Постанова

Іменем України

14вересня 2020 року

м. Київ

справа № 521/4510/18

провадження № 61-18207св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу від 28 березня 2013 року, а також договору дарування від 26 червня 2013 року щодо 1/3 частиниквартири№ 3 у будинку АДРЕСА_1 . Також позивач просив визнати зазначену частину у праві власності на квартиру спільною сумісною власністю колишнього подружжя та розділити в рівних частках між ним і ОСОБА_2 , визнавши по 1/6 частини на зазначену квартиру за кожним. Крім того, позивач просив визнати автомобіль Міцубісі Кольт, державний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , встановивши ідеальні частки кожного з подружжя у спільному майні - по Ѕ та залишивши його у спільній частковій власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Також позивач просив поділити між ним і ОСОБА_2 певне спільне сумісне майно, що було набуто в період знаходження в шлюбі.

Позов мотивований тим, що у 2007 році квартира АДРЕСА_2 придбана в іпотеку для забезпечення кредиту, отриманого у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк»).

У 2013 році була можливість погасити кредит за знижкою. Сім`я ОСОБА_1 вирішила продати квартиру частково, але банк вимагав продажу квартири в цілому. У зв`язку з чим ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири в цілому, але домовились, що після оформлення належним чином документів у передбачений термін, ОСОБА_3 здійснить відчуження 1/3 частини у праві власності на зазначену квартиру.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року позовну заяву про визнання правочину частково недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено, визнано договір купівлі-продажу від 28 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у частині купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , частково недійсним в силу його фіктивності, визнано недійсним договір дарування від 26 червня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 щодо дарування 1/3 частини цієї квартири в силу його фіктивності, визнано 1/3 частину зазначеної квартири спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і поділено порівну - по 1/6 частині, визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності по 1/6 частині цієї квартири як частки у спільному сумісному майні подружжя, визнано автомобіль марки Міцубісі Кольт, д/н НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , встановивши ідеальні частки кожного з подружжя у спільному майні - по Ѕ частині та залишивши його у спільній частковій власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; поділено інше спільне сумісне майно колишнього подружжя таким чином: виділено ОСОБА_2 телевізор плазмовий «Самсунг» вартістю 5 000,00 грн; кухню італійську вартістю 50 000,00 грн; плиту тефлонову газову вартістю 3 500,00 грн; витяжку кухонну вартістю 1 000,00 грн; двері броньовані «Томет», вартістю 20 000,00 грн; двері міжкімнатні, покриті корабельним лаком, вартістю 20 000, грн, виділено ОСОБА_1 холодильник з баром «Самсунг», вартістю 20 000,00 грн; телевізор рідкокристалічний «Самсунг» вартістю 5 000,00 грн; мікрохвильову піч «Самсунг» вартістю 5 000,00 грн; пральну машину «LG» вартістю 5 000,00 грн; плиту газову дзеркальну вартістю 3 000,00 грн; куток кухонний з столом вартістю 3 000,00 грн; холодильник «Самсунг «Ноуфрост» вартістю 5 000,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу щодо 1/3 частини квартири та договір дарування від 26 червня 2013 року укладався без наміру передачі спірного майна ОСОБА_3 , яка у зазначеній квартирі ніколи не проживала. Утримання квартири здійснювалося подружжям.

Доводи ОСОБА_2 щодо пропущення позовної давності не прийняті до уваги, оскільки весь час з моменту укладення договору дарування від 26 червня 2013 року позивач користувався спірною часткою квартири на АДРЕСА_1 і продовжує нею користуватися на момент вирішення судом спору. Необхідність захисту своїх майнових прав та інтересів виникла у позивача в зв`язку з виникненням спору щодо поділу подружнього майна. Позовні вимоги про визнання спірних правочинів недійсними є похідними від вимог про поділ майна подружжя, і оскільки позов про поділ майна подружжя поданий у межах позовної давності, права та інтереси позивача підлягають захисту в судовому порядку.

За час знаходження у шлюбі подружжям набуто майно: автомобіль марки Міцубісі Кольт, державний номер НОМЕР_1 , придбаний у 2007 році; холодильник з баром «Самсунг», мікрохвильову піч «Самсунг», пральну машину «LG», кухню італійську, плиту газову дзеркальну, плиту тефлонову газову, витяжку кухонну, куток кухонний з столом, телевізор плазмовий «Самсунг», телевізор рідкокристалічний «Самсунг», холодильник «Самсунг «Ноуфрост». Позивачем за спільні кошти здійснені ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_3 , (в якій проживали Шельдяєви), а саме: замінено вікно, вартістю 8 000,00 грн, двері броньовані «Томет» вартістю 40 000,00 грн, двері міжкімнатні, покриті корабельним лаком, вартістю 90 000,00 грн. Здійснення ремонтних робіт і придбання спірного майна під час шлюбу подружжям підтвердили допитані в судовому засіданні свідки. Також встановлено, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 набута подружжям в період шлюбу.

Оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 під час шлюбу придбано певне майно, то воно є спільним сумісним, а саме: 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , автомобіль марки Міцубісі Кольт, держаний номер НОМЕР_1 , холодильник з баром «Самсунг», мікрохвильова піч «Самсунг», пральна машина «LG», кухня італійська, плита газова дзеркальна, плита тефлонова газова, витяжка кухонна, куток кухонний з столом, телевізор плазмовий «Самсунг», телевізор рідкокристалічний «Самсунг», холодильник «Самсунг «Ноуфрост».

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року в частині: визнання договору купівлі-продажу від 28 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у частині купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яку складали нежилі приміщення, зазначені в технічному паспорті під літ. 11.8, 7.6, 5.5 площею 24,9 кв. м, частково недійсним в силу його фіктивності; визнання недійсним договору дарування від 26 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 щодо дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яку складали зазначені нежилі приміщення, у силу його фіктивності; визнання 1/3 частини вказаної квартири спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і її поділу порівну - по 1/6 частині за кожним із них; та в частині поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, у решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 27 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладений попередній договір, відповідно до пункту 6 якого ОСОБА_3 набуває у власність жилу частину квартири АДРЕСА_2 площею 22,9 кв. м з підсобними приміщеннями площею 25,1 кв. м, а підсобні приміщення площею 24,9 кв. м, зазначені в технічному паспорті під літ. 11.8, 7.6., 5.5, ОСОБА_3 , зобов`язується переоформити на ОСОБА_1 шляхом відчуження не пізніше 27 червня 2013 року.

28 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 продає, а ОСОБА_3 набуває у власність квартиру АДРЕСА_2 , яка складається в цілому з двох житлових кімнат, загальною площею 22,9 кв. м. і підсобних приміщень, загальна площа квартири складає 72,9 кв. м.

У зазначеному договорі купівлі-продажу відсутні умови щодо зобов`язання ОСОБА_3 передати у власність шляхом договору купівлі-продажу ОСОБА_1 підсобні приміщення цієї квартири площею 24,9 кв.м., зазначені в технічному паспорті під літ. 11.8, 7.6, 5.5., які були передбачені в попередньому договорі від 27 березня 2013 року.

26 червня 2013 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 .

Жодних заяв, питань щодо недійсності цього договору дарування у ОСОБА_1 не виникало до 2018 року.

Договір дарування від 26 червня 2013 року укладений з дотриманням чинного на той час законодавства України та підстав для визнання його недійсним, у суду першої інстанції не було.

Вимоги позивача щодо поділу рухомого майна, за винятком транспортного засобу, не підтверджуються будь-якими належними доказами, як щодо придбання цього майна, так і його наявності у сторін чи третіх осіб.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що в квартирі, де на його думку має знаходитись зазначене майно, він не був з 2013 року, жодних доказів придбання зазначеного майна у нього не збереглося. Тому висновок про можливість поділу майна подружжя є помилковим, оскільки він зроблений без будь-якого документального підтвердження наявності цього майна та придбання його під час шлюбу.

Обґрунтованим є висновок районного суду щодо визнання автомобіля марки «Міцубісі Кольт», державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , оскільки цей автомобіль придбаний подружжям у період шлюбу в 2007 році.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, просив скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 28 березня 2013 року, договору дарування від 26 червня 2013 року, визнання 1/3 частини спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та її поділу по 1/6 частини, визнання права власності на 1/6 частину спірної квартири за ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що під час проголошення постанови апеляційного суду в судовому засіданні, колегія суддів зазначила про задоволення апеляційної скарги, вказавши, що скасовує рішення суду першої інстанції, зокрема, у частині поділу іншого спільного сумісного майна подружжя, відмовляючи в цій частині у позові. Тобто, по суті, проголошено не про часткове, а про повне задоволення апеляційної скарги, що не відповідає тексту постанови апеляційного суду, отже, суд змінив судове рішення після його постановлення.

Суд першої інстанції правильно оцінив дії сторін при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, врахувавши те, що фактично сторони не мали наміру досягати правових наслідків, обумовлених договором, квартира не вибувала із володіння продавця та не переходила у володіння покупця.

Апеляційний суд надав перевагу свідченням матері відповідача ОСОБА_2 , проігнорувавши свідчення інших свідків.

Висновок апеляційного суду про присутність позивача у нотаріуса під час укладення договору дарування не ґрунтується на доказах.

Суд першої інстанцій правильно не врахував доводи ОСОБА_2 про сплив позовної давності за позовними вимогами у справі.

Суд першої інстанції правильно вирішив позовну вимогу щодо нерухомого майна на підставі статей 179 215 234 635 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 60 69 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 знаходились у шлюбі з 10 липня 1999 року по 11 квітня 2015 року. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 березня 2015 року їх шлюб розірвано.

24 квітня 2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_4 . Ця квартира набута подружжям за кредитні кошти і з моменту придбання передана в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк».

27 березня 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали попередній договір відповідно до умов якого ОСОБА_3 купує жилу частину квартири АДРЕСА_2 площею 22,9 кв.м. з підсобними приміщеннями площею 25,1 кв. м, а підсобні приміщення площею 24,9 кв. м, зазначені в технічному паспорті під літ. 11.8, 7.6., 5.5, ОСОБА_3 зобов`язується переоформити на ОСОБА_1 шляхом укладення договору відчуження не пізніше 27 червня 2013 року.

28 березня 2013 року укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продає, а ОСОБА_3 купує квартиру АДРЕСА_2 .

26 червня 2013 р. укладено договір дарування, яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/3 квартири АДРЕСА_2 , площею 24,9 кв. м, що складається з приміщень, зазначених в технічному паспорті під літ. 11.8, 7.6., 5.5.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції фактично задовольнив апеляційну скаргу, хоча зазначив у постанові про часткове задоволення апеляційної скарги, є безпідставними, оскільки апеляційний суд проголосив постанову про скасування рішення суду першої інстанції в частині, що відповідає тексту оскаржуваної постанови.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд постановив незаконне рішення в частині позовних вимог щодо недійсності договору купівлі-продажу квартири, договору дарування квартири, визнання права спільної сумісної власності на частку у праві власності на квартиру, а також її поділу, є безпідставними.

Відповідно до статті 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК Українипередбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною п'ятою статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення правочину) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати КЦС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінка позивача, який підписав договір купівлі-продажу квартири від 28 березня 2013 року, в якому сторони стверджують, що цей договір не є фіктивним і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, звернувся до суду із позовом про визнання зазначеного договору фіктивним, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісною.

Зазначені обставини свідчать про законність постанови апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.

Відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу свідчить про правильність постанови апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору дарування частини спірної квартири, визнання її об`єктом права спільної сумісної власності та поділу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК Українизнаходиться за межами розгляду справи касаційним судом, який лише перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов