Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 522/10241/19

провадження № 61-18178 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, Державна казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Погорєлової С. О., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він працював на посаді начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності головного управління Національної поліції в Одеській області.

15 червня 2017 року відносно нього старшим оперуповноваженим Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України Вербицьк им О. Д. складено протокол № 3/2017 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-9 КУпАП, у зв`язку з невжиттям передбачених законом заходів у разі виявлення корупційного правопорушення.

У цей день його фактично затримали у громадському місці та здійснили зачитування вищевказаного протоколу з грубим порушенням положень закону, без виклику для дачі пояснень, з порушенням права на захист, з приниженням честі і гідності. Оскільки він перебував під значним психотравмуючим впливом, унаслідок протиправних дій співробітників Одеського управління департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, у нього загострилися хронічні захворювання, він перебував на амбулаторному лікуванні.

Унаслідок незаконних дій співробітників Одеського управління департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України у нього погіршився стан здоров`я, він захворів на гіпертонічну хворобу, після зазначених подій суттєво змінився спосіб його життя, звички та бажання. Він був змушений прикладати зусилля та витрачати певний час, щоб довести свою непричетність до корупційного правопорушення перед родичами, друзями та знайомими, колегами по службі.

24 липня 2017 року постановою Приморського районного суду м. Одеси провадження у справі № 522/11163/17 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 172-9 КУпАП щодо нього закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, вищевказаними протиправними діями співробітників Одеського управління департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, йому завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 23 1173 1174 ЦК України ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку у розмірі 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2021 року у складі судді Єршової Л. С. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Витрати у розмірі 1 921 грн, понесені на оплату судового збору, компенсовано ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 24 липня 2017 року провадження у справі № 522/11163/17 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 172-9 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Такі обставини свідчать про незаконне притягнення позивача до адміністративної відповідальності унаслідок протиправних дій співробітників Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Посилання відповідачів на те, що вина співробітників Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції Українипід час складання протоколу про адміністративне правопорушення не встановлена і це позбавляє ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки не спростовують того, що вказаними протиправними діями співробітників Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України позивачу завдано моральної шкоди, так як закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про незаконне притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Крім того, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, здійснюється незалежно від вини посадових осіб.

Суд застосував положення статті 1174 ЦК України, посилався на постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440 цс 16.

Розмір моральної шкоди визначено з урахування вимог розумності, виваженості і справедливості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної казначейської служби України компенсацію судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що підставою позову є посилання ОСОБА_1 на закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, за якою не було накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а тому спеціальні норми, передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України, застосуванню не підлягають.

Відсутні підстави і для застосування статей 1167 1174 ЦК України, так як факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а саме про притягнення останнього до адміністративної відповідальності не є належним доказом втрат немайнового характеру унаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач належними та допустимими доказами не підтвердив, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів йому завдана моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів та їх вини у заподіянні моральної шкоди, не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Ураховуючи викладене, сам по собі факт закриття провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки судове рішення, яким закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 172-9 КУпАП, безумовно не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Апеляційний суд посилався на правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/10241/19 з Приморського районного суду м. Одеси.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що положеннями статей 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000 сво 18).

Підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди є саме закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу такого правопорушення, що свідчить про незаконність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Крім того, відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ здійснюється незалежно від вини відповідних посадових осіб.

Отже, апеляційний суд дійшов незаконного висновку про те, що само по собі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу такого правопорушення не свідчить про спричинення позивачу моральної шкоди.

Незважаючи на те, що районний суд посилався на положення статті 1174 ЦК України, Верховний Суд самостійно може застосувати той закон, який регулює спірні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19, провадження № 61-2192 св 20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції Україниподав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливають. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з відсутністю події і складу такого правопорушення, не свідчить про порушення прав позивача та не підтверджує факт спричинення йому моральної шкоди. ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено існування усіх складових для цивільно-правової відповідальності відповідачів, а саме наявність шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 червня 2017 року відносно ОСОБА_1 , який працював на посаді начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності головного управління Національної поліції в Одеській області, старшим оперуповноваженим Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України Вербицьким О. Д. складено протокол № 3/2017 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-9 КУпАП, у зв`язку з невжиттям передбачених законом заходів у разі виявлення корупційного правопорушення.

20 червня 2017 року ОСОБА_1 був госпіталізований до державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області» з діагнозом: гіпертонічна хвороба 2 ступеню з високим ризиком. На лікуванні позивач знаходився до 08 липня 2017 року включно.

10 липня 2017 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1 було госпіталізовано до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, де він перебував на лікуванні до 21 липня 2017 року, з діагнозом: сечокам`яна хвороба, камені обох нирок.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 24 липня 2017 року провадження у справі № 522/11163/17 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 172-9 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-9 КУпАП (а.с. 27-29, т. 1).

Згідно з висновком службового розслідування за відомостями, викладеними у заяві ОСОБА_1 , затвердженим 08 листопада 2017 року начальником Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, відомості, що стали підставою для призначення службового розслідування, визнано такими, що підтвердилися частково, а саме у частині неякісного складення протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 172-9 КУпАП відносно ОСОБА_1 (а.с. 239-246, т. 1).

Згідно з висновком фахівця № 2 комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 02 березня 2018 року після події, які мали місце 15 червня 2017 року, стан здоров`я ОСОБА_1 значно погіршився, так як він перебував у стані вираженого психологічного стресу (за інформацією психологічного дослідження - викликаного діями співробітників правоохоронних органів). Вказаний патологічний стан у вигляді вираженого психологічного стресу з гострою відповідною реакцією організму на нього, проявився перш за все, у неускладненому гіпертонічному кризі зі специфічними скаргами на погіршення стану здоров`я, завищенні артеріального тиску, значному почастішанню пульсу, почервонінні шкіри обличчя і шиї, підвищеній тривозі, зниженому фону настрою і поганому сну. Ушкодження, яке було у ОСОБА_1 (у цьому випадку, таким є - перенесена психічна травма у вигляді вираженого психоемоційного стресу з гострою реакцією порушенням функцій організму, і, наявністю тривалих залишкових явищ протягом більше 7 місяців), що спричинило тривалий розлад здоров`я строком понад 3 тижні (більш ніж 21 день), і за цим критерієм, відповідно до пункту 2.2.2. Правил судово-медичного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості (а.с. 39-52, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема,

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Отже, посилання апеляційного суду на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню не Закон № 266/94-ВР, а положення статей 1173 1174 ЦК України, є помилковими.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, вказані висновки відповідають частині першій статті 1176 ЦК України.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000 сво 18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , вищевказані норми права та правові висновки Верховного Суду не врахував, дійшов помилкового висновку про те, що, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, відповідачами до позивача застосовано не було, то відсутні підстави для часткового задоволення позову, не звернув уваги на те, що унаслідок незаконних дій старшого оперуповноваженого Одеського управління департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з притягненням його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення.

При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції керувався принципами виваженості, розумності і справедливості.

Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , права якого були порушені незаконними діями старшого оперуповноваженого Одеського управління департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України Вербицького О.Д., а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду.

Проте рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині, оскільки згідно з принципом «jura novit curia»суд знає право, тому що саме суд повинен дати правильну юридичну кваліфікацію фактичним обставинам, навіть якщо сторона на цю норму права не посилається, а районний суд помилково застосував положення статті 1174 ЦК України, так як до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2 цс 21).

Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції зміні у мотивувальній частині з її викладенням у редакції цієї постанови.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції, підлягають компенсації за рахунок держави у розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 141 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у решті залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на користь ОСОБА_1 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець