№ 522/14241/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

111

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 522/14241/17

провадження № 61-3960св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

тертя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого

2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

Калараша А. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Т. О., про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння, повернення майна у власність, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, виселення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 набув право власності на ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, у тому числі житловою площею 36,8 кв.м на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. від 16 лютого 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3189, який був зареєстрований в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості

15 березня 2002 року, номер запису 488 в книзі 430-80.

26 лютого 2016 року на ім`я ОСОБА_4 видане свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 282, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О., згідно якого ОСОБА_4 прийняла в спадщину квартиру за адресою:

АДРЕСА_2 , загальною площею 63,7 кв.м після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа

№ 7/2016. У вказаному свідоцтві зазначено, що ОСОБА_4 є дружиною позивача. При цьому, позивач ніколи не перебував у шлюбі з ОСОБА_4

25 березня 2016 року спірну квартиру придбала ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 25 березня 2016 року № 726, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І. В. Позивач вказує, що зазначені правочини є недійсними, порушують право власності позивача на його майно.

ОСОБА_3 просив:

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 лютого 2016 року, зареєстроване в реєстрі за

№ 282, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О., видане на ім`я ОСОБА_4 на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м;

- скасувати реєстрацію права власності на кв.

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за ОСОБА_4 , проведену на підставі недійсного свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 лютого 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 282, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу кв.

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за

№ 726, посвідчений 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І. В.;

- застосувати наслідки недійсності правочину - скасувати реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за ОСОБА_2 , проведену на підставі недійсного договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 726, посвідченого 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І. В.;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_5 під АДРЕСА_1 , загальною площею

63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, та повернути у власність громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 права власності на кв. АДРЕСА_3 ;

- усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження його майном - кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, шляхом виселення ОСОБА_2 разом з усіма проживаючими з нею особами з квартири під АДРЕСА_1 ;

- встановити порядок виконання рішення суду, яким вказати про те, що дане рішення суду є підставою для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 лютого 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 282, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О., видане на ім`я

ОСОБА_4 на кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 726, посвідчений 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І. В.

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 квартиру під

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, та повернуто у власність громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 квартиру під № АДРЕСА_3 .

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження майном - квартирою під АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири під

АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 130,00 грн.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого:

- скасовано реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за ОСОБА_2 , проведену на підставі недійсного договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 726, посвідченого 25 березня

2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І. В.;

- зареєстровано за громадянином Федеративної Республіки Німеччина -

ОСОБА_3 право власності на квартирою під

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира вибула з власності позивача ОСОБА_3 незаконно та поза його волею, у порушення частини третьої статті 203 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 лютого 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем та його представником не надано доказів того, що спірна квартира раніше належала саме ОСОБА_3 . За текстом договору дарування від 16 лютого 2002 року неможливо ідентифікувати позивача. Відомості про особу позивача в судовому засіданні було встановлено на підставі паспорта громадянина Німеччини, який не дає змоги встановити, що позивач є тією особою, якій 16 лютого 2002 року було подаровано спірну квартиру, а також особою, якій належить свідоцтво про народження ОСОБА_3 . Вимоги про витребування майна від добросовісного набувача позивач не заявляв, що свідчить про вихід судом за межі заявлених вимог. Суд повинен був застосувати правила статті 387 ЦК України, а не положення статті 388 ЦК України. Позивачем неправильно визначено суб?єктний склад учасників справи, не залучено ОСОБА_4 .

Доводи інших учасників справи

03 квітня 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

26 квітня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу, у якому просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня

2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

20 травня 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду заперечення на заперечення на відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.

У березні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відмовлено представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_10 у задоволенні клопотання про здійснення розгляду справи за участю сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на відзив на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на заперечення на відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

16 лютого 2002 року ОСОБА_3 набув право власності на ізольовану квартиру під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, у тому числі житловою площею 36,8 кв.м на підставі договору дарування укладеного зі ОСОБА_11 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. від 16 лютого 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3189, який був зареєстрований в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості

15 березня 2002 року, номер запису 488 в книзі 430-80. Оригінал даного договору зберігається у ОСОБА_3 та надавався для огляду відповідачеві.

ОСОБА_11 є матір`ю ОСОБА_3

26 лютого 2016 року на ім`я ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О. видане свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстроване в реєстрі за № 282, згідно якого

ОСОБА_4 прийняла в спадщину квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 63,7 кв.м, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа № 7/2016. У вказаному свідоцтві зазначено, що ОСОБА_4 є дружиною позивача.

25 березня 2016 року ОСОБА_4 передала право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 , яка придбала зазначену квартиру згідно договору купівлі-продажу від 25 березня 2016 року № 726, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І. В.

Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на підставі свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , актовий запис 5876, місце реєстрації Перший Приморський відділ реєстрації цивільного стану Одеського міського управління юстиції та свідоцтва про шлюб між ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 , серії НОМЕР_2 , актовий запис 809, місце реєстрації Перший Приморський відділ реєстрації цивільного стану Одеського міського управління юстиції, що вбачається з копії матеріалів спадкової справи № 7/2016 майна померлого ОСОБА_3 .

У відповіді Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану № 4938/47-25 від 29 липня 2017 року на адвокатській запит № 5-07/17

від 21 липня 2017 року зазначено, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян відсутні актові записи про державну реєстрацію смерті на ОСОБА_3 та шлюбу на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Під час перевірки бланків свідоцтв про смерть серії НОМЕР_1 та про шлюб серії НОМЕР_2 за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, було виявлено декілька свідоцтв про смерть та шлюб з ідентичними серіями свідоцтв та їх номерами, але відомості про громадян, місце реєстрації, державні органи, що видавали свідоцтва та дати видачі свідоцтв - не співпадають із даними, зазначеними в ксерокопіях свідоцтв, які додавались до адвокатського запиту: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Факт того, що ОСОБА_3 живий судом встановлено на підставі зокрема, свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Писаренко Є. С. від 15 березня 2018 року, зареєстровано в реєстрі за № 763.

ОСОБА_3 особисто з?являвся в судові засідання, надавав суду оригінал паспорту громадянина Федеративної Республіки Німеччина, копія якого разом з перекладом на українську мову міститься в матеріалах справи.

ОСОБА_3 ніколи не укладав шлюб з ОСОБА_4 , а свідоцтво про шлюб між ними та свідоцтво про смерть ОСОБА_3 - не видавались, актових записів про це не існує.

Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 282, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О., на ім`я ОСОБА_4 отримане шахрайським шляхом на підставі не існуючих, підроблених документів.

Щодо факту шахрайства судами встановлено, що відповідно до Витягу з ЄРДР від 30 травня 2017 року Портофранківським ВП Приморського відділу поліції в м. Одесі відкрите кримінальне провадження за частиною четвертою статті 190 КК України за № 12017162500001468.

Задовольняючи позов частково, визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 лютого 2016 року, видане на ім`я ОСОБА_4 на

кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м; визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, укладений між

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , витребуючи з володіння ОСОБА_2 на користь громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, та повертаючи у власність громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 спірну квартиру та усуваючи йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження вказаною квартирою, встановлюючи порядок виконання судового рішення шляхом скасування реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 та за ОСОБА_2 , яка придбала її за договором купівлі-продажу у ОСОБА_4 , та зобов`язанням зареєструвати право власності на квартиру за ОСОБА_12 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_3 незаконно та поза його волею, у порушення частини третьої статті 203 ЦК України.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним з таких підстав.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у вказаній частині не відповідають.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Оцінюючи правильність застосування судами норм матеріального права, слід зазначити таке. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Враховуючи вказане правило та положення статей 396 400 ЦК України, віндикацією визнається передбачений законом речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення можливості власнику здійснювати увесь комплекс правомочностей. Таким чином, метою віндикаційного позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) від володіючого невласника.

При вирішенні цієї категорії справ судами мають бути встановлені

та проаналізовані такі обставини, які є умовами задоволення віндикаційного позову. По-перше, суб`єктом права на віндикацію є власник майна або особа, яка має право на речове право на майно (титульний володілець). Такий підхід розширює коло потенційних позивачів за віндикаційним позовом до всіх осіб, які мають речове право на майно, що відповідає положенням статей 396 та 400 ЦК України. При цьому не можна допускати ототожнення поняття «особа, що має речове право на майно» та «титульний володілець», оскільки категорія «титульний володілець» значно ширше за своїм змістом і охоплює, крім «осіб, що мають речове право на майно», ще й інших осіб, що володіють майном на достатній правовій підставі, наприклад, договір. По-друге, між відповідачем та позивачем мають бути відсутні зобов`язально-правові відносини, порушення яких і стало причиною позбавлення позивача володіння своєю річчю, тобто право на віндикаційний позов надається лише суб`єкту речових правовідносин. По-третє, об`єктом віндикації є виключно речі, визначені індивідуальними ознаками, що збереглися у натурі. По-четверте, згідно зі статтею 387 ЦК України відповідачем за віндикаційним позовом є незаконний володілець речі, тобто особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа чужим майном. Належний відповідач за віндикаційним позовом має відповідати таким ознакам: а) він має бути володільцем речі, тобто особою, яка набула її у своє повне господарське панування; б) ця особа повинна бути незаконним володільцем речі, що означає відсутність у неї належних правових підстав для заволодіння чужим майном.

Відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 12 ЦПК України, статті 45 ЦПК України (в редакції, чинній на дату звернення до суду з позовом) особа, яка звернулась до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності або інше речове право на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Віндикаційний позов до недобросовісного набувача завжди підлягає задоволенню. Власник має право витребувати свою річ за віндикаційним позовом від добросовісного набувача лише у випадках, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України, а саме: а) якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (окрім випадку, коли майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень); б) якщо майно було набуте безвідплатно в особи.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України добросовісним набувачем визнається набувач, який не знав і не міг знати, що майно ним придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач мав засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Слід відзначити, що безпідставним є обмеження тлумачення положень частини першої статті 388 ЦК України через звуження кола потенційних відчужувачів лише продавцями, оскільки йдеться про особу, яка не мала права відчужувати річ, тобто про незаконного відчужувача (за будь-яким правочином, спрямованим на перехід права власності).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину має місце лише коли неправомірність, а, отже, і нікчемність правочину встановлена прямим приписом закону. У цьому випадку правочин є недійсним уже тому, що визначений як такий у законі. Він неправомірний і не створює правових наслідків, будучи недійсним уже в момент вчинення, оскільки припис закону існує і забороняє такі дії зараз і на майбутнє. Такий правочин є нікчемним і спеціальне визнання його недійсним у судовому порядку не потребується. Разом з тим відповідно до частини другої статті 215 ЦК України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним, натомість правомірність правочину може бути оспорена однією зі сторін або іншою заінтересованою особою, а відтак - правочин може бути визнаний судом недійсним з підстав, встановлених законом. Таким чином і в цих випадках презумпція правомірності може бути спростована лише за наявності припису закону, що забороняє такі дії.

З урахуванням наведених вище приписів статті 388 ЦК України, а також того, що віндикаційним позовомє позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна, умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові

від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для віндикації достатнім є скасування першої підстави вибуття майна з володіння власника. Скасовувати усі правочини за ланцюгом не є ефективним способом захисту.

Особа, права якої порушено може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18).

Велика Палата Верховного Суду у висновку, викладеному у постанові

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказувала, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Правильно встановивши вказані обставини та визначившись з нормами законодавства, які регулюють відносини, що склалися між сторонами суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, з посиланням на статтю 41 Конституції України, статі 321 330 388 ЦК України, обґрунтовано зазначили, що спірна квартира вибула з власності позивача незаконно та поза його волею і ОСОБА_3 наразі позбавлений реальної можливості здійснювати повноваження власника щодо спірної квартири з огляду на те, що квартира знаходиться у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_2 .

Проте, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, суди не звернули уваги на те, що в даному випадку визнання такого договору недійсним не вимагається, оскільки ефективним способом захисту порушеного права є саме витребування майна із чужого незаконного володіння, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішенні про відмову у позові про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Аргументи заявника щодо незалучення до участі у справ ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки вимоги з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України пред?являються безпосередньо до добросовісного набувача майна, яким є ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04,

від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу кв.

АДРЕСА_1 , загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за

№ 726, посвідчений 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І. В., додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 рокув цій частині підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині колегія суддів вважає за необхідне залишити рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в іншій частині відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 рокув частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

В іншій частині рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун