ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 521/9042/15
провадження № 61-28513 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
правонаступник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
правонаступник відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів Плавич Н. Д., Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 через представника звернулася в суд з позовом про визнання шлюбу, який укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , недійсним з підстав його фіктивності, усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що ОСОБА_5 є громадянкою Російської Федерації, у 2002 році отримала право на постійне проживання на території України, була зареєстрована і постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю матір`ю та братом.
По сусідству, за адресою: АДРЕСА_1 проживали подружжя ОСОБА_6 2003 році донька позивача ОСОБА_5 познайомилася з відповідачем ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_7 , між ними встановилися добросусідські відносини.
Після смерті ОСОБА_7 стан здоров`я ОСОБА_3 значно погіршився, він потребував стороннього догляду, але у нього були відсутні близькі родичі, які би могли доглядати за ним, тому ОСОБА_5 вирішила допомагати відповідачу по господарству.
Щоб віддячити їй, у 2013 році відповідач висловив пропозицію про укладання фіктивного шлюбу між ним та ОСОБА_5 . Відповідач та ОСОБА_5 домовилися, що фактично вона буде доглядати його, а після його смерті отримає у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому.
20 грудня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , актовий запис № 161.
Позивач стверджувала, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 продовжували проживати кожен за місцем своєї реєстрації, не вступали в характерні для шлюбу відносини, не підтримували шлюбних стосунків, жодного дня разом не прожили, спільного господарства не вели та не мали спільного бюджету, не мали наміру створити сім`ю та набути будь-які права та обов`язки подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після її смерті відкрилась спадщина на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , яку вона придбала за власні кошти у 2011 році до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_5 заповіту не складала.
Позивач вважає, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 порушує її законні права, як матері та спадкоємця ОСОБА_5 , а також права та інтереси інших спадкоємців ОСОБА_5 за законом, тому просить про задоволення позову.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеса від 14 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 як правонаступника ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним, усунення від права на спадкування за законом задоволено.
Визнано недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №161 від 20 грудня 2013 року, з підстав його фіктивності, усунуто ОСОБА_3 від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд першої інстанції виходив із того, що встановлені в судовому засіданні факти та оцінка в сукупності всіх представлених доказів дають підстави для висновку, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 при укладанні шлюбу не мали наміру створити сім`ю, набути взаємні права та обов`язки подружжя, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції посилався на допити свідків, які стверджували, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не мали наміру створити справжню сім`ю, не вели спільне господарство, проживали окремо, не дбали один про одного як подружжя, уклали шлюб з метою передачі після смерті відповідача його будинку ОСОБА_5 .
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 14 лютого 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 як правонаступника ОСОБА_3 відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що лише чоловік, який пережив свою дружину, може дати дійсну оцінку стосункам, які існували між ними, тому врахував заперечення ОСОБА_3 , подані на позовну заяву.
Окрім того, апеляційний суд зазначив, що вимоги, які заявлені від імені ОСОБА_1 щодо недійсності шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , підтвердження не знайшли, тому рішення суду першої інстанції про визнання шлюбу недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року залучено до участі в даній справі правонаступника ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване судове рішення як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 , а ОСОБА_2 є її дочкою, тому подала заяву про прийняття спадщини і є правонаступницею позивача.
Не погоджується з рішенням апеляційного суду, оскільки вважає заперечення на позов ОСОБА_3 неналежним доказом. Вказує, що воно написане невстановленою особою і підписане від імені ОСОБА_3 без посвідчення його підпису в установленому порядку. Зазначає, що з 2013 року заповіти ОСОБА_3 нотаріусом посвідчувалися з підписом третіх осіб, оскільки ОСОБА_3 не міг сам написати своє прізвище.
Вважає, що обставини фіктивності шлюбу, зокрема окреме проживання, відсутність спільно набутого майна, відсутність турботи один про одного та взаємної матеріальної підтримки, не показування подружніх відносин перед третіми особами, відкрите демонстрування перед третіми особами відсутності фактичних шлюбних відносин та наголошення на фіктивності реєстрації шлюбу були встановлені судом першої інстанції, але повністю проігноровані апеляційним судом.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
23 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на дану касаційну скаргу від ОСОБА_4 , у якому правонаступник відповідача просить суд відхилити касаційну скаргу, а рішення апеляційного суду залишити без змін.
Зазначає, що ОСОБА_2 не проживала з позивачем та ОСОБА_5 , тому їй нічого не відомо про відносини подружжя.
Вважає, що укладення ОСОБА_3 заповіту на користь ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу заперечує необхідність вступати у фіктивний шлюб для отримання майна відповідача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 28 березня 2013 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого у разі його смерті ОСОБА_5 отримувала у спадщину його майно.
20 грудня 2013 року відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області зареєстрував шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , актовий запис № 161.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема квартиру АДРЕСА_2 , яку вона придбала у 2011 році.
За даними спадкової справи після смерті ОСОБА_5 до приватного нотаріуса звернулися із відповідними заявами:
- її сестра ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини;
- її чоловік ОСОБА_3 із заявою про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 ;
- її брат ОСОБА_9 із заявою про відмову від прийняття спадщини;
- її мати ОСОБА_1 із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 ;
- її онуки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 із заявами про прийняття спадщини за правом представлення.
В подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відкликали свої заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_5
19 травня 2015 року ОСОБА_3 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті дружини.
05 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулася через представника в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з підстав його фіктивності, усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом.
У матеріалах справи є підписані ОСОБА_3 заперечення на заявлений позов, які підписав ОСОБА_3 , відповідно до яких шлюб, що був укладений між ним та ОСОБА_5 , переслідував саме мету створити сім`ю. І він, і ОСОБА_5 були самотніми, він втратив дружину, вона чоловіка, тому вони вирішили одружитися.
ОСОБА_3 пояснював, що внаслідок конфлікту щодо спадкового майна він спочатку подав заяву до нотаріальної контори про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 , а потім відмовився від такого наміру, тому що при житті його дружина ОСОБА_5 заявляла, що їхнє майно має належати лише їм.
Допитані по справі свідки пояснювали, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спільно не проживали, святкування весілля не було, свою пенсію ОСОБА_3 отримував особисто, давав на зберігання іншим особам, особистих речей ОСОБА_5 у будинку ОСОБА_3 не було, сам ОСОБА_3 пояснював, що реєстрація шлюбу відбулася, щоб ОСОБА_5 доглядала за ним, а їй залишиться його будинок, бо так хотіла його перша дружина.
Після смерті ОСОБА_5 питаннями щодо її поховання займався її чоловік ОСОБА_3 , вся процедура поховання проводилася у будинку ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_4 прийняла спадщину за заповітом ОСОБА_3 після його смерті, у зв`язку з чим ухвалою суду залучена до участі у справі як правонаступник ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до частини першої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини другої статті 41 СК України при вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для ОСОБА_5 було отримання житлового будинку відповідача, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16 (провадження № 61-12414св18).
Окрім того, обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що наявність заповіту, який оформлено до реєстрації шлюбу, спростовує доводи позивача про те, що ОСОБА_5 вступила в шлюб з метою отримання у власність будинку ОСОБА_3 після його смерті.
Щодо аргументів касаційної скарги про окреме проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , то відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16 (провадження № 61-558св18), окреме проживання подружжя та не проведення святкової церемонії укладання шлюбу самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Позивач не довела відсутності у відповідача та ОСОБА_5 реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя.
Правонаступник позивача у касаційній скарзі не зазначає, які норми матеріального та процесуального права були порушені апеляційним судом при прийнятті рішення. Доводи касаційної скарги, щодо того, що заперечення на позов ОСОБА_3 підписані не ним, а іншою особою, а також інші доводи зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішень - без змін.
Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
М. М. Русинчук