Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 522/17802/19

провадження № 61-17854св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року у складі судді Донцова Д. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

В обґрунтування позову зазначала, що 01лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за яким позивач передала квартиру на користь відповідача ОСОБА_2 , однак вказаний договір, на думку позивача, є фіктивним, оскільки сторони не мали наміру на продаж та купівлю квартири, а передання майна на користь відповідача ОСОБА_2 сторони здійснили з метою надання майна в якості застави з метою забезпечення позивачем ОСОБА_1 виконання зобов`язань за договором позики від 01 лютого 2013 року. Разом з тим ОСОБА_2 , ставши повноправним власником квартири на підставі укладеного договору купівлі-продажу, здійснив відчуження квартири на користь ОСОБА_3 .

Враховуючи вищевказане, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року, щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_3 - скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 володіючи належним йому правом на розпорядження об`єктом права власності здійснив його відчуження на користь ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про сприйняття відповідачем спірного договору як реального, такого, який зумовив правові наслідки у вигляді набуття ним права власності на майно.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У березні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гусельщикова М. А., звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, в якій просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела фіктивності вчинення правочину купівлі-продажу нерухомого майна, як наслідок, не довела інші вимоги, що випливають з недійсності правочину із заявлених підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Приморського районного суду м. Одеси.

16 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, зокрема статей203, 215, 234 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 27 березня 2019 року у справі № 607/15555/17 (пункт 1 частини другоїстатті 389 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, той факт, що дійсними правовідносинами, що виникли між сторонами, було передати квартиру, що вказана у договорі купівлі-продажу від 01 лютого 2013 року, укладений між сторонами саме в забезпечення за договором позики та саме оспорюваний договір купівлі-продажу і був посвідчений приватним нотаріусом саме 01 лютого 2013 року, тобто в день отримання позики.

За умовами договору, продаж вчинено за 465 000 грн, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору, продавець передав вищевказану квартиру покупцю, а покупець прийняв її у продавця до підписання цього договору (пункт 2 договору).

Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги відсутність будь-якихдоказів вчинення ОСОБА_2 дій, спрямованих на виконання умов договору про оплату, зокрема підтвердження наявності платежів вартості квартири. В свою чергу, позивач також, не вчиняла будь-яких дій направлених на передання нерухомого майна ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції не звернув уваги, що з моменту укладання фіктивного договору купівлі-продажу тобто ще з 01 лютого 2013 року ОСОБА_2 не вчиняв дій на усунення перешкод у користуванні майном, не виселив ОСОБА_1 з вказаної квартири не зняв у примусовому порядку її з реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Суди не прийняли до уваги той факт, що на протязі багатьох років сторони договору не вчиняли будь-яких направлених на реалізацію договору купівлі-продажу квартири, що був укладений між ними, вказане лише додатково підтверджує фіктивність цього правочину.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 01 лютого 2013 року між позивачем ОСОБА_1 (позичальник) та відповідачем ОСОБА_2 (кредитор) укладено у простій письмовій формі договір позики, за яким ОСОБА_1 отримала позику 60 000 доларів США на строк 6 місяців з правом пролонгації під 18 % річних, що складає 900 доларів щомісячно. За умовами договору позичальник надає у забезпечення позики об`єкти нерухомого майна, вказані в договорах купівлі-продажу від 01 лютого 2013 року, а кредитор по закінченню дії договору повертає майно шляхом переоформлення договору купівлі-продажу.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н. В. за реєстровим номером 141.

Відповідно до пункту2 договору продаж вчинено за 465 000 грн, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору. Підписання договору свідчить про те, що розрахунки за вищезазначену квартиру здійсненні повністю та про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця. Продавець передав вищезазначену квартиру покупцю, а покупець прийняв її у продавця, до підписання цього договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені підпунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятоїстатті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змістустатті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вказавши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції, правильно виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів факту відсутності у сторін договору купівлі-продажу від 01 лютого 2013 рокунаміру реального настання правових наслідків щодо відчуження квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати вказаний правочин фіктивними відповідно до вимог статті 234 ЦК України.

Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції надав належну оцінку змісту оспорюваного правочину із урахуванням правовідносин, що виникли між сторонами, встановив відсутність основної ознаки фіктивного правочину - відсутності наміру створити правові наслідки, обумовлені оспорюваним договором, врахував обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 204/6457/16-ц та волевиявлення сторін у справі та дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності заявлених позивачем позовних вимог про фіктивність оспореного правочину.

Судами у іншій справі (№ 255/13850/15-ц) перевірено договір купівлі-продажу на предмет його відповідності закону, та встановлено, що спірний правочин спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням зазначених вище положень закону, фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук