Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 522/18387/17
провадження № 61-8273св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ») про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та завданої моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що наказом ДП «МТП «Чорноморськ»
№ 501/О-1 від 06 вересня 2017 року його було звільнено з 11 вересня 2017 року із посади радника директора з управління персоналом за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, із виплатою компенсації невикористаної відпустки тривалістю 6 календарних днів за відпрацьований період (27 січня 2017 року - 11 вересня 2017 року).
Позивач вважає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства змінив визначену працівником підставу звільнення із «звільнення за власним бажанням у зв`язку із порушенням уповноваженим органом законодавства про працю» на «звільнення за власним бажанням», в результаті чого,
ОСОБА_1 не отримав належної йому до виплати вихідної допомоги у розмірі тримісячного заробітку та зазнав значних душевних страждань та погіршення стану здоров`я.
ОСОБА_1 просив:
- визнати формулювання причини звільнення ОСОБА_1 із посади радника директора ДП «МТП «Чорноморськ» з управління персоналом: за частиною третьою статті 38 КЗпП України «за власним бажанням у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору»;
- зобов`язати ДП «МТП «Чорноморськ» змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади радника директора ДП «МТП «Чорноморськ» з управління персоналом на частину третю статті 38 КЗпП України «за власним бажанням у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору» із внесенням відповідних відомостей до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ;
- стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 57 847,50 грн;
- стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в сумі 192 825,00 грн;
- стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для зміни формулювання причини звільнення з статті 38 КЗпП України «за власним бажанням» на частину третю статті 38 КЗпП України - «за власним бажанням у зв`язку із недотриманням роботодавцем законодавства про працю умов колективного чи трудового договору» посилаючись на те, що зазначені позивачем факти порушення власником трудового законодавства під час розгляд справи не встановлені і не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 77 81 ЦПК України. Відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення позивача на частину третю статті 38 КЗпП України унеможливлює задоволення і похідних вимог - про стягнення вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором ДП «МТП «Чорноморськ», але не менше тримісячного середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та моральної шкоди.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права,просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси
від 25 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів попередніх інстанцій є неправильними, оскільки порушення трудового законодавства з боку відповідача дійсно мало місце, що підтверджується доказами, наданими позивачем, які наявні в матеріалах справи. Висновки судів зроблено з неправильним застосуванням нора матеріального права, а саме статті 38 КЗпП України. Про сталу практику застосування статті 38 КЗпП України містяться висновки у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-157цс12, від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13, від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12, а також у постанові Верховного Суду
від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17. Під час розгляду справи, судами не правильно встановлено фактичні обставини справи.
Доводи інших учасників справи
15 липня 2019 року ДП «МТП «Чорноморськ» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.
У липні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 27 січня 2016 року був прийнятий на роботу до державного підприємства «Морський торговельний порт «Іллічівськ» на посаду помічника першого заступника директора.
Відповідно до наказу від 25 лютого 2016 року № 116/о позивача було переведено на посаду заступника начальника Служби управління персоналом Порту.
Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 16 вересня 2016 року № 319 державне підприємство «Морський торговельний порт «Іллічівськ» було перейменовано у державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ».
Відповідно до наказу від 21 лютого 2017 року № 105/О позивача було переведено на посаду радника директора ДП «МТП «Чорноморськ» з управління персоналом.
Згідно з графіком надання відпусток на 2017 рік позивач запланував свою відпуску тривалістю 31 календарний день у липні-серпні 2017 року, без зазначення конкретних дат;
20 березня 2017 року позивач подав заяву про надання йому частини відпустки терміном 14 днів з 03 квітня 2017 року поза графіком відпусток на поточний рік, про що 24 березня 2017 року видано наказ № 1156 про надання відпустки ОСОБА_1 , з яким позивача ознайомлено у цей же день.
У відповідності до пункту 10 наказу в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» Єрьоменко А. В. «Про зміни в організації виробництва і праці» від 21 серпня
2017 року № 496 було вирішено ліквідувати з 23 листопада 2017 року низку посад у складі штатного розпису підприємства, зокрема і посаду радника директора з управління персоналом, яку обіймав позивач.
Згідно з наказом в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» Єрьоменко А. В. був виданий наказ від 22 серпня 2017 року № 497 «Про визначення робочих місць», яким визначено робочі місця у залі № 5 на 1 поверсі будівлі УКК порту
(вул. Транспортна, 6) працівникам порту, посади яких зазначені у пункті 8, пункті 10 наказу від 21 серпня 2017 року № 496 «Про зміни в організації виробництва і праці», всього 15 працівникам керівників структурних підрозділів порту та радників директора, зокрема і позивачу. Також, вказаним наказом було призупинено дію низки посадових інструкцій, в тому числі і посадової інструкції радника директора з управління персоналом від 19 травня 2017 року
№ 1209/11.1-22.
Згідно листа ДП «МТП «Чорноморськ» від 22 серпня 2017 року № 51/14-15, адресованого заступнику начальника Іллічівської філії ДП «Адміністрація морських портів України» з операційної діяльності Газуну В. В., відповідач просив припинити дію перепусток для входу в адмінбудівлю Управління порту та безпосередньо на виробничі території порту з 22 серпня 2017 року низці працівників, в тому числі і ОСОБА_1 , як раднику директора з управління персоналом.
03 вересня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення його із підприємства за власним бажанням з 11 вересня 2017 року на підставі статей 38 39 КЗпП України внаслідок порушення уповноваженим органом законодавства про працю, колективного договору та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та у зв`язку з цим просив у відповідності до статті 44 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі не менше ніж тримісячного заробітку. При цьому позивач зазначав, що відповідачем, як роботодавцем порушено:
а) права працівника, передбачені статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; статтю 32 КЗпП України у вигляді зміни істотних умов праці;
б) пункт 5 статті 79 КЗпП України у вигляді нездійснення письмового повідомлення працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну;
в) статтю 110 КЗпП України у вигляді неповідомлення працівника про розміри оплати праці.
Наказом ДП «МТП «Чорноморськ» № 501/О-1 від 06 вересня 2017 року позивача було звільнено з 11 вересня 2017 року із посади радника директора з управління персоналом за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, із виплатою компенсації невикористаної відпустки тривалістю 6 календарних днів за відпрацьований період з 27 січня 2017 року по 11 вересня 2017 року.
11 вересня 2017 року позивача ознайомлено з наказом про припинення трудового договору від 06 вересня 2017 року № 501/О-1 та проведено з ним розрахунок.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із відсутності підстав для зміни формулювання причини звільнення з статті 38 КЗпП України «за власним бажанням» на частину третю статті 38 КЗпП України - «за власним бажанням у зв`язку із недотриманням роботодавцем законодавства про працю умов колективного чи трудового договору» посилаючись на те, що зазначені позивачем факти порушення власником трудового законодавства під час розгляд справи не встановлені і не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 77 81 ЦПК України. Відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення позивача на частину третю статті 38 КЗпП України унеможливлює задоволення і похідних вимог - про стягнення вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором ДП «МТП «Чорноморськ», але не менше тримісячного середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та моральної шкоди.
Колегія суддів повністю не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Судами встановлено не було, крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, тому правильними є висновки судів про необґрунтованість позовних вимог щодо зміни причин звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Разом з цим, поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишилося те, що якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджені, або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 22 травня 2013 року, у справі № 6-34цс13 та Верховний Суд у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17 (провадження № 61-13588св18) та
від 26 лютого 2020 року у справі № 523/13833/17 (провадження
№ 61-42045св18).
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що відповідач не вправі змінювати підставу розірвання трудового договору на частину першу, або просто на статтю 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача.
З цих підстав, наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 06 вересня 2017 року
№ 501/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, є незаконним і підлягає скасуванню.
При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що заявляючи позовні вимоги про заміну формулювання звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги незаконністю вказаного наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 06 вересня 2017 року № 501/О-1, про що свідчать його позовні вимоги та оскаржувані судові рішення.
Разом з тим, враховуючи, що позивач не ставить перед судом питання про поновлення його на роботі, колегія суддів не вирішує зазначеного питання, обмежившись лише визнанням вказаного наказу незаконним і його скасуванням.
Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 серед іншого просив також стягнути на його користь з відповідача вихідну допомогу при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду.
Проте, у зв?язку із скасуванням наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 06 вересня 2017 року № 501/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, останній не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку із чим відповідач не повинен сплачувати позивачу вихідну допомогу при звільненні і середній заробіток за час розрахунку при звільненні та моральну шкоду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого
2020 року у справі № 523/13833/17 (провадження № 61-42045св18).
За таких обставин рішення Приморського районного суду міста Одеси
від 25 липня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та стягнення моральної шкоди слід залишити без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині відсутні.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про зміну формулювання підстав звільненняскасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про зміну формулювання підстав звільнення задовольнити частково.
Визнати незаконним і скасувати наказ державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» від 06 вересня 2017 року № 501/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та завданої моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков І. О. Дундар А. Ю. Зайцев В. М. Коротун