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_2

ОСОБА_5 просила суд: визнати договір купівлі-продажу від 10 липня 2012 року цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним у частині, що стосується прав покупця; визнати її покупцем за договором № Б-32/2012-1 від 10 липня 2012 року купівлі-продажу цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в 1/2 частці; визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; скасувати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу від 10 липня 2012 року цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , недійсним у частині, що стосується прав покупця.

Визнано покупцем за договором від 10 липня 2012 року № Б-32/2012-1 купівлі-продажу цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в 1/2 частці.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Скасовано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 .

Позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу від 10 липня 2012 року цінних паперів (1 шт.), договірною вартістю 280 320,00 грн без ПДВ, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , недійсним у частині, що стосується прав покупця.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Скасовано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 .

Встановивши, що реальними покупцями за договором купівлі-продажу цінних паперів від 10 липня 2012 року є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , за сімейні кошти яких ОСОБА_2 здійснила оплату за договором та придбала спірну квартиру для їх проживання, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів в частині, що стосується покупця, й визнали ОСОБА_1 та ОСОБА_5 покупцями за даним договором.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 449/883/17, провадження № 61?39350св18, від 25 червня 2018 року у справі № 702/730/16-ц, провадження № 61-16958св18, від 23 січня 2019 року у справі № 636/1947/15?ц, провадження № 61-21505св18, від 20 листопада 2019 року у справі № 705/6141/14-ц, провадження № 61-28438св18, від 15 травня 2019 року у справі № 917/803/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 607/13289/16-ц, провадження № 61-29948св18, від 16 грудня 2019 року у справі № 480/561/16-ц, провадження № 61-5867св19, від 08 квітня 2020 року у справі № 766/4892/16-ц, провадження № 61-16705св18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, в якості підстави касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц, провадження № 61-2858св18, від 27 листопада 2019 року у справі № 725/1819/16-ц, провадження № 61?9875св18 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що у справі, яка переглядається, неправильно визначено суб`єктний склад учасників, чим суттєво обмежено процесуальні права ОСОБА_4 . Вказує, що ОСОБА_4 повинен був мати статус відповідача у цій справі, оскільки внаслідок задоволення позовних вимог він буде позбавлений права власності на 1/2 частину спірної квартири.

Посилається на те, що судовим рішенням у цивільній справі № 521/11365/15 встановлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , тому ані останні, ані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не мають права в цій справі намагатися спростувати презумпцію спільності майна подружжя.

Вказує, що, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтували своє рішення виключно на показаннях свідків, що суперечить положенням частини першої статті 218 ЦК України.

Також зазначає, що судами помилково не було застосовано позовну давність.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 травня 2012 року ОСОБА_5 за письмовою згодою свого чоловіка ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу продала у м. Миколаєві квартиру АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за 377 900 грн (т. 1, а. с. 80).

20 травня 2012 року подружжя ОСОБА_10 для придбання для них квартири АДРЕСА_1 надали ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 560 000 грн, що еквівалентно 70 000 доларів США, про що склали розписку в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а. с. 12, т. 1).

10 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, згідно з яким відповідач ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 цінні папери договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ (т. 1, а. с. 79).

Пункт 1.2 вказаного договору:

Відповідно до умов цього договору покупцю передається право власності на наступні цінні папери: кількість цінних паперів 1 шт.; тип цінних паперів - простий вексель; форма існування - документарна; емітент - ТОВ «Житлопромбуд»; ідентифікаційний код емітента: 32696339.

14 лютого 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 77).

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 за участю третіх осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , про визнання майна особистою приватною власністю, в якому вказувала, що її батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 подарували їй грошові кошти на придбання спірної квартири у розмірі 70 000 доларів США, що еквівалентно 560 000 грн, про що надали письмову розписку.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року у вищевказаній справі № 521/3405/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , однак не встановлено, що вона є спільною сумісною власністю, а тому у ОСОБА_4 відсутні підстави вважати її спільним майном подружжя. Даним судовим рішенням встановлено, що нікчемний правочин (розписка від 20 травня 2012 року) не створює юридичних наслідків, тому не може бути доказом походження коштів, за які було придбано цінні папери 1 (одна) штука, як таких що належали особисто ОСОБА_2 , а тому і не може створювати юридичних наслідків і для ОСОБА_4 (т. 1, а. с.14-16).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів встановлено, що рішення апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року містить висновок про те, що квартира придбана ОСОБА_2 у період шлюбу і не містить висновків про те, що квартира придбана, у тому числі, за кошти, які надано в дар ОСОБА_11 . В цьому рішенні зазначено, що для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя суд має встановити не тільки факт набуття майна у період шлюбу, а і факт того, що джерелом набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя; сам факт видачі ОСОБА_11 розписки про передачу грошових коштів за відсутності інших належних і допустимих доказів не є підставою для ствердження того, що грошові кошти були використані в інтересах сім`ї ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 81).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року у справі № 521/11365/15, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2018 року, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення задоволено.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди в користуванні власністю шляхом його вселення в квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_4 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про усунення перешкоди в користуванні власністю та вселення відмолено.

Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі № 521/11365/15 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення, у постанові від 28 березня 2019 року зазначив, що презумпція набуття права власності в порядку частини другої статті 60 СК України на квартиру АДРЕСА_1 не спростована, а тому на спірні правовідносини, поширюється правовий режим спільного майна. При цьому Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що за умови задоволення вимог ОСОБА_1 заявлених ним в іншій цивільній справі про визнання недійсним в частині покупця правочину, за яким ОСОБА_2 набула право власності на квартиру та набрання чинності рішенням суду в іншій справі, ОСОБА_1 , не буде позбавлений можливості реалізувати права на це майно у встановленому законом порядку на підставі відповідного судового рішення (т. 2, а. с. 246).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Судами встановлено, що 10 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, згідно з яким відповідач ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 цінні папери договірною вартістю 280 320 грн без ПДВ.

У подальшому ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 14 лютого 2013 року.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, як ОСОБА_1 , так і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_5 вказували, що вищевказаний договір купівлі-продажу є удаваним правочином, а тому дійсними покупцями цінних паперів є вони.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Згідно частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що придбання спірної квартири фактично відбулось за кошти подружжя ОСОБА_10 і дійсної спрямованої волі ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів на їх придбання для себе або для своєї сім`ї не було, а укладений нею правочин в частині покупця є прихованим з метою приховати інших покупців, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця і визнання покупцями за цим договором ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є підставою для визнання за ними прав власності по 1/2 частині квартири за кожним і скасування права власності, яке зареєстроване за ОСОБА_2 .

Проте, з такими висновками погодитись не можна виходячи з наступного.

Як було встановлено судами під час розгляду справи № 521/3405/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , про визнання майна особистою приватною власністю та випливає з тексту розписки, ОСОБА_5 надала ОСОБА_12 грошові кошти у розмірі 560 000 грн, що еквівалентно 70 000 доларів США, для придбання квартири, в дар. Таким чином, ОСОБА_2 мала придбати квартиру за грошові кошти, отримані від подружжя ОСОБА_10 , тобто своїх батьків.

Разом із тим, з вищевказаної розписки не вбачається, що квартира мала бути придбана ОСОБА_2 , але від імені та в інтересах подружжя ОСОБА_10 , тобто з подальшим оформленням права власності на неї за останніми.

Інших доказів, що свідчать про те, що покупцями за договором купівлі-продажу цінних паперів мало бути подружжя ОСОБА_10 , сторонами не надано.

Колегія судді також враховує, що договір купівлі-продажу цінних паперів було укладено 10 липня 2012 року і будь-яких сумнівів у його чинності до часу звернення до суду в жовтні 2016 року у позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не виникало.

Крім того, під час розгляду справи № 521/3405/14-ц Миронови стверджували, що подарували вказані грошові кошти для купівлі квартири, в якій мали проживати, але не зазначали, що повинні були бути її власниками.

При цьому визнання договору дарування валютних цінностей нікчемним на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року, яке набрало законної сили, не змінює тієї обставини, що квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу, в якому покупцем зазначено ОСОБА_13 .

Разом із тим, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , неправильно застосувавши вищевказані норми матеріального та процесуального права, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів в частині покупця та, відповідно, визнання позивачів такими, оскільки останніми не було доведено належними та допустимими доказами того, що вказаний правочин був удаваним.

Крім того, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_5 не були сторонами договору купівлі-продажу цінних паперів, а зі змісту їх позовних вимог не вбачається, що воля всіх сторін вказаного договору, тобто ОСОБА_13 та ОСОБА_3 , була направлена на приховання іншого правочину, як того вимагає положення статті 235 ЦК України.

Таким чином, перевіривши в сукупності встановлені судами попередніх інстанцій обставини у справі, а також висновки і мотиви судів щодо обґрунтованості та доведеності підстав позову, колегія суддів вважає, що суди дійшли помилкових висновків, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу цінних паперів є удаваним в частині покупця.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосування норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга також містить клопотання щодо передачі справи на розгляд об`єднаної палати.

Клопотання мотивовано тим, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц, провадження № 61-2858св18, від 27 листопада 2019 року у справі № 725/1819/16-ц, провадження № 61?9875св18.

Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України, на яку в обґрунтування клопотання послався заявник, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Разом із тим, аналіз наведених представником заявника постанов не свідчить про наявність підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підлягають стягненню на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 15 310,50 грн, у суді касаційної інстанції у розмірі 36 927,20 грн, а загалом 52 237,70 грн.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, тому ОСОБА_4 за рахунок держави підлягає компенсації судовий збір за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 24 742,45 грн.

З ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судові витрати за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 27 495,25 грн з урахуванням того, що заява про вступ у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, була подана нею у 2017 році.

У зв`язку зі скасуванням судових рішень першої та апеляційної інстанцій, також підлягає скасуванню додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2018 року, яке винесено відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року, додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта Брок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання правочину недійсним, визнання покупцем за договором, визнання права власності на квартиру, скасування свідоцтва про право власності, та за заявою третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта Брок», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання правочину недійсним, визнання покупцем за договором, визнання права власності на квартиру, скасування свідоцтва про право власності, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов`язані з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 27 495,25 грн (двадцять сім тисяч чотириста дев`яносто п`ять гривень двадцять п`ять копійок).

Компенсувати ОСОБА_4 судовий збір за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 24 742,45 грн (двадцять чотири тисячі сімсот сорок дві гривні сорок п`ять копійок) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович