Постанова

Іменем України

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 522/17173/22

провадження № 61-9896св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Базіль Л. В., Воронцової Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який Приморський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 13 грудня 2021 року розірвав.

Подружжя має двох спільних дітей: доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час звернення до суду, заявниця ОСОБА_1 та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Заявниця зазначає, що її колишній чоловік ОСОБА_3 та його батько ОСОБА_4 вчиняють насильство щодо неї та її дітей, економічного, психологічного характеру, що полягає у відключенні газового постачання до квартири та створенні несприятливих умов для проживання заявників, погроз щодо виселення з квартири, яка з 2011 року є єдиним місцем проживання дітей та заявниці, та вселення у яку відбулося за нотаріально посвідченою згодою власника квартири ОСОБА_4 .

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 300 м до її місця проживання та дітей: малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Приморський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 22 грудня 2022 року (у складі судді Свяченої Ю. Б.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявницею не доведено належними та допустимими доказами той факт, що покладення на ОСОБА_4 заборони перебувати у квартирі, яка належить йому на праві власності, порушує його право на користування цієї квартирою, і такий захід не може бути визнаний пропорційним за обставин цієї справи. Тому відсутні підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Одеський апеляційний суд своєю постановою від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнив частково.

Заборонив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до трьох місяців.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявницею доведено належними та допустимими доказами наявність обґрунтованих ризиків вірогідного продовження чи повторного вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домашнього насильства економічного та психологічного характеру. Тому заява підлягає частковому задоволенню щодо терміну видачі обмежувального припису.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити заяву про видачу обмежувального припису без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявники зазначають пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19), 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20), 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), 03 червня 2021 року у справі № 752/1285/20 (провадження № 61-19646св20), 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21), 07 лютого 2022 року у справі № 344/10461/21 (провадження № 61-19700св21), 10 лютого 2023 року у справі № 676/3259/22 (провадження № 61-10646св22).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд хоч і тимчасово, але безпідставно обмежив право власності ОСОБА_4 на квартиру, оскільки останній не мав наміру і не вчиняв насильство щодо заявниці та її дітей, а діяв виключно як власник квартири в межах прав, наданих йому законом, та переслідував легітимну мету - усунення перешкод у користуванні квартирою, яку заявниця та її діти займали безпідставно.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року.

Системою автоматизованого розподілу справ для розгляду касаційної скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Хопті С. Ф. та визначено, що до складу колегії входять судді: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Верховний Суд своєю ухвалою від 19 липня 2023 року відкрив касаційне провадження у вищевказаній справі та витребував з Приморського районного суду міста Одеси матеріали цивільної справи № 522/17173/22.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Системою автоматизованого розподілу справ для розгляду касаційної скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03 серпня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М. та визначено, що до складу колегії входять судді: Сердюк В. В., Стрільчук В. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який Приморський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 13 грудня 2021 року розірвав.

Подружжя має двох спільних дітей: доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 та діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка є єдиним для них житлом та яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Відповідно до листа Центру соціальних служб Одеської міської ради від 22 листопада 2022 року, з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була проведена психодіагностична робота. У дітей було діагностований стан стресового розладу, який спричинений складними сімейними обставинами та подіями накопичення стресу, страх залишитися без даху над головою, психологічний тиск, який чинить батько та дід, погрожуючи виселенням з житла, відсутність в квартирі гарячої води з підстав відключення її від газу. З часом такий психоемоційний стан призвів до страху та бажання уникнути подібного у майбутньому. Рекомендовано продовжити психологічну роботу з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 для корекції постравматичного розладу та психофізичного стану, а саме гармонізації емоційно-вольової сфери.

Згідно з повідомленням заступника начальника відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеської області (далі - ГУНП в Одеській області) від 11 жовтня 2022 року, неправомірних дій у вигляді економічного або психологічного домашнього насильства зі сторони батька ОСОБА_3 та діда ОСОБА_4 не встановлено.

За результатами розгляду заяви адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_6 стосовно захисту житлових прав дітей та проявів насилля з боку батька дітей ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Одеської міської ради листом від 12 жовтня 2022 року повідомила про те, що у присутності матері та уповноважених осіб діти повідомили, що:

- 30 серпня 2021 року, коли син був вдома один, батько прийшов до квартири із представниками АТ «Одесагаз» та квартиру було від`єднано від газопостачання шляхом встановлення пломби;

- 21 вересня 2022 року до квартири приїхали дід та баба з боку батька та погрожували виселенням їм та ОСОБА_1 , посилаючись на право власності на житло;

- у результаті конфлікту вони потребували медичної допомоги, у зв`язку з чим була викликана карета швидкої допомоги та наряд поліції;

- батько зневажливо ставиться до них та до їх матері, вони бояться свого батька, діда та баби.

У акті оцінки потреб сім`ї та висновку оцінки потреб сім`ї Служба у справах дітей Одеської міської ради зазначила, що основними ознаками та чинниками, що спричиняють складні життєві обставини, у яких опинились діти: неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є домашнє насильство психологічного та економічного характеру.

Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради» від 28 вересня 2021 року, здійснений 21 вересня 2022 року працівниками поліції виклик, на час прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги пацієнтам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено попередній діагноз - стан після гострої реакції на стрес.

Відсутність з 30 серпня 2022 року у квартирі, де проживають заявниця та діти, газопостачання внаслідок його відключення за заявою власника ОСОБА_4 підтверджується листом АТ «Одесагаз».

ОСОБА_3 працює в ГУНП в Одеській області оперуповноваженим.

Суди також установили, що в провадженні Приморського районного суду міста Одеси знаходиться на розгляді цивільна справа № 522/15146/22 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Приморський районний суд своєю ухвалою від 21 листопада 2022 року відкрив провадження у справі № 522/15146/22 (https://reestr.court.gov.ua/Review/107402275).

У березні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом: накладення заборони доступу ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 ; накладення заборони доступу третіх осіб, окрім позивача, членів його родини, а також малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартиру АДРЕСА_1 ; забезпечення доступу ОСОБА_4 в належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Приморський районний суд міста Одеси своєю ухвалою від 31 березня

2023 року у задоволенні ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовив (https://reestr.court.gov.ua/Review/109958512).

Не погодившись з ухвалою Приморського районного суду міста Одеси

від 31 березня 2023 року, ОСОБА_4 оскаржив її в апеляційному порядку.

Одеський апеляційний суд своєю ухвалою від 14 червня 2023 року призначив розгляд справи на 21 вересня 2023 року (https://reestr.court.gov.ua/Review/111556185).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей, як на підставу своїх порушених прав послалася на те, що ОСОБА_3 (колишній чоловік, батько дітей) та ОСОБА_4 (дід) вчиняють відносно неї та її дітей домашнє насильство.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Справи про домашнє насильство неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження

№ 61-7349св22) Верховний Суд зазначив, що «доводи заінтересованої особи відносно того, що він не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, попри наявні факти звернень до правоохоронних органів із заявами про вчинення насильства у сім`ї, зареєстрованих у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР), не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт того, що особа не притягалась до юридичної відповідальності, не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.

Відповідно до преамбули Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» його мета саме у запобіганні та протидії домашньому насильству. При цьому важливою є і встановлена послідовність двох зазначених завдань. Обмежувальний припис визначений у цьому законі як один з інструментів досягнення відповідних завдань. Його реалізація передбачена як в межах ЦПК України (частина восьма статті 26 цього Закону), так і в межах КПК України (частина десята статті 26 цього Закону). Обмежувальний припис, передбачений КПК України є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, завдання якого відповідно до статті 2 КПК України є значно ширшими, а кінцева мета - не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання відповідальності винної особи. Тобто в межах кримінального провадження обмежувальний припис визначений лише як супутній інструмент захисту права - кінцевим завданням судового процесу, в межах якого він може бути застосований, є покарання винної особи. Метою ж реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Це відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19).

У випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення».

У постанові від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) Верховний Суд вказав, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначив, що, вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Верховний Суд зазначив, що вказаний Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) Верховний Суд зробив висновок, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви про видачу обмежувального припису в частині його терміну.

Апеляційний суд, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявниці щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдників частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги заявниці про видачу обмежувального припису у вигляді заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 300 м до місця її проживання та дітей, за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають частковому задоволенню на строк до трьох місяців.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявники посилаються на неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61?9012св19), 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20), 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), 03 червня 2021 року у справі № 752/1285/20 (провадження № 61-19646св20), 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21), 07 лютого 2022 року у справі № 344/10461/21 (провадження № 61-19700св21), 10 лютого 2023 року у справі № 676/3259/22 (провадження № 61-10646св22).

У постановах від: 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19) Верховний Суд зазначив, що «закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Верховний Суд зауважує, що вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».

У постановах від: 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20), 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) Верховний Суд виснував, що «лише сам факт звернення до компетентних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та відкриття кримінального провадження з цього питання не означають доведеність вчинення домашнього насильства є обґрунтованим відповідно до умов доведення винуватості особи, передбачених КПК України. Однак помилковим є тлумачення цього висновку з тієї точки зору, що лише наявність повідомлення підозри у факті вчинення домашнього насильства як кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту або вирок кримінального суду є єдиними належними доказами вчинення домашнього насильства у вирішенні питання застосування обмежувального припису в межах ЦПК України. Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису (що було зроблено у справі № 753/23624/18 відповідно до постанови від 27 листопада 2019 року (провадження № 61?9012св19)).

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19) предметом заяви, яка подана в порядку окремого провадження, є встановлення факту проживання однією сім`єю.

У постанові від 03 червня 2021 року у справі № 752/1285/20 (провадження № 61-19646св20) Верховний Суд вказав, що «оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Наявність невирішених майнових спорів та пов`язані з цим взаємні претензії сторін не свідчить про економічне насильство».

У постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 344/10461/21 (провадження № 61-19700св21) Верховний Суд вказав, що «сам факт звернення до суду свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 економічного насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У постанові від 10 лютого 2023 року у справі № 676/3259/22 (провадження № 61-10646св22) Верховний Суд зазначив, що «сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до відповідних органів з підстав вчинення щодо нього психологічного, економічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчинила щодо нього домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом висновків при розгляді справ у подібних спірних правовідносинах, які були викладені у постановах Верховного Суду від: 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19), 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20), 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), 03 червня 2021 року у справі № 752/1285/20 (провадження № 61-19646св20), 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21), 07 лютого 2022 року у справі № 344/10461/21 (провадження № 61-19700св21), 10 лютого 2023 року у справі № 676/3259/22 (провадження № 61-10646св22), є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично?доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд рішення у справі ухвалив без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), колегія суддів не бере до уваги, оскільки у вказаній справі та у справі, що переглядається, суб`єктний склад учасників правовідносин, предмет спору, а також характер спірних правовідносин не є тотожними.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, № 19336/04, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Разом з тим, встановлення обмежувального припису є превентивним способом захисту потерпілих від домашнього насильства.

У постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) Верховний Суд вказав, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд хоч і тимчасово, але безпідставно обмежив право власності ОСОБА_4 на квартиру, оскільки останній не мав наміру і не вчиняв насильство щодо заявників, а діяв виключно як власник квартири, не приймаються до уваги.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. В. Сердюк В. А. Стрільчук