№ 522/10105/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 522/10105/15-ц

провадження № 61-9516св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсиббанк» на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 03 лютого 2017 року у складі судді Нікітіної С. Й. та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А.,

Цюри Т. В., Комлевої О. С., у справі за позовом акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів

У травні 2015 року акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог АТ «Укрсиббанк» посилалося на те, що 26 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11351143000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику 129 330,00 швейцарських франків.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 206550, згідно з умовами якого поручитель зобов`язувався нести солідарну відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Унаслідок невиконання відповідачами умов кредитного договору та договору поруки станом на 09 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі

38 034,10 швейцарських франків та пені у розмірі 45 012,56 грн, яку

АТ «Укрсиббанк»просило стягнути з відповідачів на свою користь.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до АТ «Укрсиббанк» про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вже було солідарно стягнуто заборгованість у розмірі 102 154,80 швейцарських франків, що за курсом НБУ становить

902 190,24 грн, унаслідок невиконання умов кредитного договору від 26 травня 2008 року № 11351143000, забезпеченого порукою.

Зазначене рішення суду було виконане відповідачами 03 липня 2014 року з переплатою банку 122 314, 33 грн, що свідчить про закриття кредитного договору у зв`язку з його виконанням. Разом із тим, банк має намір отримати можливість повторного стягнення боргу.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд стягнути з АТ «Укрсиббанк» суму переплати, яка утворилася при виконанні ними рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у розмірі 122 314,33 грн та закрити договір про надання споживчого кредиту від 26 травня 2008 року № 11351143000 у зв`язку з його виконанням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсиббанк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 суму переплати, яка утворилася при виконанні рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року, у розмірі 122 314, 33 грн.

Закрито договір про надання споживчого кредиту від 26 травня 2008 року

№ 11351143000, укладений між АТ«Укрсиббанк»та ОСОБА_1 , у зв`язку з виконанням договору 03 липня 2014 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 в повному обсязі сплачено на користь банку стягнуті суми, а також здійснено виплати, що перевищили суму боргових зобов`язань, визначених судовим рішенням, які підлягають стягненню з банку на користь боржника.

Короткий зміст рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов АТ «Укрсиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

АТ «Укрсиббанк» кредитну заборгованість у розмірі 30 883,65 швейцарських франків, з яких - 7 150,45 швейцарських франків заборгованість по процентах, 7 321,50 грн - пені за прострочення сплати кредиту, 37 691,06 грн - пені за прострочення сплати процентів.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року змінено, зменшивши суму переплати до 112 591,49 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, виходив із того, що вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості, процентів та пені не підлягають задоволенню за наявності рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 02 грудня 2013 року про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яку боржник виконав.

Вимоги щодо застосування до спірних правовідносин наслідків прострочення виконання зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, позивачем не заявлялися.

Разом із тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що сума в розмірі

6 281,60 грн відповідно до квитанції здійснена ОСОБА_1 при валютно-обмінній операції, а тому помилково врахована, як погашення заборгованості за кредитним договором на виконання рішення суду. Посилання боржника на те, що вона сплатила її в зарахування кредитної заборгованості належними та допустимими доказами не підтверджено.

За таких обставин, на думку апеляційного суду, переплата за кредитним договором становить 112 591,49 грн, яка і підлягає поверненню ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року АТ «Укрсиббанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову. Судові рішення в частині стягнення з відповідачів відсотків у розмірі 7 150,45 швейцарських франків, пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 7 321,50 грн, пені за прострочення сплати процентів у розмірі 37 691,06 грн скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаної частини первісного позову. У частині стягнення з відповідачів кредитної заборгованості у розмірі 30 883,65 швейцарських франків оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Приморського районного суду

м. Одеси.

Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 31 березня

2020 року в частині стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 суми переплати у розмірі 112 591,49 грн.

У жовтні 2020 року справу № 522/10105/15-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження АТ «Укрсиббанк» зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми статей 192, 533, частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 520/16150/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 705/6116/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17.

У вказаних постановах Верховним Судом зроблено висновок про те, що за умови ухвалення рішення з визначенням суми боргу в іноземній валюті належним виконанням є сплата коштів саме в іноземній валюті. При цьому сплата гривневого еквіваленту станом на момент ухвалення рішення не є належним виконанням зобов`язань, а існування постанови про закінчення виконавчого провадження не є доказом припинення зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, судами не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 29 березня 2019 року у справі

№ 521/21255/13-ц, відповідно до яких належним виконанням зобов`язання є повернення коштів у валюті, яка визначена договором позики. Такі висновки узгоджуються з положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, яка визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Разом із тим, ОСОБА_1 не вичинила дій, які б свідчили про погашення заборгованості у розмірі 102 154,80 швейцарських франків, як визначено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня

2013 року у справі № 522/16154/13. Вказані обставини підтверджуються переведенням розміру коштів, що визначені в контр-розрахунку до курсу, встановленого НБУ по відношенню до швейцарських франків.

Крім того, апеляційним судом не проведено жодної оцінки та не перевірено правильність встановленої судом першої інстанції переплати у розмірі

122 314,33 грн з урахуванням того, що сума боргу у судовому рішенні визначена, враховуючи валюту зобов`язання, у швейцарських франках, як було зазначено у постанові Верховного Суду в цій справі.

В ухвалі Верховного Суду від 11 вересня 2020 року про відкриття провадження у справі вказано, що касаційна скарга АТ «Укрсиббанк» відповідає вимогам статті 392 ЦПК України та містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу АТ «Укрсиббанк» до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту від 26 травня 2008 року № 11351143000, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 , позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 129 330,00 швейцарських франків та зобов`язалася повернути кредит із відповідними відсотками до 28 травня

2018 року (а. с. 22-27, т. 1).

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») 26 травня 2008 року укладено договір поруки № 206550 (а. с. 40, т. 1).

Додатковою угодою від 13 березня 2009 року № 1 борг за кредитним договором від 26 травня 2008 року № 11351143000 реструктуризовано з кінцевою датою погашення кредиту 28 травня 2023 року (а. с. 33-34, т.1).

Додатковою угодою від 13 березня 2009 року № 1 до договору поруки від

26 травня 2008 року № 206550 погоджено з поручителем умови реструктуризації кредиту з кінцевою датою погашення кредиту 28 травня 2023 року (а. с. 41, т. 1).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 позов АТ «Укрсиббанк» задоволено та стягнуто на користь банку солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму боргу за договором від 26 травня 2008 року № 11351143000 у розмірі 102 154,80 швейцарських франків, що за курсом НБУ становить 902 190,24 грн, яка складається з тіла кредиту - 890 782,19 грн, заборгованості по відсоткам - 8 940,58 грн, пені за прострочення сплати відсотків - 1 026,06 грн, пені за прострочення сплати

кредиту - 1 441,41 грн та судові витрати (а. с. 96-98, т. 1).

Судами також встановлено, що станом на 03 липня 2014 року на виконання рішення суду у справі № 522/16154/13 боржником на користь АТ «Укрсиббанк» було сплачено 927 642, 09 грн та після цього ще 122 314,33 грн (а. с. 99-104,

106-117, т. 1).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сума в розмірі 6 281,60 грн відповідно до квитанції здійснена ОСОБА_1 при валютно-обмінній операції (а. с. 105, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо первісних позовних вимог про стягнення заборгованості

Звертаючись до суду із позовною вимогою про стягнення заборгованості солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , АТ «Укрсиббанк» посилалося на те, що унаслідок невиконання відповідачами умов кредитного договору та договору поруки станом на 09 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 30 883,65 швейцарських франків (тіло кредиту),

7 150,45 швейцарських франків - заборгованість по процентах, 7 321,50 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 37 691,06 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд при новому розгляді справи, виходив із того, що вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості, процентів та пені не підлягають задоволенню за наявності судового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі

№ 522/16154/13 про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення закріплені у частині четвертій статті 82 ЦПК України в чинній редакції.

Так, судами встановлено, що у 2013 році АКІБ «Укрсиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») звернулося до суду із позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором кредиту № 11351143000, який було укладено між банком та ОСОБА_1 26 травня 2008 року, у зв`язку із неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 позов ПАТ «Укрсиббанк» задоволено та стягнуто на користь банку солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму боргу за договором № 11351143000 від 26 травня 2008 року у розмірі

102 154, 80 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 902 190, 24 грн, яка складається з тіла кредиту -

100 863,07 швейцарських франків, що еквівалентно 890 782, 19 грн, заборгованості по відсоткам - 1 012,34 швейцарських франків, що еквівалентно 8 940, 58 грн, пені за прострочення сплати відсотків - 1 026, 06 грн, пені за прострочення сплати кредиту - 1 441, 41 грн та судові витрати.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

У зв`язку з тим, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості, позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в розмірі

30 883,65 швейцарських франків не підлягають задоволенню, оскільки, як правильно встановлено та зазначено судами, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 достроково було стягнуто 100 863,07 швейцарських франків (тіло кредиту), а тому відсутні підстави для повторного стягнення тіла кредиту.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог у частині стягнення процентів та пені з огляду на наступне.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правову позицію про те, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав (виконав не у повному обсязі), відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця в цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Кредит був наданий позичальнику строком до 25 травня 2023 року (з урахуванням його реструктуризації). Банк, звертаючись до суду із позовом у 2013 році про стягнення заборгованості із боржника та поручителя, скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, унаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання.

На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики та нарахування процентів поза межами строку дії договору.

Кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Таким чином, банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, унаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання, а зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, враховуючи судове рішення у справі

№ 522/16154/13. Із вимогами про застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, АТ «Укрсиббанк» не зверталося, а тому висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову банку про стягнення заборгованості є обґрунтованим та законним.

Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору

Звертаючись до суду із зустрічним позовом про стягнення суми переплати та закриття кредитного договору, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилалися на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від

02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 було виконане відповідачами

03 липня 2014 року з переплатою банку 122 314, 33 грн, що свідчить про закриття кредитного договору у зв`язку з його виконанням.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 здійснено виплати, що перевищили суму боргових зобов`язань, визначених судовим рішенням згідно з умовами кредитного договору, які підлягають стягненню з банку на користь боржника.

При новому розгляді справи, суд апеляційної інстанції у цій частині змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши суму із 122 314,33 грн до 112 591,49 грн. При цьому апеляційний суд посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що сума у розмірі 6 281,60 грн відповідно до квитанції здійснена ОСОБА_1 при валютно-обмінній операції, а тому помилково врахована, як погашення заборгованості за кредитним договором на виконання рішення суду.

У частині закриття договору про надання споживчого кредиту від 26 травня

2008 року № 11351143000, укладеного між АТ«Укрсиббанк»та ОСОБА_1 , у зв`язку з його виконанням, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Колегія суддів із зазначеним висновком у повній мірі не погоджується з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги про закриття кредитного договору у зв`язку з виконанням зобов`язання в повному обсязі є некоректними, оскільки таке зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

Таким чином, у випадку встановлення факту виконання зобов`язання належним чином судам слід застосовувати положення статей 598 599 ЦК України.

Щодо вирішення питання про стягнення суми переплати колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня

2018 року в справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня

2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Щодо можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня

2018 року в справі № 14-134цс18 вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 позов

АТ «Укрсиббанк» задоволено та стягнуто на користь банку солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму боргу за договором № 11351143000

від 26 травня 2008 року у розмірі 102 154, 80 швейцарських франків, що за курсом НБУ становить 902 190, 24 грн.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) зроблено правовий висновок про те, що перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 у період із 05 серпня 2013 року до

03 квітня 2014 року у рахунок погашення кредитної заборгованості сплатила на користь АТ «Укрсиббанк» 12 746,85 швейцарських франків (а. с. 99-104, 106-107,

т. 1).

Таким чином, загальний розмір сплаченої заборгованості у період із 05 серпня 2013 року до 03 квітня 2014 року становить 12 746,85 швейцарських франків, а вказана сума була сплачена боржником саме в іноземній валюті, як і було зазначено в резолютивній частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13.

Разом із тим, у період із 03 липня 2014 року до 02 грудня 2014 року ОСОБА_1 у рахунок погашення кредитної заборгованості сплачувала на користь АТ «Укрсиббанк» грошові кошти у національній валюті України.

З урахуванням того, що грошовою одиницею України є гривня, боржник мала право виконувати зобов`язання шляхом погашення заборгованості у національній валюті, проте сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом іноземної валюти, зазначеної в договорі, на день кожного окремого платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, встановивши факт сплати боржником грошових коштів у національній валюті, розмір сплаченої суми повинен встановлюватися за офіційним курсом іноземної валюти, зазначеної в договорі, на день кожного окремого платежу.

У період із 03 липня 2014 року до 02 грудня 2014 року ОСОБА_1 сплатила суму заборгованості на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 у такому розмірі:

- 808 769,00 грн (квитанція від 03 липня 2014 року), що дорівнює

60 704,26 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (13,3231 до 1 гривні);

- 10 000,00 грн (квитанція від 10 липня 2014 року), що дорівнює 764,18 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (13,0858 до 1 гривні);

- 20 000,00 грн (квитанція від 11 серпня 2014 року), що дорівнює

1 413,63 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (14,1480 до 1 гривні);

- 10 000,00 грн (квитанція від 02 вересня 2014 року), що дорівнює

706,61 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (14,1520 до 1 гривні);

- 10 000,00 грн (квитанція від 08 вересня 2014 року), що дорівнює

726,65 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (13,7617 до 1 гривні);

- 20 000,00 грн (квитанція від 08 жовтня 2014 року), що дорівнює

1 484,10 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (13,4761 до 1 гривні);

- 10 000,00 грн (квитанція від 04 листопада 2014 року), що дорівнює

744,84 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (13,4257 до 1 гривні);

- 10 000,00 грн (квитанція від 07 листопада 2014 року), що дорівнює

665 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (15,0377 до 1 гривні);

- 6 862,24 грн (квитанція від 02 грудня 2014 року), що дорівнює 438,20 швейцарських франків за офіційним курсом НБУ станом на здійснення платежу (15,6599 до 1 гривні).

Отже, за період із 03 липня 2014 року до 02 грудня 2014 року

ОСОБА_1 сплатила суму заборгованості на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13 у загальному розмірі - 67 647,47 швейцарських франків.

З огляду на зазначене, за весь період, протягом якого ОСОБА_1 сплачувала заборгованість на виконання рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13, нею було сплачено

80 394,32 швейцарських франків. Разом із тим, стягненню за рішенням суду підлягала заборгованість у розмірі 102 154, 80 швейцарських франків.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у повному обсязі належним чином не виконала рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі № 522/16154/13, відсутні правові підстави для застосування положень статей 598 599 ЦК України та, відповідно, стягнення з банку надмірно сплачених коштів.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу в цій частині позовних вимог, враховуючи сплату боржником грошових коштів у національній валюті (гривні), а не швейцарських франках, як було зазначено в резолютивній частині судового рішення, дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з банку надмірно сплачених коштів та закриття кредитного договору у зв`язку з повним виконанням зобов`язання.

Оскаржувані судові рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року в частині стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 суми переплати у розмірі 112 591,49 грн.

Враховуючи те, що касаційна скарга АТ «Укрсиббанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року та постанова Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року в частині зустрічних позовних вимог про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору - скасуванню, відсутні правові підстави для поновлення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року в частині стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 суми переплати у розмірі 112 591,49 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подачу касаційної скарги у серпні 2017 року на рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року в частині оскарження зустрічних позовних вимог АТ «Укрсиббанк» було сплачено 1 760,08 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.

За подачу касаційної скарги у червні 2020 року на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року в частині оскарження зустрічних позовних вимог АТ «Укрсиббанк» було сплачено 2 933,48 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.

Таким чином, загальний розмір судових витрат, що понесені АТ «Укрсиббанк» у частині оскарження судових рішень щодо зустрічних позовних вимог становить 4 693,56 грн (1 760,08 грн + 2 933,48 грн).

У частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в силу вимог закону, то відшкодування сплати судового збору іншій стороні, на користь якої ухвалено рішення (про відмову у задоволенні зустрічного позову), пропорційно до її вимог має відбуватися за рахунок держави.

Разом із тим, поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача, оскільки договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов`язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим він не є звільненим від сплати судового збору.

Таким чином, судові витрати, понесені АТ «Укрсиббанк» (4 693,56 грн), частково компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (судові витрати, які підлягали стягненню зі споживача ОСОБА_1 ), у розмірі 2 346,78 грн. Інша пропорційна частина понесених судових витрат у розмірі 2 346,78 грн підлягає стягненню з поручителя

ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсиббанк» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року в частині зустрічних позовних вимог про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору скасувати.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Укрсиббанк» судові витрати у розмірі 2 346,78 грн.

Сплачений акціонерним товариством «Укрсиббанк» судовий збір у розмірі

2 346,78 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого

2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук