Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 522/16978/17

провадження № 61-304св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,- приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольга Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М., про визнання недійсним шлюбу та договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що вона, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є самотньою, проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка була нею приватизована у 1997 році. Іншого житла та нерухомості у неї немає. Близьких родичів у неї не має, чоловік та діти померли. Має низьку хвороб, у 2013 році перенесла хірургічну операцію офтальмологічного характеру.

Вказує, що у 2007 році в якості квартиранта у її квартирі оселився відповідач, який проявив себе як вихована, інтелігентна, доброзичлива людина. Ставився до неї надзвичайно шанобливо, дарував квіти, запрошував до розважальних закладів, пригощав делікатесами. Проявив себе як високо порядний чоловік, який може бути справжнім помічником для хворої похилої людини, який її ніколи не покине, завжди надасть допомогу. Вона була переконана, що це гідна людина та він після її смерті заслужено отримає її квартиру.

У 2008 році вона надала йому дозвіл на реєстрацію в своїй квартирі, де він і зареєструвався 10 жовтня 2008 року. Будучи дуже вдячною йому за його постійну допомогу, вона 19 лютого 2010 року склала заповіт на нього та на його матір порівну, оскілки іноді він був відсутній, оскільки працював кухаром на суднах, ходив в закордонні рейсі. З метою більшої впевненості, що квартира безспірно буде успадкована, він запропонував їй укласти з ним шлюб, який був зареєстрований 14 травня 2011 року. Однак, після цього ставлення відповідача до неї почало погіршуватися.

Усвідомивши свою помилку, вона запропонувала йому добровільно розірвати шлюб, але відповідач відмовився. Тоді вона звернулась до суду з позовом (справа № 2-1522/10469/11), проте позов було залишено без розгляду. Після повернення відповідача з чергового рейсу, його ставлення до неї значно покращилось. Він вмовив її, що буде завжди надавати їй допомогу та нагляд.

Враховуючи, що шлюб було укладено фіктивно з метою посилити впевненість відповідача у тому, що після її смерті він як чоловік безперешкодно успадкує спірну квартиру, вважає, що це є підставою для визнання зареєстрованого шлюбу недійсним згідно частини другої статті 40 СК України.

У 2012-2013 роках її рідна сестра - ОСОБА_3 , яка мешкала в

м. Севастополі, почала активно з нею спілкуватися та наполягати, щоб вона оформила заповіт на ім`я її сина, що мешкає в м. Одесі, взамін того, що той буде про неї піклуватися. Така порада обурила відповідача, тому він одного разу розлютився та влаштував бійку з племінником. Усвідомлюючи напружену ситуацію, побоюючись, що він буде позбавлений права отримати її квартиру, відповідач запропонував їй укласти договір дарування квартири за умови надання їй належної допомоги.

Таким чином, позивачка планувала укласти договір дарування лише задля вигоди, а саме - розраховувала, що відповідач буде постійно піклуватися про неї та після смерті, поховавши її, він стовідсотково матиме квартиру. На той час між ними була двостороння домовленість, яка повністю відповідала інтересам обох.

03 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М., реєстровий № 1342.

Однак після укладання договору дарування квартири відносини між сторонами погіршились. Приблизно 10 - 12 серпня 2017 року відповідач після вживання алкоголю вдарив її по голові та по ногах, в результаті чого її стан здоров`я погіршився, у неї з`явились запаморочення, підвищився тиск, головні болі, був інфаркт. Тому вона звернулась по поліції про скоєння відповідачем злочину.

Посилаючись на те, що у неї не було наміру дарувати квартиру, позбавляючи себе єдиного житла, оскільки все повинно було залишитися, як і було: вона спокійно там проживає, а відповідач їй допомагає, а також вказуючи, що вона продовжує сплачувати комунальні послуги за квартиру та в ній проживати, але атмосфера унеможливлює в ній спокій, позивачка просила:

- визнати недійсним укладений між нею та відповідачем шлюб, зареєстрований 14 травня 2011 року, актовий запис № 115;

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 03 жовтня 2014 року між нею та відповідачем;

- скасувати запис про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .

При цьому позивачка посилалася як на підставу вимог на статтю 229 ЦК України, тобто як на помилку, оскільки мала на увазі створити для себе найбільш сприятливі умови для оптимального життя шляхом укладання договору дарування з метою зацікавити відповідача в здійснені за нею належного догляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 січня 2021 рокуу складі судді Домусчі Л. В. в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб між сторонами було укладено добровільно, за спільним рішенням, наслідки його укладення були сторонам відомі. Припинення сімейних стосунків є підставою для розірвання шлюбу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою, в контексті частини першої статті 229 ЦК України не доведено помилку та її істотність. Інших обставин, які б свідчили про те, що на момент укладення договору дарування квартири сторони неправильно сприймали фактичні обставини цього правочину, що вплинуло на їх волевиявлення, за відсутності яких можна було б вважати, що правочин не був би вчинений, судом не встановлено.

Також судом відмовлено і в частині вимог про скасування запису про право власності за відповідачем, оскільки така вимога має похідний характер від первісної, в задоволенні якою судом відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу адвоката Адабаш С. А., діючої від імені ОСОБА_1 , задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 січня 2021 року в частині відмови у визнанні договору дарування недійсним скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовну вимогу

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М., про визнання недійсними договору дарування задоволено.

Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М. та зареєстрований в реєстрі під № 1342, недійсним.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про недійсність шлюбу, виходив з того, що обставини, які позивачка вважає підставами недійсності шлюбу, не є такими відповідно до статті 40 СК України. Доводи позивачки про те, що метою укладення шлюбу для неї було - надання належного утримання з боку відповідача, а у відповідача - набуття права на квартиру, не дає підстав для визнання шлюбу недійсним відповідно до статті 40 СК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору дарування та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка є особою похилого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), після укладення договору дарування вона продовжила проживати у спірній квартирі, яка є її єдиним житлом, маючи в ньому зареєстроване місце проживання, а також врахував, що вона продовжувала сплачувати комунальні послуги за користування спірною квартирою і не вчиняла дій, які б могли свідчити про її небажання користуватись спірною квартирою. Фактична передача квартири не відбулась.

Апеляційний суд вважав доведеним, що при укладенні оспорюваного договору дарування позивачка помилялася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, так як неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, оскільки вважала, що укладає договір, на підставі якого вона отримує утримання з боку відповідача.

Також суд зазначав, що рішення апеляційного суду про визнання недійсним договору дарування квартири є підставою для проведення відповідної державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц, провадження № 61-13359св19, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, провадження № 61-2276св19, від 07 лютого

2018 року у справі № 908/3262/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано, що після укладення договору дарування відповідач здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру, переоформив на своє ім`я всі особові рахунки, що є достатнім доказом приймання-передачі квартири, а позивачка залишилася проживати в квартирі як дружина власника, оскільки він не мав наміру виселяти її з подарованої квартири.

Також відповідач не погоджується з висновком апеляційного суду, що позивачка не розуміла значення і змісту договору дарування, оскільки всі її права та обов`язки вказані в тексті договору та докладно роз`яснені нотаріусом. Між ними ніколи не обговорювалися умови договору довічного утримання і матеріали справи не містять доказів на підтвердження протилежного. Він утримував позивачку як її законний чоловік на підставі вимог СК України.

Зазначав, що договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за його волею, тому незважаючи на похилий вік дарувальника відповідний договір є дійсним.

Апеляційний суд не врахував, що недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення договору. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення.

Таким чином, постанова апеляційного суду оскаржується ОСОБА_2 тільки в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Зімірьової О. О. на касаційну скаргу, в якому остання просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Зазначає, що апеляційний суд при розгляді справи врахував усі надані сторонами докази та оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування є доведеними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою та з 1986 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 21 травня 1997 року за № 0371, ОСОБА_1 отримала вказану квартиру у власність в результаті приватизації.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований у спірній квартирі з 10 жовтня 2008 року.

19 лютого 2010 року ОСОБА_1 склала заповіт на користь

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким заповіла належну їй квартиру, який було посвідчено державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Вахнєнко Ю. О., реєстр. №6-168.

14 травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований Другим Приморським ВДРАЦС Одеського міського управління юстиції а/з №115.

25 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 48,5 кв. м, житловою площею - 20,1 кв. м, яке було видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.

03 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М., реєстровий № 1342.

Також судами установлено, що ОСОБА_1 раніше вже зверталась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який за її заявою було залишено без розгляду згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2011 року (справа №2/1522/10469/11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (частина перша статті 744 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Зміст викладених позивачем обставин, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги, зокрема, про те, що мала намір на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування, дає підстави для висновку, що

ОСОБА_1 просила визнати недійсними договір дарування з підстав наявності в неї дефекту сприйняття дійсної юридичної природи вчинюваного правочину.

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу) (постанова Верховного Суду

від 03 жовтня 2018 року в справі № 759/17065/14-ц (провадження

№ 61-2779св18).

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі

№ 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20) вказано, що «лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.

Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. Установивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваних договорів дарування вона мала намір укласти інший договір - договір довічного утримання, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання договорів дарування недійсними, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16».

Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19 (провадження

№ 61-3096св21), від 15 червня 2022 року у справі № 133/1804/20 (провадження № 61-18827св21) та від 13 лютого 2020 року у справі

756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не могла не розуміти, що йдеться саме про договір дарування, а не намір укласти договір довічного утримання, на момент укладення договору дарування сторони були подружжям і між ними були гарні стосунки, позивачка розуміла значення своїх дій, наполягала на укладанні саме договору дарування, нотаріусом перед його укладенням та посвідченням їй було роз`яснено суть такого договору та його наслідки, і на той час позивач бажала його вчинити.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено, що на момент укладання договору дарування вона помилялась стосовно правової природи укладеного правочину та що існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки укладаючи цей договір вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладання.

Крім того, суд касаційної інстанції враховує, що у 2010 році, тобто ще до укладення шлюбу, позивачка склала на ім`я відповідача та його матері заповіт, яким заповіла їм спірну квартиру, та який є чинним.

При цьому, договір дарування укладався під час перебування сторін у шлюбі, і нотаріус перед посвідченням договору дарування, без присутності відповідача, роз`яснювала позивачці наслідки укладання такого договору, які позивачка розуміла та наполягала саме на укладанні договору дарування, що відповідало її волі та намірам.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, висновки суду першої інстанції не спростував, оскільки лише з`ясування таких обставин, як вік позивача та його стан здоров`я, подальше проживання у спірній квартирі (враховуючи, що позивачка була дружиною відповідача) без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки саме в момент укладення оспорюваного договору дарування, не можуть бути достатніми підставами для визнання такого договору недійсним.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, не звернув уваги на те, що судом з`ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду в частині вирішення позову про визнання недійсним договору дарування скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині - залишити в силі.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольга Миколаївна, про визнання договору дарування недійсним скасувати, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 січня 2021 року в цій частині залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович