Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 522/12443/17-ц

провадження № 61-45674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Одеси в складі судді Бойчука А. Ю. від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області в складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., від 06 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

ОСОБА_1 свої вимоги мотивувала тим, що 10 липня 2013 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, згідно умов якого вона отримала кошти в сумі 446 080,00 грн, що в еквіваленті становить 54 400 доларів США, які зобов`язалась повернути в строк до 10 липня 2014 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за договором позики від 10 липня 2013 року, вона передала в іпотеку ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності.

14 червня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Вважала, що вищевказаний договір-купівлі продажу є недійсним, оскільки він був укладений з порушенням частини першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України).

Позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14 червня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 1261.

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ним на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 14 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 Однак ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продовжують проживати в спірній квартирі, добровільно залишити належну йому квартиру відмовляються, у зв`язку із чим він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

ОСОБА_3 просив суд усунути перешкоди в користуванні ним власністю, а саме: квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з квартири.

31 серпня 2017 року протокольною ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_1

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики грошей.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивував тим, що 26 березня 2014 року ОСОБА_1 отримала від нього позику в розмірі 13 600 доларів США строком на 12 місяців, тобто до 26 березня 2015 року. 01 червня 2015 року ОСОБА_1 повернула лише частину боргу в розмірі 7 000 доларів США.

Вказував, що оскільки відповідач за зустрічним позовом боргу в розмірі 6 600,00 доларів США не повернула, то з неї підлягають стягненню сума боргу, 3% річних та індекс інфляції за весь час прострочення, що складає 238 428 грн (6 600+491,47+1 858,56= 8 950*26,64= 238 428).

ОСОБА_2 просив суд:

стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг за договором позики від 26 березня 2014 року в розмірі 238 428 грн, що в еквіваленті становить 8 950 доларів США, з яких: 175 824 грн, що в еквіваленті становить 6600 доларів США - борг за договором позики за розпискою від 26 листопада 2014 року; 13 092 грн, що в еквіваленті становить 491 доларів США 47 центів - три проценти річних від простроченої суми; 49 512 грн, що в еквівалентні становить 1 858 доларів США 56 центів - індекс інфляції з червня 2015 року по жовтень 2017 року.

08 грудня 2017 року протокольною ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 червня 2017 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1261.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 26 березня 2014 року в розмірі 238 428 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 23 листопада 2017 року становить 8 950 доларів США, з яких:

175 824 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 23 листопада 2017 року становить 6 600 доларів США - борг за договором позики за розпискою від 26 березня 2014 року;

13 092 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 23 листопада 2017 року становить 491 доларів США 47 центів - три проценти річних від простроченої суми;

49 512 грн, що еквіваленті за курсом НБУ станом на 23 листопада 2017 року становить 1 858 доларів США 56 центів - індекс інфляції з червня 2015 року по жовтень 2017 року.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, як це передбачено договором Іпотеки, а іпотекодавець не надавала своєї згоди щодо реалізації позасудового врегулювання, то договір купівлі-продажу спірної квартири є недійсним.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, суд першої інстанції виходив з того, що вони є похідними від вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тому задоволенню не підлягають.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з того, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2017 року змінено в частині мотивування.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позичальник ОСОБА_1 своїх обов`язків за договором позики не виконав, позикодавець ОСОБА_2 направив їй відповідне повідомлення про розмір заборгованості, яким одночасно повідомив про намір відчужити предмет іпотеки третій особі. Вказане повідомлення було отримано позичальником. Оскільки після отримання повідомлення грошове зобов`язання позичальником виконано не було, у червні 2017 року позикодавець відчужив предмет іпотеки, яким було забезпечено належне виконання позики, третій особі. Вказав, що суд першої інстанції, визнаючи договір купівлі-продажу недійсним, дійшов помилкового висновку, що окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, як це передбачено договором Іпотеки, а іпотекодавець не надавала своєї згоди, щодо реалізації позасудового врегулювання.

Разом з тим, апеляційний суд вказав, що частина перша статті 267 ЦК України встановлює, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Отже, оскільки за обставинами даної справи позичальник, який одночасно є Іпотекодержателем, пропустив відповідний строк щодо задоволення вимог шляхом погашення заборгованості, то договір купівлі-продажу іпотечного майна є недійсним. Тому суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги в частині недійсності правочину та доводи скарги щодо усунення перешкод в користуванні спірною квартирою, які є похідними від них.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині рішення про відмову в задоволенні її позову та в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині рішення про задоволення позову ОСОБА_3 . У частині задоволення свого зустрічного позову ОСОБА_2 просив судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмови в задоволенні його зустрічного позову, ухвалити в цій частині рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення його зустрічного позову. У частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій просив залишити без змін.

У березні 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому вона вказувала, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на цій підставі просила залишити без задоволення касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У квітні 2019 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на касаційні скарги, в якій він не погоджувався з доводами, викладеними у відзиві та наполягав на задоволенні своєї касаційної скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про іпотеку» він надіслав боржнику (іпотекодавцю) письмову вимогу про усунення порушення, яку боржник отримала особисто 01 січня 2015 року.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, вказує, що суд не зазначив, з якого часу сплив строк позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: з часу порушення ОСОБА_1 строку виконання договору позики, тобто з 10 липня 2014 року, чи з часу отримання боржником (іпотекодавцем) заяви-повідомлення, датованої 18 грудня 2014 року. Посилаючись на положення частини другої статті 1050 ЦК України вказує, що позикодавець має право змінити строк виконання зобов`язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмету іпотеки виникло в позикодавця у зв`язку з невиконанням позичальником вимоги про повернення частини позиченої суми грошей в повному обсязі. Вказує, що таке право виникає, згідно з умовами укладеного договору, через тридцять календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Тому іпотекодержатель має право пред`явити позов, звернути стягнення до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Вказує, що позивач не зверталася до суду першої інстанції із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності, а суд має права застосовувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 , реалізовуючи спірну квартиру, діяв відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку». Вказує, що таке право у ОСОБА_2 виникло із Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 10 липня 2013 року.

Крім того, посилаючись на положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців спірної квартири.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17 жовтня 2018 року справу призначено судді-доповідачу Лесько А. О.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02 жовтня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 липня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кошти в сумі 446 080,00 грн, що еквівалентно 54 400 доларів США, які зобов`язалась повернути в строк до 10 липня 2014 року.

10 липня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань, визначених договором позики від 10 листопада 2013 року.

10 липня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором щодо квартири АДРЕСА_1 .

Пунктом 8 договору про задоволення вимог іпотекодержателя визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено Іпотекодержателем у позасудовому порядку одним із способів, зокрема, за допомогою продажу предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому законом, для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателем, про що Іпотекодавець попередньо сповіщається за допомогою надіслання повідомлення.

18 грудня 2014 року ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_1 вимогу про виконання порушеного зобов`язання, яка була нею отримана 01 січня 2015 року ( том 1, а.с. 58-59).

14 червня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1261, відповідно до якого ОСОБА_3 став власником квартири АДРЕСА_1 .

З розписки, складеної 26 березня 2014 року ОСОБА_1 , встановлено, що 26 березня 2014 року вона отримала від ОСОБА_2 позику в розмірі 13 600 доларів США строком на 12 місяців, яку повинна повернути до 26 березня 2015 року.

Відповідно до розписки від 01 червня 2015 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 7 000 доларів США на погашення процентів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в повній мірі не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.

У пункті 7.4 договору іпотеки від 10 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , передбачено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання основного зобов`язання (а.с.12-15).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку в тій частині, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 липня 2013 року договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачав право іпотекодержателя ( ОСОБА_2 ) на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, оскільки ОСОБА_2 письмово повідомив іпотекодателя ( ОСОБА_1 ) за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу про свій намір укласти цей договір, що узгоджується з положенням частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» та частини другої статті 203 ЦК України.

Але, враховуючи, що грошові зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 10 липня 2013 року залишилися невиконаними, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що позичальник, який одночасно є Іпотекодержателем, пропустив відповідний строк щодо задоволення вимог шляхом погашення заборгованості, то договір купівлі-продажу іпотечного майна є недійсним.

При цьому колегія суддів зазначає, що невиконання позичальником ОСОБА_1 в повному обсязі своїх зобов`язань за договорам позики від 10 липня 2013 року обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненим іпотеку за іпотечним договором від 10 липня 2013 року, укладеним у забезпечення таких зобов`язань.

Апеляційним судом необґрунтовано, які саме зобов`язання виконала особа після спливу позовної давності, як і не обґрунтовано, яким чином позичальник ОСОБА_1 пропустила строк щодо задоволення вимог і чому це є підставою для визнання договору купівлі-продажу іпотечного майна недійсним.

Фактично апеляційний суд вирішив питання щодо позовної давності за позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу, тоді як заяву про застосування позовної давності подавала відповідач ОСОБА_5 за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 до неї про стягнення боргу за договором позики.

Щодо вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 про виселення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

За приписами статей 319 383 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналогічний порядок виселення з житлових приміщень, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачений і у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР.

Зазначена у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.

Аналогічного висновку дійшла у своїй постанові від 13 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/7281/15-ц ( провадження № 14-49цс19).

Звертаючись до суду із зустрічним позовом про виселення, ОСОБА_3 вказував, що він є власником майна, який позбавлений можливості ним користуватися.

21 червня 2017 року ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про добровільне звільнення квартири АДРЕСА_1 (том 1, а.с.43-44).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено, а вимога ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, однак такі висновки є передчасними.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77-84 89 243 263 ЦПК України, чинного на час розгляду справи, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні зустрічного позову, що стосується, зокрема, права власності на спірну квартиру.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі за зустрічним позовом ОСОБА_3 про виселення неможливо.

Щодо висновків за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що в справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про виселення підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

При цьому, встановлюючи обставини справи та ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, суду апеляційної інстанції слід врахувати висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) на предмет пропорційності втручання у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції та на предмет наявності у них іншої нерухомості (житла) та зареєстрованого місця проживання.

Постанова апеляційного суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 144,40 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 144,40 грн ( 4 228,80 - 2 144,40) за подання касаційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2018 року в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 144,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 144,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець