Постанова
Іменем України
08 липня 2021 року
м. Київ
справа № 521/21107/17
провадження № 61-3670св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 - адвоката Гареєва Євгена Шамільовича на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2019 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що проживає в квартирі АДРЕСА_1 та є її наймачем.
Квартира знаходиться у комунальній власності, належить місцевим радам.
Відповідачі є її онуками, місце їх проживання зареєстровано за спірною адресою, однак вони протягом останніх 10 років у квартирі не проживають.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з`ясовані судом обставини відсутності відповідача ОСОБА_2 понад встановлені строки в спірному приміщені не свідчать про відсутність поважної причини непроживання її за спірною адресою. Неправомірна поведінка позивача, яка перешкоджає відповідачу у вільному користуванні квартирою виключає задоволення її позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_3 , місцевий суд виходив з того, що остання добровільно знялася з реєстраційного обліку місця проживання у спірній квартирі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вертипороха О. М. залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішень, не допустив, а наведені у скарзі доводи правильність висновків не спростовують.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядалося апеляційним судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 - адвокат Гареєв Є. Ш. подав касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду не містить жодних посилань на висновки Верховного Суду. Представником касаторів не знайдено судових рішень з тотожними фактичними обставинами.
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 71 72 ЖК УРСР.
ОСОБА_2 вже багато років проживає окремо оскільки має власну сім`ю, проте апеляційний суд жодним чином не надав оцінки цим фактам.
Під час розгляду справи № 521/1274/16-ц сама ОСОБА_2 заявила про те, що не проживає у спірній квартирі. Таким чином наявні всі підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою.
Крім того, оскаржувані судові рішення не містять посилань на докази того, що відповідач проживає у спірній квартирі.
Сам факт начебто конфліктів між сторонами спору не є поважною причиною відсутності у спірній квартирі протягом 10 років.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Смирнов В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не має іншого житла крім спірної квартири, у зазначеній квартирі знаходяться її особисті речі, вона періодично повертається до квартири, однак у зв`язку із негативним ставленням та агресивною поведінкою з боку родичів, включаючи позивача, вона позбавлена можливості безперервно у ній проживати та користуватися спірним житлом разом з матір`ю ОСОБА_4 .
У провадженні Малиновського районного суду міста Одеси перебуває цивільна справа № 521/14686/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою та визначення порядку її користування, що свідчить про те, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до спірної квартири, яка є єдиним житлом, право користування яким вона має в силу закону, а причини її непроживання у квартирі понад шість місяців не можуть вважатися неповажними.
З`ясувавши причини відсутності ОСОБА_2 у спірній квартирі суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про недоведеність належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням на підставі статей 71 72 ЖК УРСР.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Малиновського районного суду міста Одеси.
06 квітня 2021 року справа № 521/21107/17 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності та належить місцевим радам, що підтверджується довідкою КП «ЖКС Черемушки» від 06 липня 2019 року № 1080.
Відповідачі, будучи онуками основного квартиронаймача ОСОБА_1 , за її згодою набули право на проживання у спірній квартирі з дитинства, що не оспорюється сторонами.
Місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстровано за спірною адресою з 30 березня 1998 року, що підтверджується її паспортними даними та довідкою КП «ЖКС Черемушки» від 06 липня 2019 року № 1080.
На час розгляду справи ОСОБА_2 у квартирі постійно не проживає, що визнано відповідачем, підтверджується актом про непроживання КП «ЖКС Черемушки» від 07 грудня 2017 року, показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Також судами встановлено, що між учасниками справи та безпосередньо сторонами склались неприязні стосунки з приводу користування спірним майном.
Апеляційним судом також встановлено, що у провадженні Малиновського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , де в якості третіх осіб були залучені ОСОБА_5 , яка діє від власного імені, а також від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 13 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Зазначені судові рішення мотивовані тим, що право користування спірною квартирою мають семеро осіб: ОСОБА_1 , 1938 року народження, ОСОБА_2 , 1980 року народження, ОСОБА_3 , 1982 року народження, ОСОБА_4 , 1960 року народження, ОСОБА_5 , 1977 року народження, ОСОБА_6 , 2001 року народження, та ОСОБА_7 , 1971 року народження, які не визнані такими, що втратили таке право, тому під час вирішенні питання щодо порядку користування квартирою їх інтереси не можуть бути проігноровані. За доводами позивача, треті особи фактично у квартирі не проживають, на користування квартирою не претендують, оскільки мають інше житло, але оцінка таких доводів може бути надана лише у разі пред`явлення до них вимог. Суд апеляційної інстанції зауважив, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зазначені позивачем як треті особи, тому вирішення питання про визначення порядку користування квартирою без їх залучення до участі у справі в належному процесуальному статусі неможливо, так само як і надання оцінки доводам щодо забезпечення їх іншим житлом.
У грудні 2018 року до Малиновського районного суду міста Одеси подано позов ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про не перешкоджання в користуванні квартирою та встановлення порядку її користування, за яким відкрито провадження та присвоєно № 521/14686/18.
На час розгляду справи ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2020 року у справі № 521/14686/18 призначено судову будівельно-технічну експертизу щодо наявності технічної можливості встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , згідно якого позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 користуються житловою кімнатою площею 10,7 кв. м, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на власний вибір користуються житловою кімнатою площею 17,2 кв. м з балконом, житловою кімнатою площею 7,7 кв. м, житловою кімнатою площею 9,3 кв. м, а приміщення кухні площею 5,9 кв, м, туалету площею 1,0 кв. м, ванної кімнати площею 2,1 кв. м, коридору площею 5,8 кв. м, комори площею 1,0 кв. м залишаються у спільному користуванні усіх перелічених осіб.
Крім того, у листопаді 2017 року ОСОБА_4 зверталась до суду зі скаргою за кримінальним провадженням № 12017161470000398 на бездіяльність слідчого, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12016160470002382 від 08 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
Також ОСОБА_4 у грудні 2017 року (за кілька днів до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою) зверталась до суду зі скаргою за кримінальним провадженням № 12017161470000398 на бездіяльність слідчого, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12012160470001113 від 19 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Верховний Суд виходить з того, що вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у житловому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Вказана правова позиція викладена, зокрема в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Такий висновок викладений, зокрема в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).
Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (пункт 56 рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» 2009 року).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 є її онукою, яка зареєстрована за адресою зазначеної квартира, однак вона протягом останніх 10 років у ній не проживає.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням на підставі статей 71 72 ЖК УРСР.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 дослідили питання на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дотримання балансу між захистом права користування позивача та захистом права відповідача на користування жилим приміщенням.
Доводи касаційної скарги про те, щоОСОБА_2 під час розгляду справи № 521/1274/16-ц сама заявила про те, що не проживає у спірній квартирі, тому наявні всі підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень, рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 17 травня 2017 року у справі № 521/1274/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , яка діє від свого імені, а також від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , 2001 року народження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визначення порядку користування квартирою.
Вказаним судовими рішення встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та мають право користування цією квартирою, зокрема ОСОБА_2 . У процесі спільного користування житлом між сторонами систематично виникають конфлікти, що неодноразово було підставою для звернення до правоохоронних органів. Позиції сторін свідчать про неможливість спільного проживання у спірній квартирі та мирного визначення порядку користування житлом.
Крім того, апеляційним судом також встановлено, що за доводами позивача, треті особи фактично в квартирі не проживають, на користування квартирою не претендують, оскільки мають інше житло, але оцінка таких доводів може бути надана лише у разі пред`явлення до них вимог. ОСОБА_2 , зокрема зазначена позивачем як третя особа, в такому статусі вирішено справу, тому вирішення питання про визначення порядку користування квартирою без їх залучення у справі в належному процесуальному статусі неможливо.
Отже, під час розгляду зазначеної справи не з`ясовувалися обставини щодо непроживання чи проживання третьої особи ОСОБА_2 у спірній квартирі.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 не переглядалося апеляційним судом, тому і не може бути предметом перегляду Верховним Судом.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 - адвоката Гареєва Євгена Шамільовича залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький