ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 522/13341/19

провадження № 61-11142св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»;

представник позивача- Шидерова Наталя Сергіївна;

відповідач - ОСОБА_1 ;

третя особа- ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 червня 2024 року

у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2007 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 24 300 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кредит зі сплатою 12% річних, строком на 84 місяці з терміном повернення погашення кредиту не пізніше 27 липня 2014 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 28 липня

2007 року, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов`язань за кредитним договором.

Боржник та поручительвзяті зобов`язання за вказаним договорами у повному обсязі не виконували, на вимоги не реагували, а тому банк звернувся до суду позовом.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня

2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 кредитну заборгованість у розмірі 176 745,80 грн (справа № 2-7397/09).

Ухвалою суду першої інстанції від 12 квітня 2012 року вищезазначене заочне рішення скасовано, справу призначено до нового розгляду.

23 січня 2013 року банк уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути лише

7 724,02 доларів США прострочених процентів за користування кредитом та

1 923,67 доларів США пені.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2013 року стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» суму заборгованості 9 647, 69 доларів США за кредитним договором від 27 липня 2007 року (справа № 1522/12181/12).

Посилаючись на помилковість свого уточнення позову у справі № 1522/12181/12, в якому не враховано заборгованість за основним боргом по кредиту у розмірі

21 762,16 доларів США та частину відсотків - 195,22 доларів США, банк вказував, що станом на 27 липня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору складає 27 125,36 доларів США.

Посилаючись на викладене, АТ «Державний ощадний банк України» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором

у розмірі 27 125,36 доларів США з яких: заборгованість за основним боргом -

21 762,16 доларів - США; заборгованість за відсотками - 1 095,22 доларів США; пеня -1 923, 67 доларів США; 3% річних - 2 344,31 доларів США.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2020 року

у складі судді Бондара В. Я. у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату пені та процентів у 2009 року, а у червні 2013 року отримав відповідне рішення суду про задоволення позову.

Банк скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України правом дострокового погашення боргу за кредитом, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, пред`явивши 24 березня 2009 року до відповідача вимогу про стягнення процентів за кредитним договором від 27 липня 2007 року. Тим самим банк втратив право нараховувати передбачені договором проценти до закінчення терміну, на який надано кредит, тобто до 27 липня 2014 року, а отже, у цій частині вимог відмовлено.

Вимоги банку щодо основного зобов`язання і стягнення пені є обґрунтованими, проте позивач звернувся до суду з позовом 06 серпня 2019 року, тобто після спливу позовної давності, як по основному зобов`язанню, так і по стягненню пені. Отже, у цій частині відмовив у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» за строком позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції.

05 червня 2024 року АТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 30 березня 2020 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» на рішення суду першої інстанції залишено без руху. Витребувано матеріали справи із суду першої інстанції для перевірки доводів апеляційної скарги, що може бути з`ясовано після отримання матеріалів.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 червня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2020 року у справі за позовом АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадженняАТ «Державний ощадний банк України», суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні підстави вважати, що банк був позбавлений можливості скористатися своїм процесуальним правом подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке було надіслано на його адресу 04 квітня 2020 року, та які могли б свідчити про наявність особливих і непереборних обставин, за яких не подав апеляційну скаргу у передбачений законом річний строк та які б виправдали пропуск строку значної тривалості (більше 1 року), ураховуючи відсутність винятків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2024 року касаційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 червня 2024 року передано для розгляду колегії суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач) та суддів, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду -

керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2024 року

№ 1155/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_4 .

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2024 року касаційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 червня 2024 року передано для розгляду колегії суддів: Луспеник Д. Д. (суддя-доповідач) та суддів, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» мотивована тим, що банком не було отримано оскаржуване рішення суду першої інстанції, так як суд не надсилав на його адресу у порядку статті 272 ЦПК України, а тому позивач був позбавлений своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.

Банк зазначає, що у період загострення пандемії працівники, у тому числі юрисконсульти, адвокати, які займаються проведенням претензійно-позовної роботи, довгий час перебували на лікарняному, у зв`язку із тяжким перебігом хвороби та ускладненнями, що значно дисбалансувало роботу з такого напрямку та у подальшому потребувало значного часу для раціонального розподілу навантаження вказаних працівників, аби мінімізувати відповідні наслідки.

Працівники банку не були присутні під час ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2020 року, оскільки частина з них перебували на лікарняному.

04 липня 2023 року банк з`ясував, що рішенням Приморського районного суду

м. Одеси від 30 березня 2020 року у задоволенні його позову відмовлено,

а у зв`язку із пандемією та запровадженням воєнного стану працівники не мали змоги своєчасно проконтролювати стан розгляду справи, тому звернулися до суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено,

що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Тлумачення вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями, встановлені державами - членами Ради Європи вимоги, щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява

№ 32053/13, Європейський суд з прав людинизазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного

і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи

і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людинивід 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/99).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено 30 березня 2020 року, надіслано судом на адресу банку

07 квітня 2020 року, що підтверджується супровідним листом (а. с. 87). 19 січня 2022 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи, а 23 лютого 2022 року ознайомилася зі справою, що підтверджується розпискою (а. с. 90).

Апеляційна скарга на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 30 березня 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» надійшла на адресу суду 05 червня 2024 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення судового рішення. Отже, вказані обставини є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.

При цьому апеляційної інстанції звернув увагу, що відмітка на поштовому відправленню прийнято у доставку кур`єром 03 серпня 2023 року, проте до суду надійшло лише 05 червня 2024 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня ухвалення оскарженого судового рішення, тому наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, виходячи з вимог частини другої статті 358 ЦПК України.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).

Верховний Суд зазначає, що не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження.

АТ «Державний ощадний банк України» є позивачем у розглядуваній справі,

а отже, не може вважатися особою, не повідомленою про розгляд справи в розумінні пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження

№ 14-29цс24).

У зв`язку з наведеним, є безпідставні посилання у касаційній скарзі

АТ «Державний ощадний банк України» на те, що не було отримано оскаржуване рішення суду першої інстанції, так як суд не надсилав його на адресу у порядку статті 272 ЦПК України, а тому позивач був позбавлений змоги своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Отримання пізніше судового рішення є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження визначеного законом 30 днів для оскарження рішення суду. У цьому випадку банк пропустив більше 1 року.

Крім того, із супровідного листа про надсилання копії рішення суду від 30 березня 2020 року, датованому 07 квітня 2020 року, вбачається штемпель АТ «Державний ощадний банк України» від 28 травня 2020 року № 5947 про отримання такого рішення суду (а. с. 89).

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що АТ «Державний ощадний банк України» не доведено існування обставин непереборної сили, які у зв`язку з запровадженням на території України воєнного стану, які перешкоджали йому здійснити усі необхідні процесуальні дії для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Проте, сам лише факт запровадження воєнного стану на всій території України не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного більше ніж на один рік строку на апеляційне оскарження без підтвердження заявником конкретних обставин, які унеможливили вчинення саме ним відповідної процесуальної дії у визначений законом строк в період воєнного стану. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (див. : постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22), ухвали Верховного Суду

від 29 червня 2023 року у справі № 760/5152/20 (провадження № 61-7607ск23), від 29 червня 2023 року у справі № 570/5859/18 (провадження № 61-8863ск23).

Інші доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення

не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць