Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 521/18227/18

провадження № 61-14698св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Сімоненко В. М.,,

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в складі колегії суддів: Черевка П. М., Таварткіладзе О. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення із займаної посади, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що відповідач у порушення вимог статті 38 КЗпП України безпідставно звільнив її із займаної нею посади на підставі написаної нею заяви про звільнення. Вона не мала на меті звільнятися та написала заява у результаті конфлікту, який виник між нею та керівництвом, проте була позбавлена можливості відкликати подану нею заяву, проте відповідач у день написання нею заяви видав наказ про її звільнення та на наступний день обмежив їй доступ до державної установи.

Враховуючи наведене, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ від 01 жовтня 2018 року № 154/ОС-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача канцелярією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, поновити її на посаді завідувача канцелярією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України та стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2018 року по день поновлення на посаді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2019 року позов задоволений.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 01 жовтня 2018 року № 154/ОС-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача канцелярією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючої канцелярією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Стягнуто з Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2018 року по день поновлення на посаді.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що працівникові надається безумовне право на відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку, встановленого статтею 38 КЗпП України, проте позивачка була позбавлена такого права, оскільки на територію установи її не пропускали, а керівництво відповідача відмовляється від зустрічей з нею, що є підставою для скасування наказу про її звільнення з роботи, поновлення її на раніше займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що 01 жовтня 2018 року позивач подала заяву про звільнення 01 жовтня 2018 року за власним бажанням, в день звільнення не зробила жодних дій, які б свідчили про те, що вона не бажає звільнятися, а саме не було подано відповідну заяву до канцелярії установи (хоча в день звільнення позивач мала вільний доступ на територію). Також нею не було направлено заяву поштою, про те, що вона не має наміру звільнятися та бажає продовжувати роботу на вказаній посаді (документи, що підтверджують факт відкликання заяви не були додані також і до позовної заяви).

Відмовляючи в задоволенні позову про видачу трудової книжки, проведення повного розрахунку з працівником, апеляційний суд виходив із того, що в день звільнення позивачка зобов`язана була звернутися до відділу кадрів та бухгалтерії, проте цього вона не зробила.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що за положеннями КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний розірвати трудові відносини в строк, зазначений в заяві, і видати наказ, у якому мають бути вказані причини й дата звільнення.

Водночас працівникові надається право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Це безумовне право працівника, при цьому працівник може відкликати заяву про звільнення до настання двотижневого строку.

Разом із тим, законодавство не встановлює обов`язкової форми відкликання заяви про звільнення, а тому на наступний день після подання заяви про звільнення вона прийшла на роботу, щоб написати заяву про відкликання раніше поданої заяви про своє звільнення та зробити спробу залагодити суперечку, яка виникла у неї з керівництвом. Проте її не впустили на територію установи, внаслідок чого вона не мала змоги скористатися своїм правом на продовження роботи та відкликання заяви.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні її позову, не повністю встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, безпідставно вважаючи, що вона не вчиняли дії, які свідчать про її небажання звільнятися.

Крім того, висновки апеляційного суду про те, що одразу після отримання заяви ОСОБА_1 про звільнення відповідачем в усному порядку їй було запропоновано звернутися до відділу кадрів для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки та до бухгалтерії для проведення всіх необхідних розрахунків не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях, а тому вказані висновки є такими, що суперечать наявним у матеріалах справи доказам, до моменту подачі касаційної скарги їй не видано трудову книжку та з нею не проведений розрахунок при звільненні.

Надходження до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Разом із тим, вказаний відзив не приймається до уваги, оскільки він не підписаний особою, яка його подала.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що ОСОБА_1 працювала в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» на посаді завідувача канцелярією.

01 жовтня 2018 року позивач подала заяву про звільнення за власним бажанням 01 жовтня 2018 року, тобто в день подачі заяви.

Наказом від 01 жовтня 2018 року № 154/ОС-18 ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача канцелярією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи

в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник, або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою та п`ятою статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При цьому обов`язок виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі звільненому працівнику трудової книжки настає лише у випадку, коли така затримка сталася саме з вини власника або уповноваженого ним органу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що заяву про звільнення за власним бажанням написала власноручно, проте не мала на меті звільнятися, однак була позбавлена можливості відкликати подану нею заяву, оскільки відповідач у день написання нею заяви видав наказ про її звільнення та на наступний день уже обмежив її доступ до державної установи.

Стаття 38 КЗпП України визначає письмове попередження власника про звільнення за два тижні. Проте закон не забороняє власнику роботи звільнення працівника у такий строк, про який він просить. За бажанням позивача в даному випадку строк попередження про звільнення скоротився до одного дня.

Зміст зазначеної заяви від 01 жовтня 2018 року спростовує доводи позивача про те, що вона не мала бажання звільнятися за власним бажанням. Мотиви звільнення будь-якого значення не мають.

Встановивши, що ОСОБА_1 в день звільнення 01 жовтня 2018 року належним чином не повідомила відповідача про своє небажання звільнятися та про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для її поновлення на роботі.

Апеляційним судом також правильно встановлено, що позивача звільнено на підставі власноручно написаної нею заяви, її волевиявлення на звільнення не спростоване належними та допустимими доказами у справі, а тому звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог про поновлення на роботі.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно встановлена дата, з якої позивач просила її звільнити за власним бажанням, оскільки подана нею заява не містить таких відомостей, а в ній зазначена лише дата її написання, не заслуговують на увагу. Відповідач, звільняючи позивача з займаної нею посади, виходив лише з власноручно написаної останньою заяви про звільнення, в якій чітко зазначена дата 01 жовтня 2018 року. При цьому заява не містила прохання відтермінувати звільнення, а тому відповідач погодився на звільнення позивача саме з моменту, який вона зазначила в своїй заяві.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач була позбавлена можливості відкликати подану нею раніше заяву про її звільнення, оскільки відповідач обмежив її доступ до державної установи, є необґрунтованими. Ці доводи не впливають на правильність та законність судового рішення з огляду на те, що працівник може відкликати заяву про звільнення до видання наказу, зафіксувавши факт подання такої заяви власникові або уповноваженому ним органу, зокрема шляхом направлення відповідної кореспонденції поштою, проте позивач не надала доказів на підтвердження вказаних обставин. Крім того, позивач, яка була присутня на своєму робочому місці та особисто подала заяву про звільнення, не була позбавлена можливості відкликати подану нею заяву цього ж дня, тобто 01 жовтня 2018 року.

Разом із тим, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , крім іншого, також посилалася на те, що відповідач у день звільнення не видав їй належним чином оформлену трудову книжку, що є підставою для стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки. Проте апеляційний суд не з`ясував, яким чином роботодавець виконав обов`язок в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок в день звільнення, які передбачені статтями 47 та 116 КЗпП України.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачітрудової книжки підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки при звільненні скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Сімоненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська