Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 522/15577/13-ц

провадження № 61-9992св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А.,

Сегеди С. М., від 04 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

(далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію. Загальний ліміт за кредитною лінією становить 130 000 доларів США, що зменшується згідно з додатком № 1 до договору з розрахунку 15 % річних за користування кредитом на строк до

12 червня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 13 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Сведбанк» відступив, а ПАТ «Дельта Банк» отримав право вимоги до позичальника за кредитним договором від 13 червня 2007 року, а також забезпечувальним до нього договором іпотеки.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 13 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмір 906 763,81 грн, яка складається з: 754 358,56 грн - заборгованість за кредитом; 152 405,25 - заборгованість по процентам за користування кредитом, яку банк просив стягнути з позичальника та в рахунок погашення якої звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 906 763,81 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що складає 906 763,81 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, а тому є всі передбачені законом і укладеним між сторонами договором підстави для стягнення з нього цієї заборгованості та в рахунок її погашення звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Останньою постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 26 березня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк».

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за кредитним договором, що підтверджується висновком економічного дослідження від 14 вересня 2015 року, виготовленим ТОВ «Інститут судових експертиз», а також висновком судово-економічної експертизи від 31 січня 2018 року, а тому підстав для стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки експертів не є достатніми доказами на підставі яких можна зробити висновок про відсутність заборгованості за кредитним договором. При цьому належним та допустимим доказом є надана банком виписка по особовому рахунку позичальника, що підтверджує здійснення позичальником певних погашень заборгованості за кредитним договором та в свою чергу спростовує висновки експертів. Позичальник не довела належними доказами погашення нею заборгованості у строк та порядку, встановлених кредитним договором

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою цього ж суду від 28 серпня

2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 червня 2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з яким банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється. Загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить

130 000 доларів США, що зменшується згідно з додатком № 1 до договору з розрахунку 15% річних за користування кредитом на строк дії до 12 червня 2012 року.

17 грудня 2007 року між сторонами кредитного договору укладено додатковий договір до нього, відповідно до якого збільшено ліміт відновлювальної кредитної лінії на 51 850 доларів США до загального 171 000 доларів США та перенесено строк погашення заборгованості

на 12 місяців (а. с. 22 т. 1).

15 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, яким внесено зміни щодо графіку погашення основного боргу за лютий у сумі 3 980 доларів США у березні до 05 березня 2009 року.

15 грудня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, відповідно до якого сторони домовились перевести поновлювальну кредитну лінію у непоновлювальну, з фіксуванням ліміту заборгованості, з внесенням змін до додатку № 1 до основного договору.

12 серпня 2010 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником

ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», та ОСОБА_1 договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 13 червня 2007 року, яким сторони вирішили викласти його у новій редакції. Зокрема, банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 165 500 доларів США на строк до 12 червня 2012 року зі сплатою 15,6% річних. При цьому за змістом

пункту 1. 1 цього договори сторони домовились, що на дату укладання цього договору розмір строкової заборгованості за кредитною лінією, що не поновлюється, складає 107 835 доларів США, а прострочена заборгованість відсутня.

Також 12 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до основного договору, відповідно до якого банк має право надати позичальнику грошові кошти у розмірі 107 835 доларів США строком до 12 червня 2017 року (а. с. 26-38 т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 13 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_2 , та

ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира АДРЕСА_1 .

12 серпня 2010 року між банком ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін і доповнень до іпотечного договору щодо розміру кредиту 107 835 доларів США (а. с. 39-42 т. 1).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Дельта Банк» отримав право вимоги до позичальника за кредитним договором

від 13 червня 2007 року, а також забезпечувальним до нього договором іпотеки.

Відповідно до наданого ПАТ «Дельта Банк» розрахунку, у зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договором, станом на

13 червня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 906 763,81 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 94 377,40 доларів США, що еквівалентно 754 358,56 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 19 067,34 доларів США, що еквівалентно

152 405,25 грн (а. с. 49 т. 1).

За змістом висновку економічного дослідження від 25 вересня 2015 року, виготовленому ТОВ «Інститут судових експертиз» за заявою ОСОБА_1 , вбачається, що станом на 10 січня 2012 року залишок заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2007 року відсутній. Обсяг переплати за основною сумою кредиту станом на 10 січня 2012 року складає

68 927,97 доларів США (а. с. 178-190 т. 1).

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 31 січня 2018 року наявність строкової або простроченої заборгованості по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитом станом на 19 червня

2013 відсутня і має місце переплата у сумі 109 828,68 доларів США, що еквівалентно 877 860,64 грн; наданий ПАТ «Дельта Банк» розрахунок заборгованості за кредитним договором не підтверджується наданими документами.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України, банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Безспірно встановивши, що банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі

165500 доларів США за умовами кредитного договору від 13 червня

2007 року(з урахуванням укладених додаткових угод до нього), апеляційний суд у порушення статей 263-265 367 382 ЦПК України належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечив повного та всебічного її розгляду, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяв сторонам здійсненню їх процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку із недоведеністю позовних вимог.

При цьому апеляційний суд не врахував, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не оспорювався, договір нею частково виконувався (частина перша статті 82 ЦПК України), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Розрахунок заборгованості, наданий банком, апеляційний суд взагалі не досліджував, зазначивши лише про його невідповідність умовам кредитного договору на підставі висновку експерта.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання апеляційного суду, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на висновок експертного дослідження від 25 вересня 2015 року та судово-економічної експертизи

від 31 січня 2018 року, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення (стаття 110 ЦПК України).

При цьому в експертизі зазначено, що станом на 12 серпня 2010 року позичальник погасив кредитну заборгованість у повному обсязі і станом на цю дату відсутня строкова заборгованість за договором (а. с. 161 т. 3). Однак судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки тому, що вказане суперечить умовам укладеного 12 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до пункту 1.1 якого сторони домовились, що на дату укладання цього договору розмір строкової заборгованості за кредитною лінією, що не поновлюється, складає 107 835 доларів США, а прострочена заборгованість відсутня. Цим обставинам суд апеляційної інстанції належну правову оцінку не надав, враховуючи, що презумпцію правомірності цього правочину жодна із сторін не оспорювала і не звернув уваги, що висновки експерта про відсутність заборгованості за кредитним договором і наявності переплати з боку ОСОБА_1 базується саме на спростуванні презумпції чинності укладеного між сторонами договору від 12 серпня 2010 року.

Крім того, слід звернути увагу, що після призначення ухвалою суду

від 13 червня 2017 року судово-економічної експертизи, експерт звернувся до апеляційного суду про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, зокрема: кредитну справу; оригінали квитанції з видачі та погашенню кредиту; виписки по особовому рахунку позичальника; розрахунки нарахованих процентів та пені.

Відповідно до частини третьої статті 144 ЦПК України у редакції, чинній на час призначення експертизи, при визначенні об`єктів та матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо процесуальних дій суду стосовно витребування запитуваних експертом доказів від ПАТ «Дельта Банк», зокрема кредитної справи, оригіналів квитанцій з видачі кредиту, виписки по особовому рахунку позичальника. Висновок експерта ґрунтується лише на матеріалах, що містилися у справі до призначення експертизи та на наданих позичальником квитанціях щодо погашення кредитної заборгованості. При цьому висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими 89 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При цьому апеляційний суд, вказуючи на ненадання банком належних доказів на підтвердження своїх вимог, не надав оцінки розрахунку заборгованості (а. с. 49, 106 т. 1) та виписці по особовому рахунку позичальника (а. с. 100-105, 107 т. 1, а. с. 17-101 т. 3), яка відповідно до

статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України

від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) має статус первинного документа.

Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, формально відмовив у задоволенні позову банку, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасувати,

а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович