Постанова

Іменем України

18 липня 2022 року

м. Київ

справа № 522/11682/13-ц

провадження № 61 -12954св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М. від 01 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову ПАТ «Укрсоцбанк»» посилалося на те, що 10 жовтня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк», який було перейменовано на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/13-2.06/633, відповідно до якого банк надав йому кредит в сумі 220 000 дол. США зі сплатою 13 % річних та комісій за користування кредитом, згідно графіку погашення кредиту та відсотків, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року. 21 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/113-2.06/633 від 10 жовтня 2007 року, відповідно до якого позивач надав йому кредит в сумі 337 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних та комісій, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року. У якості забезпечення кредиту, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки за № 07-15/1335 від 10 жовтня 2007 року та договір про внесення змін № 1 до договору поруки № 07-15/1335 від 21 травня 2008 року, згідно яких вона прийняла на себе зобов`язання відповідати по зобов`язаннях ОСОБА_1 , що виникають з умов кредитного договору № 2007/13-2.06/633. Проте, відповідачі порушили умови повернення платежів, у результаті чого станом на 16 квітня 2013 року виникла заборгованість за вказаним договором кредиту в розмірі 4 350 516,34 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року позов «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 2007/13- 2.06/633 від 10 жовтня 2007 року на загальну суму 4 248 878,54 грн, що включає в себе заборгованість за кредитом - 2 611 399,98 грн; заборгованість за відсотками - 1 477 478,56 грн; пеню за прострочення тіла кредиту - 60 000 грн; пеню за прострочення відсотків по кредиту - 100 000 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав повністю, а позичальник - належним чином їх не виконує, має заборгованість перед позивачем, яку сплачувати відмовляється, тому така заборгованість підлягає примусовому стягненню з відповідачів в солідарному порядку. Нарахована пеня за прострочення тіла кредиту та за прострочення відсотків по кредиту за клопотанням ОСОБА_1 мають бути зменшені відповідно до 60 000 грн та 100 000 грн, з урахуванням співмірності нарахованої пені з розміром збитків, заподіяних неналежним виконанням зобов`язання, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що останній платіж за кредитним договором позичальник здійснив 13 липня 2009 року; відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 90 днів; обов`язок відповідача погасити кредит у повному обсязі, сплатити нараховані проценти та штрафні санкції також настав через 90 днів після сплати боржником останнього платежу, однак не був виконаний. З огляду на ці обставини суд дійшов висновку, що право на позов про стягнення несплачених сум за кредитним договором виникло в позивача через 90 днів після сплати боржником останнього платежу - наступного дня після порушення боржником зобов`язання за кредитним договором, проте позивач звернувся з позовом лише у 14 травня 2013 року, тобто зі спливом позовної давності, установленої нормами статті 257 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позову до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів настав 08 грудня 2009 року, таким чином, у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту з 08 грудня 2009 року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся 14 травня 2013 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю вимоги в шестимісячний строк, який закінчується 06 червня 2010 року, позивач до суду не надав.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У липні 2021 року АТ «Альфа-Банк» (правонаступник АТ «Укрсоцбанк») звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, у якій заявник просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 та постановах Верховного Суду України: від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року в справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року в справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року в справі № 6-31 цсі 5, від ЗО вересня 2015 року в справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року в справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року в справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року в справі № 6-2462цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини першої статті 264 ЦК України у випадку зловживання правами позичальником (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 522/11682/13-ц з Приморського районного суду м. Одеси.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 10 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/13-2.06/633, згідно якого позичальник надав йому кредит в розмірі 220 000 дол. США зі сплатою 13 % річних та комісій закористування кредитом, згідно графіку погашення кредиту та відсотків, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року.

21 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/113-2.06/633 від 10 жовтня 2007 року, згідно якого позичальник надав йому кредит в розмірі 337 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних та комісій, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року.

10 жовтня 2007 року, на забезпечення виконання умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки за № 07-15/1335 від 21 травня 2008 року та договір про внесення змін № 1 до договору порки № 07-15/1335 від 10 жовтня 2007 року, згідно яких остання взяла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № 200/13-2.06/633.

Відповідно до розрахунку, наданого банком, станом на 16 квітня 2013 року утворилась кредитна заборгованість за вказаними договорами у розмірі 4 350 516,34 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2 611 399,98 грн; заборгованість за процентами у розмірі 1 477 478,56 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 68 524,60 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 193 113,21 грн.

Убачається, що загальний строк виконання як основного, так і додаткового зобов`язання, було визначено сторонами до 09 жовтня 2022 року.

Банк, 04 листопада 2009 року за вих. № 10.5.1-10/96_4667, направив ОСОБА_1 лист-претензію, у якому просив боржника погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі до 18 листопада 2009 року.

13 грудня 2011 року за вих. № 19.3-08/172 та 07 лютого 2012 року за вих.: № 19.3-01/765 банк повторно направив як боржнику, так і поручителю листи-вимоги про усунення порушень виконання кредитного договору № 2007/13-2.06/633 в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту отримання листів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті З ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Сторони у вказаному кредитному договорі, зокрема, в пункті 2.5 цього договору погодили сплату процентів за цим договором відповідно до Графіку щомісячних платежів боржника. Згідно з Графіком щомісячних платежів позичальнику розстрочено повернення кредитних коштів і визначено сплату процентів шляхом внесення кожного місяця не пізніше 10 числа періодичних платежів у розмірах, визначених цим Графіком.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням) то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Установлено, що повернення кредиту та сплата відсотків за кредит ОСОБА_1 здійснювалася із простроченням до червня 2009 року, останній платіж було здійснено 13 липня 2009 року. Сторони за договором про відкриття кредитної лінії встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов`язань (пункт 7.3 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких відбувся 13 липня 2009 року.

Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.7,3.3.8,3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом сорока робочих днів погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Оскільки ОСОБА_1 порушив зобов`язання щодо повернення кредиту, то банк скористався наданим йому правом не продовжувати дію кредитної лінії, внаслідок чого відповідно до п. 4.5 кредитного договору позичальник зобов`язаний був погасити існуючу заборгованість до 08 грудня 2009 року включно, а отже, і початок позовної давності стосовно погашення виниклої заборгованості мав відраховуватися з даної дати.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено, то через 90 днів після сплати боржником останнього платежу в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 14 травня 2013 року, тобто зі спливом позовної давності.

Отже, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є правильним.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Згідно частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, що підлягає застосуванню до даних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Судом встановлено, що укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк» та поручителем ОСОБА_2 договором поруки не встановлений строк, після якого порука припиняється.

Строк виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів настав 08 грудня 2009 року, таким чином, у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту з 08 грудня 2009 року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся 14 травня 2013 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю вимоги в шестимісячний строк, який закінчується 06 червня 2010 року, позивач суду не надав.

Відтак, правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Висновки судів апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун