ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 522/18253/21
провадження № 61-118 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Сегеди С. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4
та ОСОБА_5 , треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - орган опіки), ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником 83/100 частки квартири АДРЕСА_1 . Інші 17/100 часток указаної квартири належать її сину - ОСОБА_6 . У цій квартирі зареєстровані
та проживають вона та її син - ОСОБА_6 .
За відсутності правових підстав та її згоди відповідачі вселилися у відокремлену частину спірної квартири, змінили замки на вхідних дверях і перешкоджають
їй у користуванні її майном. Вона є особою похилого віку, часто хворіє,
на її прохання звільнити займану частину спірної квартири відповідачі ігнорують, вчиняють щодо неї психологічний та фізичний тиск, погрожують та ображають,
у зв`язку з цим вона неодноразово зверталася із відповідними заявами до поліції.
ОСОБА_2 (її син) понад два роки в спірній квартирі не проживає, перебуває
за кордоном. При цьому в спірній квартирі ніколи зареєстрований не був.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4
та ОСОБА_5 , усунути їй перешкоди в користуванні її власністю шляхом
їх виселення із спірної квартири.
Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2022 року за клопотанням представника позивача виключено зі складу учасників справи третю особу - ОСОБА_6 , оскільки він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року,
з урахуванням ухвали цього самого суду від 28 квітня 2023 року про виправлення описки, в складі судді Науменко А. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що вселення відповідачів у спірну квартиру відбулося
із порушенням вимог закону, а отже, останні правомірно набули право користування спірною квартирою відповідно до статті 395 ЦК України. Позивач користується ізольованою частиною спірної квартири, загальною площею
229,3 кв. м, яка призначена та придатна для постійного в ній проживання
(стаття 382 ЦК України), а відповідачі проживають і користуються приміщеннями, загальною площею 62,6 кв. м. При цьому суд уважав, що докази непроживання ОСОБА_2 протягом деякого часу в спірній квартирі відсутні.
Факт реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей у спірній квартирі, яке відповідає їх фактичному місцю проживання разом із батьками, позивачем
не оспорюється.
Районний суд уважав, що надані сторонами докази щодо сплати комунальних
та інших послуг, наявності заборгованості по цим послугам не мають правового значення для вирішення цього спору.
Оскільки суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , подана ОСОБА_3 заява про застосування позовної давності, не вирішувалася.
Суд першої інстанції послався на відповідні положення Конституції України,
ЦК України СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Конвенції про права дитини, а також застосував прецедентну практику Європейського суду
з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грішина О. В., задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року скасовано. Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , які проживають
за адресою: АДРЕСА_1 усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом їх виселення з усіма належними
їм речами.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі
908,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн.
Апеляційний суд, пославшись на відповідні норми ЦК України ЖК України, врахувавши відповідну судову практику у подібних справах, зазначав, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, а власник житлового приміщення надавав згоду
на вселення такої особи, як члена сім`ї. Судом установлено, що: ОСОБА_1
не надавала згоди на вселення відповідачів у спірну квартиру; ОСОБА_2 перебуває за межами території України, а саме на території російської федерації,
й з січня 2022 року до України не повертався; ОСОБА_2 (син позивача)
і ОСОБА_3 не перебувають у зареєстровану шлюбі, а отже, остання не є членом сім`ї власника житла; сплата ОСОБА_3 комунальних послуг не є доказом надання позивачем згоди на вселення в її квартиру; ОСОБА_3 зареєстрована
за адресою: АДРЕСА_3 , і є власником 1/2 частки цієї квартири, тобто фактичне місце проживання (спірна квартира) не є єдиним
її житлом; неповнолітні діти з 2008 року по 2020 рік були зареєстровані за адресою реєстрації їх матері - ОСОБА_3 ; відомості про звернення позивача
до правоохоронних органів засвідчують факт наявності у ОСОБА_1 перешкод
у користуванні її квартирою.
Також апеляційний суд уважав, що саме батьки зобов`язані забезпечити належні умови для проживання і розвитку дітей, а з огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_2
та ОСОБА_3 (батьків), то їх спільних дітей також необхідно виселити. Задоволення позову у цій частині не порушує права дітей, у тому числі, тому
що ОСОБА_3 має інше житло й відповідно до положень законодавства може зареєструвати дітей за місцем власної реєстрації.
Крім цього, апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_3 про застосування позовної давності, оскільки позови про усунення порушення у здійснення права користування (негаторні позови) можуть бути пред`явлені доти, доки існує відповідне порушення.
Із урахуванням статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції розподілив судові витрати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У січні 2024 року ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити
в силі рішення районного суду.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі.Витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Задоволено клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення. Зупинено виконання постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду
в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 та її представника - адвоката Грішина О. В., про розгляд справи за участю позивача. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
ОСОБА_2 постанову суду апеляційної інстанції у касаційному порядку
не оскаржив, а тому в цій частині судове рішення апеляційного суду відповідно
до статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , мотивована тим, що під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_2 (батько їх спільних неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) вселився і зареєструвався у спірній квартирі у жовтні 2007 року
зі згоди своїх батьків, яким зазначена квартира належала на праві спільної сумісної власності подружжя. Згодом ОСОБА_2 разом із своєю сім`ю (вона
та їх спільні неповнолітні діти) вселилися у спірну квартиру восени 2013 року
за пропозицією ОСОБА_7 (покійного чоловіка позивача, батька ОСОБА_2 ), що, в свою чергу, підтвердив брат ОСОБА_2 - ОСОБА_6 у своїх письмових поясненнях і сама позивач у судовому засіданні в суді першої інстанції. Отже, саме власники спірного житла надали згоду на їх вселення. Вони проживають у частині квартири з окремим входом, інша частина квартири, площею 245,00 кв. м знаходиться у користуванні позивача.
Позивачем не доведено, а апеляційним судом не встановлено, чим саме відповідачі створюють перешкоди позивачу у користуванні її квартирою,
оскільки доказів руйнування приміщення, використання його не за призначенням, систематичних порушень правил співжиття немає. Самі по собі скарги
ОСОБА_1 до правоохоронних органів не породжують правових наслідків,
а відображають лише факт звернення, відтак у розумінні статті 77 ЦПК України
не можуть бути належними доказами створення ними перешкод.
Також є незрозумілим виселення ОСОБА_2 , який вже понад два роки
не проживає у спірній квартирі, що ніким не оспорюється.
Наявність у неї на праві власності 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 27,3 кв. м, у тому числі однією житловою кімнатою, площею 16,6 кв. м, не є безумовною підставою для виселення її із дітьми зі спірної квартири, оскільки іншим співвласником цієї квартири є її син - ОСОБА_8 , який постійно проживає у квартирі та займає єдину жилу кімнату, а проживання п`ятьох осіб в одній кімнаті, тим більше дітей різної статті,
є неприпустимим і порушує положення статті 47 ЖК України. Крім того, ОСОБА_2 не має іншого житла, оскільки як встановлено судами він відмовився від свого права на спадщину після смерті батька на користь позивача.
Виселивши відповідачів із спірної квартири, суд апеляційної інстанції захистив права виключно позивача та здійснив втручання в мирне володіння майном,
чим порушив правила пропорційності втручання як крайньої міри позбавлення житла. У цій частині посилається на відповідні положення Конституції України, Конвенції, прецедентну практику ЄСПЛ, а також відповідну судову практику Верховного Суду, яку безпідставно не враховано апеляційним судом.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
14 лютого 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Грішина О. В., надійшли два відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 , шляхом направлення примірника на офіційну електронну адресу суду касаційної інстанції та шляхом формування документа у системі «Електронний суд», а також заява про долучення доказів до матеріалів справи. Указані відзиви представника позивача та заява були повернуті заявнику без розгляду ухвалами Верховного Суду від 19 лютого 2024 року.
16 лютого 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_3 , мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним
та обґрунтованим, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором купівлі-продажу від 10 листопада 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори
Тиквенко М. О. за реєстровим номером 6-1665, ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею
41,3 кв. м, у тому числі житловою площею 28,8 кв. м (а. с. 11, т. 1).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 грудня 2000 року,
посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Селезньовою Г. М. за реєстровим номером 3724, ОСОБА_1 купила квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 51,8 кв. м, у тому числі житловою площею 30,6 кв. м (а. с. 14, т. 1).
На підставі договору дарування від 12 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Очеретяною І. А.
за реєстровим номером № 92Ю ОСОБА_1 подарувала 11/25 частини
квартири АДРЕСА_1 ,
загальною площею 41,3 кв. м, у тому числі житловою 28,8 кв. м, неповнолітньому сину - ОСОБА_6 зі згоди його батька - ОСОБА_7 (а. с. 17, т. 1).
Згідно з витягом № 16960755 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 грудня 2007 року ОСОБА_6 (частка 17/100) і ОСОБА_1 (частка 83/100)
є співвласниками квартири
АДРЕСА_1 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 01 листопада 2007 року у справі № 2-8045/07 (а. с. 18, т. 1).
У технічному паспорті, виготовленому 24 грудня 2007 року КП «Одеське Міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зафіксовано технічний стан квартири після реконструкції. З нього вбачається,що квартира має загальну площу 307,6 кв. м, із яких житлова площа 29,6 кв. м (а. с. 20-21, т. 1).
Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії
НОМЕР_2 , виданими Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси 18 квітня 2008 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 55,
56, т. 1)
На вказаних свідоцтвах про народження зі зворотної сторони міститься відмітка про те, що неповнолітні діти з 13 червня 2008 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 55-56 зворот, т. 1)
Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м. Одеси в квартирі
АДРЕСА_1 зареєстровані: з 17 квітня 2020 року по теперішній час - неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; із 24 жовтня 2007 року по теперішній час - ОСОБА_2 (а. с. 57, 58, 60, т. 1).
З листа КП «БТІ » Одеської міської ради від 17 грудня 2021 року № 11729 вбачається, що станом на 31 грудня 2012 року згідно з архівними даними
на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада
2007 року у справі № 2-8045/07 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 внаслідок реконструкції (до складу якої увійшли дві квартири під АДРЕСА_1 та право власності на яку зареєстроване у КП «БТІ» ОМР із 07 грудня 2007 року (а. с. 72, т. 1).
По спірній квартирі була наявна заборгованість зі сплати комунальних та інших платежів (а. с. 174, 181, т. 1; а. с. 17, т. 2).
Згідно з Інформаційної довідки № 291740893 від 21 грудня 2021 року ОСОБА_3
та ОСОБА_8 належить по 1/2 частці квартири
АДРЕСА_3 , загальна площа 27,3 кв. м, житлова площа
16,6 кв. м (а. с. 86, т. 1).
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 69522899
від 20 липня 2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В. М. заведена спадкова справа № 69491731 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а. с. 144, 145, т. 1).
Згідно з довідкою від 20 липня 2022 року № 6501/16, виданою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В. М. щодо кола спадкоємців за законом, спадкоємцем майна померлого ОСОБА_6 є його мати ОСОБА_1 .
Матеріали справи також містять відомості щодо звернення ОСОБА_1
до правоохоронних органів, фототаблиці технічного стану приміщень спірної квартири, а також зі спільних святкувань сторін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду
в частині вимог до ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом їх виселення відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою
та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше
як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (стаття 9 ЖК України).
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
За приписами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи,
які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права
та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких,
що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть
з ним спільне господарство.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути
та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності
не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування
та розпорядження своїм майном.
У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі
№ 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15 (провадження
№ 6-13113цс16) та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі
№ 695/2427/16, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13 (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору, що й здійснив суд апеляційної інстанції.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну
із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути
їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ
у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення
в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль
за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі
та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу
до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності
на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи
на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ
і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно
із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним
у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами,
що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними
і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба»,
а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути
не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен
з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами,
які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування
у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі
й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке фактично є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності
у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд, дотримуючись балансу між захистом права власності і права особи на житло, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку доводам і доказам сторін, урахував, що: ОСОБА_1 не надавала згоди на вселення до спірної квартири ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; ОСОБА_2
(син позивача), який із січня 2022 року перебуває на території російської федерації, і ОСОБА_3 не перебувають у зареєстровану шлюбі, а отже остання не є членом сім`ї власника житла; фактичне місце проживання ОСОБА_3 (спірна квартира)
не є єдиним її житлом, оскільки вона зареєстрована за іншою адресою -
АДРЕСА_3 , і є власником 1/2 частки цієї квартири; відомості про звернення позивача до правоохоронних органів засвідчують факт наявності у ОСОБА_1 перешкод у користуванні її квартирою.
Доводи касаційної скарги про наявність певних проблем у користуванні належних ОСОБА_3 1/2 часток квартири АДРЕСА_3 ,
так як там живе її син, не стосуються правовідносин із позивачем.
Отже, виселення ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей із спірної квартири не буде надмірним тягарем і не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки не призведе до позбавлення житла.
Право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, а власник житлового приміщення надавав згоду
на вселення такої особи, як члена сім`ї. Натомість ОСОБА_3 , не довела належними та допустимими доказами, що вона є членом сім`ї власника спірної квартири,
а також, що ОСОБА_1 надавала згоду на їх вселення. Вказівка, про те, що всі відповідачі вселилися за пропозицією ОСОБА_7 (покійного чоловіка позивача) є лише припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Верховний Суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції
в оскаржуваній частині та зауважує, що виселення ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зі спірної квартири є законним та пропорційним заходом, який переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Позивач, як власник квартири, має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, у тому числі має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном в обраний нею спосіб.
Отже, у цій справі апеляційним судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 , яка діє
у своїх інтересах, та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , перешкоджає позивачу в правомочностях власника житла, а тому задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині узгоджується із нормами національного
та міжнародного права, прецедентною практикою ЄСПЛ.
Тому Верховний Суд відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.
Так, касаційна скарга містить доводи щодо незаконності постанови апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_2 . Проте в цій частині судове рішення апеляційного суду в касаційному порядку не переглядалося, доказів наявності повноважень у ОСОБА_3 на представлення інтересів ОСОБА_2 не надано.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги не знайшли своє підтвердження, вони не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального
та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду й переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність
та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Щодо поновлення виконання судового рішення
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року зупинено виконання постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку,
то слід поновити виконання судового рішення.
Керуючись статтями 400 410 416 418 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом їх виселення, залишити без змін.
Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець