Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 521/8532/16-ц

провадження № 61-18841св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом, - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом,- ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року у складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що 11 березня 2016 року він отримав у спадщину після смерті його діда ОСОБА_7 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Власниками інших частин вказаного житлового будинку є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Домоволодіння складається в цілому з одного одноповерхового кам`яного житлового будинку під літерою «А» загальною площею 103 кв. м, житловою площею 70,2 кв. м, та надвірних споруд під літерами: «Б» - літня кухня, «В» - літня кухня, «Г» - сарай, «Д» - сарай, «Е» - убиральня, № 1-5 - огорожа, І, ІІ - вимощення, розташованих на земельній ділянці площею 881 кв. м, яка знаходиться у фактичному користуванні співвласників будинку. За укладеною у 2012 році між співвласниками угодою, затвердженою Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості», та фактичним порядком користування площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 була розподілена ОСОБА_5 - 0,0211 га, ОСОБА_6 - 0,0233 га, ОСОБА_7 - 0,0222 га, а площа ділянки загального користування становить 0,0277 га. Відповідач ОСОБА_2 проживає в будинку АДРЕСА_2 , який розташований на суміжній земельній ділянці з ділянкою по АДРЕСА_1 . Після смерті його діда відповідач шляхом встановлення паркану самовільно зайняла частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка знаходиться в його користуванні. На його усні звернення про перенесення самовільно встановленого паркану відповідно до межі земельних ділянок відповідач категорично відмовила. Він не має можливості поновити фактично укладений порядок користування земельною ділянкою шляхом перенесення паркану. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою площею 0,0222 га, розташованою по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у перенесенні паркану на межу між їх земельними ділянками.

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користуванням, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_8 , а 05 лютого 1964 року вона та її брат ОСОБА_9 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом в рівних частках на житловий будинок АДРЕСА_2 . За життя її матір користувалася земельною ділянкою площею 587 кв. м, що підтверджується відповідними технічними паспортами, поточними інвентаризаціями, схематичними планами земельної ділянки. З часу прийняття спадщини протягом 52 років вона безперервно користується земельною ділянкою, обробляє її, вирощує овочі та фрукти, регулярно сплачувала земельний податок, що підтверджується розрахунком податку земельної ренти, квитанціями про сплату земельної ренти та довідкою Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 31 серпня 2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_3 його дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку (в рівних частинах - по 1/4 частці) житлового будинку АДРЕСА_2 . З метою оформлення документів про встановлення порядку користування зазначеною земельною ділянкою 31 серпня 2015 року вона, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 договір про надання послуг № 14, за яким було виконано комплекс інженерно-геодезичних вишукувань по топографічному зніманню земельної ділянки АДРЕСА_2 з подальшою реєстрацією в геодезичній службі міста Одеси, виготовленням каталогу координат кутів зовнішніх меж землекористування між нею та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . За вказаним каталогом координат їй відійшла у користування земельна ділянка площею 0,0299 га, визначена точками А-Б-В-Г-Д-Е-Є-Ж-З-И-А, згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування, визначених номерами точок 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10-11-12-13-14-15-16-17-18-19-20-21-1, у користування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - земельна ділянка площею 0,0254 га, визначена точками И-З-Ж-Є-Е-Д-Г-Й-К-Л-И (діл. № 2). У березні 20016 року відповідач самочинно, без надання відповідних правових документів, намагався встановити паркан на межі з її земельною ділянкою, вважаючи, що вона захопила частину його земельної ділянки, чим порушив її право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 . Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила: визначити порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_2 , виділивши їй у користування земельну ділянку площею 0,0299 га за фактичним користуванням, визначеним точками А-Б-В-Г-Д-Е-Є-Ж-З-И-А, згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування, визначених номерами точок 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10-11-12-13-14-15-16-17-18-19-20-21-1, проведеним комплексом інженерно-геодезичних вишукувань за топографічним зніманням земельної ділянки.

09 квітня 2019 року до суду надійшла заява ОСОБА_11 про залучення її до участі у справі як третьої особи, яка мотивована тим, що на підставі договору дарування від 07 березня 2019 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 , вона є власником 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_11 про залучення її до участі у справі як третьої особи.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 19 березня 2019 року було закрито підготовче провадження в цій справі та призначено її до судового розгляду. При цьому представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_12 , представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 були присутні в підготовчому засіданні 19 березня 2019 року, не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Крім того, договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було укладено 07 березня 2019 року, однак представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 , яка також є представником ОСОБА_11 , не подавала до суду заяв щодо переходу права власності на частину будинку АДРЕСА_2 . Заява ОСОБА_11 про залучення її до участі у справі як третьої особи подана до суду 08 квітня 2019 року, тобто після закриття підготовчого провадження у справі.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 0,0222 га, розташованою в АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у перенесенні паркану на межу між їх земельними ділянками згідно з висновком судової експертизи від 11 квітня 2018 року № 17-3615-3616. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 11 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав у спадщину після смерті його діда ОСОБА_7 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . Тому позивач як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_7 має право вимагати усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0222 га за вказаною адресою, право на яку до нього перейшло від спадкодавця в розмірах та на умовах, визначених для попереднього користувача.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

16 грудня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що надана позивачем угода про порядок користування земельними ділянками, яка у 2012 році була складена Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості», не підписана співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 та суміжними землекористувачами, тому не може бути належним та допустимим доказом встановлення порядку користування земельною ділянкою. Матеріали справи не містять доказів щодо відведення та встановлення меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , а висновок судової будівельно-технічної експертизи від 11 квітня 2018 року № 17-3615-3616 не містить відомостей, за рахунок чого та з чиєї вини, за яких обставин відбувалися зміни розміру земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Оскільки у справі відсутня інформація щодо формування вказаних земельних ділянок як об`єктів цивільних прав, то експерти дійшли помилкового висновку про те, що ці ділянки сформовано в період з 10 грудня 2015 року по 30 травня 2017 року. При цьому апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання її представника про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 11 квітня 2020 року № 14/20 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, який стосується обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також - встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суди вирішили справу про права та інтереси ОСОБА_11 , яка не була залучена до участі у справі, а ухвала Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року постановлена з порушенням статей 128 130 260 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), так як її вступна частина не містить імен учасників справи, а в описовій частині зазначено, що ОСОБА_11 , представник ОСОБА_2 не з`явилися в судове засідання, однак судом не було встановлено причину неявки цих осіб. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_13 , які не були повідомлені належним чином про розгляд справи. Зі змісту наведених доводів вбачається, що касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389, пунктів 5, 8 частини першої, пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

22 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жердецька Л. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Всі письмові докази, які викладені стороною позивача ОСОБА_1 , позиція та письмові пояснення третіх осіб - співвласників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , висновок експертизи, показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 відповідають реальним обставинам справи, містять інформацію щодо предмета доказування та підтверджують незаконне захоплення відповідачем ОСОБА_2 частини земельної ділянки, якою протягом 42 років з 11 червня 1973 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 користувався спадкодавець ОСОБА_7 . Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили вину відповідача ОСОБА_2 в захопленні земельної ділянки площею 0,0222 га, не заслуговують на увагу, оскільки висновок експертизи підтверджує, за рахунок чиєї земельної ділянки та яким чином необхідно перемістити межі земельної ділянки для повернення їх до конфігурації, що відповідає технічним паспортам власників будинку АДРЕСА_1 . Оскільки представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 , яка також є представником ОСОБА_11 , в підготовчому судовому засіданні не повідомила про те, що ОСОБА_11 є співвласником частини будинку АДРЕСА_2 , а заява ОСОБА_11 про залучення її до участі у справі як третьої особи надійшла до суду першої інстанції після закінчення підготовчого провадження у справі, то суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цієї заяви.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги задоволено, відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору в розмірі 2 204,80 грн до ухвалення судового рішення у справі, відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.

18 січня 2021 року справа № 521/8532/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 5, 8 частини першої, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав у спадщину після смерті його діда ОСОБА_7 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Ця частка житлового будинку належала спадкодавцю ОСОБА_7 на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом П`ятої одеської державної нотаріальної контори 11 червня 1973 року за реєстровим № 2-7572, дублікат якого виданий державним нотаріусом Одеського державного нотаріального архіву 01 березня 2016 року за реєстровим № 2-49. Домоволодіння складається в цілому з одного одноповерхового кам`яного житлового будинку під літерою «А» загальною площею 103 кв. м, житловою площею 70,2 кв. м та надвірних споруд під літерами: «Б» - літня кухня, «В» - літня кухня, «Г» - сарай,«Д» - сарай, «Е» - убиральня, № 1-5 - огорожа, І, ІІ - вимощення, розташованих на земельній ділянці площею 881 кв. м, яка знаходиться у фактичному користуванні співвласників.

Власниками інших частин вищевказаного житлового будинку є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

За укладеною у 2012 році між співвласниками угодою, затвердженою Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості», та фактичним порядком користування площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 розподілена ОСОБА_5 - 0,0211 га, ОСОБА_6 - 0,0233 га, ОСОБА_7 - 0,0222 га, а площа ділянки загального користування становить 0,0277 га.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що в 1970 році вона придбала 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим набула право користування земельною ділянкою площею 0,0211 га, яка була визначена для попереднього користувача. Загальна площа земельної ділянки становить 881 кв. м, була виділена для обслуговування будинку та знаходиться у фактичному користуванні співвласників житлового будинку, що підтверджується технічними паспортами, виготовленими на її ім`я в 1979 році та у 2012 році. Порядок користування вказаною земельною ділянкою склався вже багато років тому, що підтверджується укладеною у 2012 році між співвласниками будинку угодою, затвердженою Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості». Суперечок щодо користування земельними ділянками між співвласниками будинку АДРЕСА_1 не виникало. Вона підтримала позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, а щодо доводів зустрічного позову ОСОБА_2 пояснила, що за життя ОСОБА_7 дозволив ОСОБА_2 використовувати невеликий шматок земельної ділянки, яка знаходилася в його користуванні, для вирощування овочів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції в судовому засіданні третя особа ОСОБА_6 підтримала позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, а проти доводів зустрічного позову ОСОБА_2 заперечила, посилаючись на те, що з 1991 року проживає в будинку АДРЕСА_1 як дружина власника частини домоволодіння ОСОБА_17 . За час її проживання в цьому будинку між його співвласниками склався порядок користування земельною ділянкою площею 881 кв. м, який відповідає укладеній у 2012 році угоді, затвердженій Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості».ОСОБА_2 проживає в будинку АДРЕСА_2 на суміжній земельній ділянці та ніколи не займала земельну ділянку, відведену для будинку АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_7 дозволив ОСОБА_2 використовувати невеликий шматок земельної ділянки, яка знаходилася в його користуванні, для вирощування овочів. Без згоди ОСОБА_7 ОСОБА_2 двічі переносила хвіртку зі своєї частини ділянки на ділянку ОСОБА_7 . Вперше на вимогу ОСОБА_7 ОСОБА_2 поновила становище, як і було раніше, а в подальшому ще раз перенесла, але ОСОБА_7 за станом здоров`я вже не міг вимагати від ОСОБА_2 перенесення хвіртки на своє місце. Таким чином, ОСОБА_2 незаконно зайняла частину земельної ділянки, якою користувалися члени її родини, зокрема ОСОБА_7 .

Відповідач ОСОБА_2 проживає в будинку АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці, суміжній з ділянкою по АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої 11 квітня 2018 року складено висновок № 17-3615-3616.

За вказаним висновком порядок користування земельною ділянкою площею 0,0943 га, визначений між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 угодою про порядок користування земельними ділянками, яка у 2012 році була складена Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості», не відповідає часткам співвласників, а саме (з урахуванням земельної ділянки загального користування площею 0,0277 га): у співвласника ОСОБА_5 земельна ділянка менше належної їй на 11 кв. м; у співвласника ОСОБА_6 земельна ділянка більше належної їй на 11 кв. м; у співвласника ОСОБА_7 земельна ділянка відповідає 1/3 частині. При зіставленні фактичних меж земельної ділянки з межами за даними угоди про порядок користування земельними ділянками встановлено, що межі та площа земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідають межам та площі земельної ділянки за даними угоди про порядок користування земельними ділянками, яка у 2012 році була складена Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості». Фактична площа земельної ділянки менше площі за даними вказаної угоди на 167 кв. м. В даному випадку недоїмка у землекористуванні припадає на частину земельної ділянки ОСОБА_7 , яка межує із земельною ділянкою АДРЕСА_2 . Для відновлення меж досліджуваної земельної ділянки необхідно змістити межу ділянки ОСОБА_7 в глибину ділянки АДРЕСА_2 на 7,38 м та 7,86 м. На підставі аналізу даних інвентаризацій на земельну ділянку АДРЕСА_1 встановлено, що після поділу раніше єдиної земельної ділянки АДРЕСА_2 на дві ділянки - АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 - розмір межі ділянки АДРЕСА_3 . На час обстеження фактичний розмір даної межі складав 6,50 м (1,17 + 5,33), що менше розміру межі з часу поділу ділянки на 7,35 м. Враховуючи викладене, межа земельної ділянки АДРЕСА_1 , що межує з ділянкою АДРЕСА_2 змістилася з часу формування ділянок на 7,35 м в бік ділянки № НОМЕР_1 . На час проведення експертизи фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_4 . При цьому за даними технічного паспорту Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості»станом на 10 грудня 2015 року та даними свідоцтва про право на спадщину станом на 11 березня 2016 року загальна площа земельної ділянки АДРЕСА_1 дорога складала 881 кв. м. Тобто фактичний порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 дорога площею 776 кв. м встановлений від дати складання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_18 технічного звіту «Топографо-геодезичні роботи по зйомці земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 » від 30 травня 2017 року. На час проведення експертизи фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_2 складала 553 кв. м. При цьому фактичний порядок користування вказаною земельною ділянкою встановлений станом на 10 вересня 2015 року, тобто на час складання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_19 технічного паспорту, а також станом на 17 вересня 2015 року, тобто на час проведення топографо-геодезичних вишукувань, виконаних фізичною особою - підприємцем ОСОБА_18 .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції судові експерти ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які проводили вищевказану експертизу, дали письмові відповіді від 15 січня 2019 року на питання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 , а також судовий експерт ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що фактичний порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 дорога площею 776 кв. м встановлений від дати складання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_18 технічного звіту «Топографо-геодезичні роботи по зйомці земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 » від 30 травня 2017 року, а фактичний порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 площею 553 кв. м встановлений від дати складання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_19 технічного паспорта від 10 вересня 2017 року та проведення топографо-геодезичних вишукувань, виконаних фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 , від 17 вересня 2017 року. До висновків щодо існуючого фактичного порядку користування земельними ділянками експерти прийшли в результаті зіставлень матеріалів поточних інвентаризацій земельних ділянок, починаючи з часу розподілу раніше цілої земельної ділянки на дві, в тому числі й даних за проведеними топографо-геодезичними вишукуваннями, а також - з урахуванням результатів, отриманих в ході натурного обстеження. Крім того, було враховано дані щодо площі земельних ділянок за документами первинного відведення. Детальний опис процесу дослідження наведено в дослідницькій частині висновку по п`ятому питанню. Перелік нормативно-правових актів та довідкової літератури, використаної при проведенні досліджень, наведено у вступній частині висновку. Площа, вказана на схематичному плані земельної ділянки, складеному в ході інвентаризації, від 15 березня 1954 року, - 587 кв. м, не відповідає фактичній площі 553 кв. м, тобто більше її на 34 кв. м, і не відповідає площі, вказаній у первинних документах на право забудови та користування земельною ділянкою та більше її на 187 кв. м. На аркуші 10 висновку здійснено опис зовнішніх меж кожної з досліджуваних земельних ділянок та періоди часу коли проходили зміни їх положення, зафіксовані в матеріалах інвентаризації. Під сформованим положенням меж у висновку мається на увазі його незмінне положення, а не формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. При складанні планів в одному масштабі вони мають бути тотожними та зіставними один до одного. Однак дослідження планів та інших графічних даних експертами проводиться не шляхом накладання планів, а шляхом побудови цифрових моделей з використанням цифрових даних щодо лінійних розмірів зовнішніх меж ділянки, розташованих на ній об`єктів та т. ін. З урахуванням величини масштабу 1:500 (1 см на плані дорівнює 5 м на місцевості), а також того, що на дослідження в основному надаються фотокопії, зіставлення шляхом поєднання або накладання саме паперових планів не забезпечує необхідної точності. В ході зіставлення угоди про порядок користування земельними ділянками, яка у 2012 році була складена Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості», з існуючими межами земельних ділянок було встановлено наявність недоїмки, яка утворилася внаслідок зміщення відповідної суміжної межі. Графічно результати зіставлення зображено у додатку № 2 висновку. В ході досліджень по четвертому питанню експертами було вивчено усі наявні матеріали, що стосуються досліджуваних земельних ділянок. Експерти провели повне, всебічне дослідження матеріалів інвентаризацій, наявних документів первинного відведення та результатів інших досліджень. В результаті досліджень експертами було складено висновки в обсязі наданих вихідних даних. Висновки експертів щодо накладання меж земельних ділянок ґрунтуються на результатах зіставлення цифрових моделей земельних ділянок, які, у свою чергу, побудовано з урахуванням довжин меж, їх конфігурації та розташування на земельних ділянках об`єктів будівництва. Крім іншого, було застосовано дані, отримані в результаті топографо-геодезичних вишукувань, проведених на земельних ділянках, та результати замірів, проведених під час натурного обстеження. Приймаючи до уваги, що межі земельних ділянок в натурі на місцевості відрізняються від прямих ліній та периметр меж ділянки складає складну геометричну фігуру, проводити порівняння, опираючись на сумарні довжини за лінійними розмірами, некоректно.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною 1 статті 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно зі статтями 364 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 90 Земельного кодексу Української РСР 1970 року в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_7 права власності на 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (далі - ЗК УРСР 1970 року), на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Згідно зі статтею 91 ЗК УРСР 1970 року особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.

Частинами першою, другою, четвертою статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначені норми ЦК України ЗК УРСР 1970 року та ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, при цьому передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним із співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

При цьому, враховуючи принцип неподільності долі переходу нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, необхідно зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває особа.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 569/14731/17 (провадження № 61-4523св20).

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користуванням, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що право користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 у ОСОБА_7 виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом П`ятої одеської державної нотаріальної контори 11 червня 1973 року за реєстровим № 2-7572, дублікат якого виданий державним нотаріусом Одеського державного нотаріального архіву 01 березня 2016 року за реєстровим № 2-49. Тому ОСОБА_1 як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_7 має право вимагати усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, право на яку перейшло до нього від спадкодавця, в розмірах та на умовах, визначених для попереднього користувача.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що угода про порядок користування земельними ділянками, яка у 2012 році була складена Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості», не підписана співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 та суміжними землекористувачами, не заслуговують на увагу, оскільки вказана угода не визнана недійсною в установленому законом порядку, а ОСОБА_2 не є стороною цієї угоди, тому формальна відсутність підписів учасників угоди ніяким чином не порушує її права та законні інтереси. При цьому співвласники домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також ОСОБА_1 як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_7 не заперечували факт укладення зазначеної угоди, якою погоджено порядок користування земельною ділянкою.

Посилання заявника на те, щоматеріали справи не містять доказів щодо відведення та встановлення меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , а висновок судової будівельно-технічної експертизи від 11 квітня 2018 року № 17-3615-3616 не містить відомостей, за рахунок чого та з чиєї вини, за яких обставин відбувалися зміни розміру земельної ділянки по АДРЕСА_1 , спростовуються вищевказаною угодою про порядок користування земельними ділянками, якою площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 розподілена ОСОБА_5 - 0,0211 га, ОСОБА_6 - 0,0233 га, ОСОБА_7 - 0,0222 га, а площа ділянки загального користування становить 0,0277 га. При цьому за вищевказаним висновком судової будівельно-технічної експертизи судами встановлено, що межі та площа земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідають межам та площі земельної ділянки за даними угоди про порядок користування земельними ділянками, яка у 2012 році була складена Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомості». Фактична площа земельної ділянки менша площі за даними вказаної угоди на 167 кв. м. В даному випадку недоїмка у землекористуванні припадає на частину земельної ділянки ОСОБА_7 , яка межує із земельною ділянкою АДРЕСА_2 . Для відновлення меж досліджуваної земельної ділянки необхідно змістити межу ділянки ОСОБА_7 в глибину ділянки АДРЕСА_2 на 7,38 м та 7,86 м.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання її представника про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 11 квітня 2020 року № 14/20 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Не погоджуючись з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 квітня 2018 року № 17-3615-3616, 13 лютого 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 подала до суду першої інстанції заяву про визнання висновків цієї експертизи та письмових відповідей на питання від 15 січня 2019 року необґрунтованими та такими, що суперечать іншим матеріалам справи, і просила призначити у справі додаткову експертизу, надати строк для сплати судового збору та сплати коштів за проведення додаткової експертизи, продовжити строк підготовчого судового засідання.

Однак станом на 19 березня 2019 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_13 не подали до суду клопотання про призначення додаткової експертизи, натомість представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 18 березня 2019 року подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 19 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

16 березня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 направила на електрону адресу Одеського апеляційного суду клопотання, в якому просила долучити до матеріалів справи висновок судової земельно-технічної експертизи № 14/20, складений 11 березня 2020 року судовим експертом Рапачем К. В. Клопотання обґрунтоване тим, що суд першої інстанції залишив без задоволення її заяву про призначення додаткової експертизи, а судове засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, відбулося за відсутності відповідача та її представника. Тому вона не могла подати вказаний висновок експертизи до суду першої інстанції.

Відхиляючи зазначене клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 , апеляційний суд виходив з того, що висновки судової земельно-технічної експертизи від 11 березня 2020 року № 14/20 зводяться до оцінки обставин справи по суті, що не відноситься до компетенції судового експерта.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен зазначити в мотивувальній частині рішення, чому саме він цей доказ відхиляє.

Відтак, аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання її представника про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 11 квітня 2020 року № 14/20 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, є неспроможними, оскільки факт відмови в задоволенні вказаного клопотання у зв`язку з його необґрунтованістю не свідчить про порушення судами принципу змагальності сторін. Серед обов`язків суду, встановлених частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суди вирішили справу про права та інтереси ОСОБА_11 , яка не була залучена до участі у справі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Заява ОСОБА_11 про залучення її до участі у справі як третьої особи надійшла до суду першої інстанції 09 квітня 2019 року, тобто після закінчення підготовчого провадження у справі.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_11 є власником 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 07 березня 2019 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 . Зазначений договір було укладено від імені та в інтересах ОСОБА_11 її представником ОСОБА_13 . При цьому, як зазначено вище, 18 березня 2019 року представник ОСОБА_13 подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

За таких обставин ОСОБА_11 мала можливість звернутися до суду першої інстанції із заявою про залучення її до участі у справі до закінчення підготовчого провадження (19 березня 2019 року), однак подала таку заяву лише 09 квітня 2019 року.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та розглянув справу за відсутності відповідача, третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_13 , які не були повідомлені належним чином про розгляд справи, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не навела доводів щодо неналежного повідомлення учасників справи, про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом, і не зазначила, що перешкодило їй реалізувати свої процесуальні права, спростувати висновки суду першої інстанції, надати відповідні докази, заявити клопотання тощо.

Таким чином, розгляд судом першої інстанції справи за відсутності ОСОБА_2 , яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, не є підставою для скасування рішення, оскільки цей недолік був усунений апеляційним судом, який вирішив справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , належним чином повідомивши учасників справи про місце, дату і час судового засідання. Тобто відповідач мала можливість реалізувати всі свої процесуальні права.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Стаття 136 ЦПК України визначає, що у разі відстрочення сплати судового збору такі судові витрати стягуються при ухваленні судового рішення у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2020 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору в розмірі 2 204,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки Верховним Судом залишено касаційну скаргу без задоволення, то із ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 204,80 грн.

Керуючись статтями 136 141 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року в розмірі 2 204 (дві тисячі двісті чотири) грн 80 коп. за такими реквізитами: Отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, Код класифікації доходів бюджету - 22030102, Найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук