ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2024 року
м. Київ
справа № 521/5680/21
провадження № 61-18668 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,
відповідачі: Одеська міська рада, Малиновська районна адміністрації Одеської міської ради,
третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах
та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради (далі - Одеська МР), Малиновської районної адміністрації
Одеської МР, третя особа - Служба у справах дітей Одеської МР, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила суд:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 непридатною
для проживання та вважати її нежитловою;
- визнати дії Одеської МР та Малиновської районної адміністрації Одеської МР неправомірними та зобов`язати їх надати їй та її неповнолітньому сину -
ОСОБА_2 , у терміновому порядку житлове приміщення, придатне
для проживання.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі вона проживає разом з її неповнолітнім сином - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Квартира знаходиться в будівлі забудови до 1917 року, балансоутримувачем будинку було відповідне комунальне підприємство.
Вказана квартира перебуває в аварійному стані та є непридатною для проживання. Цей факт підтверджується відповідними експертним висновком
та актом обстеження. Здійснити ремонт квартири самостійно вона не може,
так як це може негативно вплинути на стан її квартири та інших квартир у будинку.
Її багаторазові звернення до Одеської МР і Малиновської районної адміністрації Одеської МР з цього приводу не вплинули на вирішення цієї проблемної ситуації.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах
та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 року у складі судді Михайлюка О. А. позов ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 непридатною для мешкання та вирішено вважати її нежитловою.
Визнано дії Одеської МР та Малиновської районної адміністрації Одеської МР неправомірними, зобов`язано Одеську МР та Малиновську районну адміністрацію Одеської МР надати ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину - ОСОБА_2 , в терміновому порядку житлове приміщення придатне для проживання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира, яка належить ОСОБА_1 , є непридатною для проживання, що підтверджується відповідним висновком судової будівельно-технічної експертизи.
Суд першої інстанції застосував норми ЖК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі - Положення).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Одеської МР задоволено.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки по суті спору, так як позивачем у силу вимог процесуального закону не доведено свої позовні вимоги, зокрема, що її квартира знаходиться в аварійному стані і є непридатною для проживання. Відповідний висновок судової експертизи у матеріалах справи відсутній.
ОСОБА_1 надала суду копію судової будівельно-технічної експертизи, складеної судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз в іншій справі, зокрема у справі № 521/12192/15 за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Одеська МР, комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький», Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області,
про відшкодування шкоди. У цій справі не вирішувалося питання придатності/
непридатності для проживання квартири
АДРЕСА_1 , чи визнання квартири аварійною.
ОСОБА_1 не довела, що відповідачами порушуються її житлові права.
Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України ЖК України,
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення, врахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; недослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 11 січня 2024 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення її позову.
Вказує, що спірна квартира знаходиться в аварійному стані, вона не є придатною для проживання, що вірно встановлено судом першої інстанції. Апеляційний суд упереджено та однобічно вирішив спір, не з`ясував обставини справи, не надав належну оцінку доказам.
Суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи відповідальні відповідачі за аварійний стан будинку. Відповідачі наділені повноваженнями щодо контролю за технічним станом будинків і зобов`язані вжити заходи щодо усунення відповідних порушень.
Суд апеляційної інстанції порушив право на житло, гарантоване нормами національного та міжнародного права. Вважає, що вона має право на отримання іншого житла.
Посилається на відповідні норми ЖК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення, судову практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального
та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків
не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Одеської МР, Малиновської районної адміністрації Одеської МР, третя особа - Служба у справах дітей Одеської МР, у якому просила суд: визнати належну їй на праві власності квартиру непридатною для проживання та вважати
її нежитловою; визнати дії Одеської МР та Малиновської районної адміністрації Одеської МР неправомірними та зобов`язати їх надати їй та її неповнолітньому сину у терміновому порядку житлове приміщення, придатне для проживання.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона
є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій вона проживає разом з її неповнолітнім сином - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і яка перебуває в аварійному стані та є непридатною для проживання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції задовольнив позов, пославшись на відповідний висновок судової будівельно-технічної експертизи від 27 грудня 2017 року, який, на його думку, підтверджує обґрунтованість позову.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції врахував відповідні норми ЦК України ЖК України,
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення й надав оцінку доводам сторін, поданим ним доказам, у тому числі підставам позову ОСОБА_1 та доказам, наданим нею на обґрунтування своїх позовних вимог, і зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з його недоведеністю.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження
№ 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних й допустимих
доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були,
то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача
та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить
до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства
у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати,
що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам доказів
не збирає.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги
і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права
і обов`язку.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня
1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).
Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку поданим позивачем доказів
у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 у силу вимог процесуального закону не доведено свої позовні вимоги, зокрема,
що її квартира знаходиться в аварійному стані і є непридатною для проживання.
При цьому суд апеляційної інстанції вірно вказав, що відповідний висновок судової експертизи, складеної в рамках даної справи, у матеріалах справи відсутній.
ОСОБА_1 надала суду копію судової будівельно-технічної експертизи, складеної судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз в іншій справі, зокрема у справі № 521/12192/15 за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Одеська МР, комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький», Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області,
про відшкодування шкоди. Предмети позовів цих справ різні й, відповідно, різне доведення позовних вимог.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 не довела,
що відповідачами порушуються її житлові права, що є її процесуальним обов`язком в силу вимог статей 12 81 ЦПК України.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив право ОСОБА_1 на житло, передбачене нормами національного та міжнародного права. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з його недоведеності, що не позбавляє
ОСОБА_1 права звернутися до суду за захистом своїх прав у визначений процесуальним законом спосіб. Суд не заперечував право позивача на житло,
як нею це стверджується в касаційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, обґрунтовано врахував прецедентну практику ЄСПЛ , судову практику Верховного Суду й виконав свій процесуальний обов`язок щодо всебічності, повноти
та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, належного мотивування судового рішення.
Висновки, зроблені апеляційним судом, узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду. Колегія суддів наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, висновки апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційним судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави
їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень,
але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують
у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи
(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін,
якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують,
на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат касаційним судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах
та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , залишити
без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць