Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 522/14590/16-ц
провадження № 61-26474св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2017 року у складі судді Тарасова А. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом(далі - Закон України № 460-IX).
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 03 березня 2015 року між сторонами досягнуто згоди щодо укладення договору позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передає на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 490 000 грн.
На виконання зазначеного договору позивачем перераховано на користь відповідача зазначену грошову суму, однак відповідач відмовилась укласти письмовий договір позики та відмовляється повернути грошові кошти.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти у розмірі 1 490 000 грн та 3 % річних у розмірі 91 134 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня
2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту права, оскільки застосування положень
статті 1212 ЦК України передбачає абсолютну безпідставність набуття майна, проте позивач, перераховуючи грошові кошти, діяв з метою виконання укладеного між сторонами договору позики.
Сам лише факт перерахування грошових коштів на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_2 , не є належним доказом набуття відповідачем грошових коштів. Крім того, за клопотанням відповідача судом прийнято ухвалу про витребування доказів від ПАТ «Банк Восток», зокрема заяви на відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 , договору банківського рахунку
від 25 лютого 2015 року, довіреність на розпорядження рахунком
№ НОМЕР_1 , заяву на видачу готівкових коштів в розмірі
1 490 000 грн тощо, однак вимоги ухвали ПАТ «Банк Восток» виконано не було.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що обов`язковою умовою для витребування безпідставно набутого майна є встановлення факту, що особа, до якої пред`явлено позов, дійсно є володільцем майна на момент пред`явлення вимоги про витребування. Однак, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач дійсно отримала перераховані ним грошові кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми статей 1212 1047 ЦК України та порушили вимоги статей 58, 59, 64, 212,
Зібраними у справі доказами, зокрема довідкою банку від 19 липня
2016 року, підтверджено факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 , однак правові підстави їх отримання відсутні. Таким чином, спірні правовідносини регулюються статтею 1212 ЦК України. Незважаючи на неодноразові звернення, відповідачка не повернула позивачу отримані кошти, тому останній має право на повернення грошових коштів у судовому порядку.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, що рахунок, на який були перераховані кошти, був відкритий поза волею ОСОБА_2 , а її твердження, з якими погодилися й суди, що їй було невідомо про вказаний банківський рахунок є необґрунтованим і суперечать наявним у справі доказам, які залишені судами поза увагою. Разом з тим, грошові кошти, які перераховані на рахунок, можуть бути списані з рахунку лише власником.
Суди дійшли помилкового висновку, що кошти не є безпідставними в розумінні статті 1212 ЦК України, а перераховані на виконання умов договору позики, оскільки такий правочин не був укладений між сторонами у письмовій формі. Між сторонами фактично не існує правовідносин за договором позики, оскільки відповідач відмовилася укладати такий правочин.
Крім того, місцевий суд у рішенні безпідставно посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, оскільки у ній касаційним судом зроблено аналіз частини першої та другої статті 1212 ЦК України, разом з тим, саме частиною третьою вказаної статті передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Судом безпідставно відмовлено у задоволенні позову через невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Крім того, місцевим судом з порушенням вимог процесуального закону направлено лист про витребування доказів від банку, оскільки вказаний лист останнім отримано після строку, до якого банк повинен був виконати вимоги суду.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що оскаржувані судові рішення є законними та справедливими, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів.
Відповідач не відкривала у банку рахунок, на який позивач перерахував кошти, та не отримувала від останнього жодних коштів. Між сторонами не було домовленостей про укладення договору позики.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
20 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» (далі - ПАТ «Банк Восток») та ОСОБА_2 25 лютого
2015 року укладено договір банківського рахунку, згідно з умовами якого банк відкрив останній поточний рахунок № НОМЕР_1 на підставі заяви клієнта на відкриття рахунку.
Відповідно до довідки від 19 липня 2016 року з поточного рахунку
ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у гривнях, відкритого у ПАТ «Банк Восток»,
03 березня 2015 року здійснено переказ коштів у розмірі 1 490 000 грн на користь ОСОБА_2 на поточний рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно з випискою по особовому рахунку грошові кошти у розмірі
1 490 000 грн 03 березня 2015 року перераховано ОСОБА_1 на поточний рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 .
Відповідно до листа Національного банку України від 21 червня 2017 року ОСОБА_2 у ПАТ «Банк Восток» 02 березня 2016 року було відкрито рахунок № НОМЕР_3 у гривні на підставі договору від 02 березня 2016 року, а також 25 лютого 2015 року було відкрито банківський рахунок № НОМЕР_1 у гривні на підставі договору від 25 лютого 2016 року. Зазначено, що банківський рахунок № НОМЕР_1 був закритий
08 лютого 2016 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (частини
перша-третя статті 1068 ЦК України).
Предметом спору в цій справі є стягнення безпідставно отриманих коштів, які перераховані 03 березня 2015 року позивачем на поточний рахунок відповідача.
Як встановлено вище, позивач є клієнтом ПАТ «Банк Восток», в якому йому відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 .
Відповідач є клієнтом ПАТ «Банк Восток», в якому їй відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 .
Позивач вказував, що він 03 березня 2015 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 490 000 грн з метою укладення договору позики.
Відповідач заперечувала проти заявлених у справі вимог та вказувала, що жодних домовленостей з позивачем щодо перерахування коштів, зокрема за договором позики, вона не мала, кошти від останнього не отримувала, зокрема і на відкритий у банку рахунок, на який посилається ОСОБА_1 у позовній заяві.
Відповідно до пункту 6.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (в редакції, чинній на час відкриття рахунків в банку), якщо фізична особа не має в цьому банку рахунків, то відкриття поточного рахунку здійснюється в такому порядку: фізична особа пред`являє уповноваженому працівнику банку паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Фізичні особи-резиденти додатково мають пред`явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує їх реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; уповноважений працівник банку ідентифікує фізичну особу, яка відкриває рахунок, та підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням вищезазначених документів у порядку, установленому главою 2 цієї Інструкції; фізична особа заповнює заяву про відкриття поточного рахунку (додаток 5) та картку із зразками підписів (додаток 4). Зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку; між фізичною особою і банком укладається договір банківського рахунку.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою
статті 206 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 ЦК України).
Як встановлено вище, з поточного рахунку ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 здійснено переказ коштів у розмірі 1 490 000 грн.
Вказані обставини підтверджені довідкою банку та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договорів позики та будь-яких інших договорів, позивач ПАТ «Банк Восток», обґрунтовано стверджував, що правовідносини між сторонами носять кондикційний характер та ці обставини підлягали перевірці судами.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
При цьому у відповідності до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження
№ 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі
№ 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 759/1206/17 (провадження № 61-40св19).
Враховуючи, що грошові кошти у розмірі 1 490 000 грн були перераховані позивачем на поточний рахунок відповідача, а у матеріалах справи відсутні докази набуття останньою коштів за договірними правовідносинами щодо цього майна, суди не встановили підстави набуття нею вказаних коштів, тому дійшли передчасного висновку, що у відповідача не виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, оскільки воно не є таким, що безпідставно набуте.
Крім того, суди дійшли передчасного висновку про те, що відповідач не розпоряджалася своїми коштами, які зараховані на її рахунок
№ НОМЕР_1 та не використовувала вказані кошти у власних інтересах. При цьому доводи відповідача про те, що операції щодо відкриття банківського рахунку та користування коштами за довіреністю вчиняв її чоловік, є припущеннями, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
Також суди дійшли помилкового висновку, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, враховуючи наступне.
Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
Неправильне тлумачення судами статті 16 ЦК України призвело до неправомірної відмови позивачу в реалізації його права на судовий захист.
Зокрема, суд першої інстанції, встановивши, що відповідач фактично отримала грошові кошти на рахунок, відкритий у банку на її ім`я, від позивача, без пояснення правових підстав такого отримання, не захистив його порушене право.
Пославшись на те, що позовна заява на містить ніяких обґрунтувань щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, суди не звернули уваги на те, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
З огляду на викладене, суди не виконали вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості відповідно до
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 402 403 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська