Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/19568/13-ц
провадження № 61-1080св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу -публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області
від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Кононенко Н. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті його матері
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , залишилась спадщина у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Під час оформлення спадщини стало відомо, що належна матері квартира, начебто, нею була продана ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу № 475
від 04 вересня 1995 року, посвідченого на товарній біржі «Центральна Одеська біржа». ОСОБА_8 ніколи не продавала спірну квартиру та не укладала договір купівлі-продажу на Центральній Одеській біржі, а отже, не вчиняла дії, спрямовані на припинення свого права власності на квартиру, тому вважав, що договір № 475 від 04 вересня 1995 року - є недійсним, оскільки не відповідає вимогам закону, а саме, положенням
Оскільки первісний договір не відповідає вимогам закону, то вважав недійсними і усі наступні правочини, що мали місце після договору
від 04 вересня 1995 року, а саме, договір купівлі-продажу № 98.02-324
від 26 лютого 1998 року, укладений в Жовтневій філії Одеської Спеціалізованої Біржі Нерухомості ОСОБА_9 від імені
ОСОБА_2 з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу № 932 від 16 березня 1998 року, укладений у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу - Юрасової А. М. Жуковим Р. Ю. з ОСОБА_10 , свідоцтво про право на спадщину за законом реєстровий № 3-3287
від 17 жовтня 2000 року, видане ОСОБА_7 державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. на
2/9 частки квартири, свідоцтво про право на спадщину за заповітом реєстровий № 3-3289 від 17 жовтня 2000 року, видане ОСОБА_4 та ОСОБА_5 державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. на 7/9 часток квартири у рівних частках. Так як було ще одне відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу № 704 від 02 квітня 2008 року у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. - ОСОБА_7 , від імені якої виступала ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з
ОСОБА_6 , а спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця - ОСОБА_1 поза їх волею за підробленим договором № 475 від 04 вересня 1995 року, позивач вважав, що за ним має бути визнано право власності на квартиру у порядку спадкування за законом та вона підлягає поверненню законному власнику на підставі вимог
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір № 475 купівлі-продажу квартири за адресою:
АДРЕСА_2 , укладений 04 вересня
1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на Центральній Одеській біржі; визнати недійсним договір № 98.02-324 купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 26 лютого 1998 року між ОСОБА_9 , що діяв від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Жовтневій філії Одеської Спеціалізованої Біржі Нерухомості; визнати недійсним договір
купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 16 березня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - Юрасовою А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 932; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. та зареєстроване у реєстрі за № 3-3287, за яким ОСОБА_7 отримала у власність 2/9 частки вказаної квартири, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. та зареєстроване у реєстрі за № 3-3289, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в рівних частках, отримали у власність 7/9 часток вказаної квартири; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 02 квітня 2008 року між ОСОБА_7 , від імені якої виступала ОСОБА_11 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 704; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на двокімнатну квартиру, жилою площею 27,9 кв. м, загальною площею 49,3 кв. м за адресою:
АДРЕСА_2 та витребувати у ОСОБА_6 вказану квартиру, та повернути її у його власність.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2013 року за клопотанням представника позивача виключена із кола відповідачів ОСОБА_7 у зв`язку зі смертю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності.
Позов ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна задоволено.
Визнано недійсним договір № 475 купівлі-продажу квартири за адресою:
АДРЕСА_2 , укладений 04 вересня 1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на Центральній Одеській біржі.
Визнано недійсним договір № 98.02-324 купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений
26 лютого 1998 року між ОСОБА_9 , що діяв від імені
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Жовтневій філії Одеської Спеціалізованої Біржі Нерухомості.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 16 березня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - Юрасовою А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 932.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане
17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. та зареєстроване у реєстрі за № 3-3287, за яким ОСОБА_7 отримала у власність 2/9 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане
17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. та зареєстроване у реєстрі за № 3-3289, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у рівних частках, отримали у власність 7/9 часток квартири за адресою:
АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 02 квітня 2008 року між ОСОБА_7 , від імені якої виступала ОСОБА_11 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 704.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на двокімнатну квартиру, жилою площею 27,9 кв. м, загальною площею 49,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .
Витребувано у ОСОБА_6 квартиру, жилою площею 27,7 кв. м, загальною площею 43,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , та повернуто її у власність ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки квартира АДРЕСА_3 вибула з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця ОСОБА_1 поза їх волею за неіснуючим договором № 475 від 04 вересня 1995 року, а отже в силу положень статей 41 48 ЦК УРСР він є недійсним, тому і наступні правочини, укладені до 01 січня 2004 року, а саме: договір № 98.02-324 від 26 лютого
1998 року, договір № 932 від 16 березня 1998 року, свідоцтво № 3-3287
від 17 жовтня 2000 року та свідоцтво № 3-3289 від 17 жовтня 2000 року також є недійсними.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у встановлений законом шестимісячний термін ОСОБА_1 не звернувся до нотаріальної контори із заявою щодо прийняття спадщини. Проте на момент смерті матері і після її смерті він проживав у квартирі, експлуатував її, утримував в належному санітарно-технічному стані, чим фактично вступив в управління та володіння спадковим майном (пункт 1 частини першої
статті 549 ЦК УРСР).
Суду не надані належні та допустимі докази, що ОСОБА_8 мала намір на відчуження зазначеної квартири та факт укладення нею договору купівлі-продажу № 475 від 04 вересня 1995 року, оскільки відповідно положень статті 41 ЦК УРСР відсутні дії власника, спрямовані на припинення її права власності на спірну квартиру. Оскільки договір № 475 від 04 вересня 1995 року в силу положень статей 41 48 ЦК УРСР є недійсним, то і наступні правочини, укладені до 01 січня 2004 року, а саме: договір № 98.02-324
від 26 лютого 1998 року, договір № 932 від 16 березня 1998 року, свідоцтво
№ 3-3287 від 17 жовтня 2000 року та свідоцтво № 3-3289 від 17 жовтня
2000 року також є недійсними, так як укладені щодо майна, яке вибуло з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця поза їх волею.Квартира вибула з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця ОСОБА_1 поза їх волею за неіснуючим договором № 475 від 04 вересня 1995 року, оскільки ОСОБА_8 відчуження квартири не проводилось.
При цьому, строк позовної давності підлягає поновленню в порядку
статей 256 261 ЦК України, оскільки з 03 вересня 2005 року по 03 березня 2008 року ОСОБА_1 перебував під вартою, хворіє на туберкульоз та перебуває на лікуванні, що підтверджується довідками (а. с. 123-128).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року скасовано у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 16 березня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу -
Юрасовою А. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 932; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. та зареєстрованого у реєстрі за № 3-3287, за яким
ОСОБА_7 отримала у власність 2/9 частки квартири за адресою:
АДРЕСА_2 ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. та зареєстрованого у реєстрі за № 3-3289, за яким
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у рівних частках, отримали у власність
7/9 часток квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного
02 квітня 2008 року між ОСОБА_7 , від імені якої виступала
ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. та зареєстрованого у реєстрі за № 704 - скасовано.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_8 не мала наміру на відчуження зазначеної квартири та укладення нею договору купівлі-продажу № 475 від 04 вересня 1995 року, оскільки відповідно положень статті 41 ЦК УРСР відсутні дії власника, спрямовані на припинення її права власності на спірну квартиру. Оскільки договір
купівлі-продажу № 704, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 02 квітня 2008 року, то до нього повинні бути застосовані положення чинного ЦК України, а відповідно до вимог статті 388 ЦК України від власника не вимагається, щоб він звертався із позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним стосовно спірного майна або визнання недійсними інших правочинів щодо цього майна. Тому, рішення суду в частині визнання недійсними правочинів, вчинених після укладення договору № 475 купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного
04 вересня 1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на Центральній Одеській біржі, підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт Плюс», подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Клопотання ПАТ «Дельта Банк» про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року задоволено. Зупинено виконання рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 25 листопада 2014 року до закінчення касаційного провадження у справі.
У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач ОСОБА_1 є сином та спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_8 , проте у документах наданих на підтвердження факту родинних зв`язків існують розбіжності, які не дають можливості однозначно встановити, що померла ОСОБА_8 дійсно є матір`ю позивача. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач на момент смерті матері і після її смерті проживав у квартирі, експлуатував її, утримував у належному санітарно-технічному стані, чим фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. При цьому жодного аналізу обставин справи та посилань на відповідні докази, оскаржувані судові рішення не містять. Позивач в обґрунтування своїх вимог не надав суду належні та допустимі докази, що ОСОБА_8 не укладала спірний договір купівлі-продажу № 475 від 04 вересня 1995 року та що він не відповідає вимогам закону. Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач з поважних причин пропустив позовну давність строком 9 років, при цьому поважністю суди вважають перебування позивача з вересня 2005 року по березень 2008 року у місцях позбавлення волі та знаходження тривалого часу на лікування в подальшому, з приводу туберкульозу.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , про що в книзі реєстрації актів про смерть відділу РАЦС Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради від 16 грудня 1996 року зроблено запис за № 11024 (а. с. 10).
Померла є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Одеса, про що свідчить відомості в актовому записі про народження № 316 від ІНФОРМАЦІЯ_3 у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 9).
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 січня 1995 року Першою одеською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 7-296, ОСОБА_8 належала двокімнатна квартира, жилою площею 27,9 кв. м, загальною площею 49,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , право власності було зареєстровано в ОМБТІ за № 68 у книзі 101пр-142.
Оскільки ОСОБА_8 заповіт не залишила, тому, згідно статті 527 та частини першої статті 529 ЦК УРСР її син ОСОБА_1 має право на спадкування за законом у першу чергу.
У встановлений законом шестимісячний термін ОСОБА_1 не звернувся до нотаріальної контори із заявою щодо прийняття спадщини.
Проте, на момент смерті матері і після її смерті він проживав у квартирі, експлуатував її, утримував в належному санітарно-технічному стані, чим фактично вступив в управління та володіння спадковим майном (пункт 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР).
02 квітня 2007 року ОСОБА_1 був засуджений до позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, перебував під вартою з 03 вересня 2005 року по
03 березня 2008 року, відбував покарання в ПВК-1 м. Одеси.
Після звільнення ОСОБА_1 встановив, що у квартирі, яка залишилась після смерті матері та в якій він проживав, знаходяться невідомі йому особи, а спірна квартира його матір`ю, нібито була продана ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу № 475 ще 04 вересня 1995 року, посвідченого на товарній біржі «Центральна Одеська біржа».
Крім того, судом встановлено, що 15 серпня 2008 року постановою Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області на підставі пункту 2 статті 6 КПК України ОСОБА_1 було відмовлено в порушенні кримінальної справи.
Згодом, постановою о/у СДСБЕЗ Портофранківського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_12 від 07 грудня 2011 року ОСОБА_1 знову було відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом заволодіння квартирою, яка належала його матері шляхом обману та зловживання довіри.
Однак, постановою заступника прокурора Приморського району м. Одеси
від 26 грудня 2011 року вищевказана постанова о/у СДСБЕЗ Портофранківського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області капітана міліції Кіфи М. Г. від 07 грудня 2011 року була скасована та порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України та присвоєно номер 058201100188.
Постановою від 30 березня 2012 року зупинено проведення досудового слідства по зазначеній справі до встановлення особи, яка вчинила це правопорушення.
За даними Державного архіву Одеської області у ТБ «Центральна Одеська Біржа» за № 475 значиться договір купівлі-продажу квартири за іншою адресою, а 04 вересня 1995 року - зареєстровано договір купівлі-продажу за № 221 за іншою адресою (а. с. 17, 138).
Згідно пояснень відповідача ОСОБА_2 , він ніколи спірну квартиру не купував, договір № 475 від 04 вересня 1995 року не укладав та не підписував, довіреність не видавав, а паспорт, зазначений у спірному договорі як документ, що посвідчує особу, він загубив ще в 1984-1985 рр. (а. с. 93).
26 лютого 1998 року в Жовтневій філії Одеської Спеціалізованої Біржі Нерухомості ОСОБА_9 , від імені ОСОБА_2 , уклав з
ОСОБА_3 договір купівлі-продажу № 98.02-324; 16 березня 1998 року у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу -
Юрасової А. М. ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу
№ 932; 17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом реєстровий № 3-3287 за яким ОСОБА_7 отримала у власність 2/9 частки квартири; 17 жовтня 2000 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори - Савіною К. П. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом реєстровий
№ 3-3289 за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в рівних частках, отримали у власність 7/9 часток вказаної квартири; 02 квітня 2008 року у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. - ОСОБА_7 , від імені якої виступала ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу № 704.
Спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що є предметом договору купівлі-продажу від 02 квітня
2008 року, укладеного між ОСОБА_7 , від імені якої виступала ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на момент ухвалення судом рішення знаходиться в іпотеці банку як забезпечення виконання ОСОБА_6 своїх обов`язків за кредитним договором
№ 11327576000 від 02 квітня 2008 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 , за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі
86 000 доларів США (а. с. 229-235, т. 2).
У забезпечення виконання боржником своїх обов`язків за зазначеним кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, посвідчений 02 квітня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. та зареєстрований за № 705 (а. с. 236-238, т. 2).
08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту № 11327576000 від 02 квітня 2008 року та усіма договорами забезпечення за ним (а. с. 227, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є
ТОВ «Укрдебт Плюс» підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до статті 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкування здійснюється за законом і за заповітом.
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК УРСР, спадкоємець прийняв спадок, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном; якщо він подав в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вказані у цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, а саме з дня смерті спадкодавця (стаття 525 ЦК УРСР).
У відповідності до статті 48 ЦК УРСР, угода недійсна, якщо вона не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті чи майнові права неповнолітніх дітей. За недійсною угодою кожна сторона повинна повернути іншій стороні все отримане за угодою, а при неможливості повернути у
натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.
Відповідно до частини першої статті 41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення громадянських прав і обов`язків.
У відповідності до статті 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Згідно з частинами першою, третьою статті 145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею; якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
У відповідності до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 не мала наміру на відчуження зазначеної квартири та укладення нею договору купівлі-продажу № 475 від 04 вересня 1995 року, оскільки відповідно положень статті 41 ЦК УРСР відсутні дії власника спрямовані на припинення її права власності на спірну квартиру. Оскільки договір купівлі-продажу № 704, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 02 квітня 2008 року, то до нього повинні бути застосовані положення чинного ЦК України, а відповідно до вимог статті 388 ЦК України від власника не вимагається щоб він звертався із позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним стосовно спірного майна або визнання недійсними інших правочинів.
Доводи касаційної скарги щодо того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції спірна квартира знаходилася в іпотеці банку, не є підставою для скасування рішень суду, оскільки судами встановлено, що квартира
АДРЕСА_3 вибула з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця ОСОБА_1 поза їх волею за неіснуючим договором № 475 від 04 вересня 1995 року.
Посилання касаційної скарги щодо пропуску строку на звернення до суду є необґрунтованими з огляду на те, що в силу встановлених обставин, а саме перебування позивача в місцях позбавлення волі та знаходження тривалого часу на лікуванні в подальшому, з приводу туберкульозу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поновлення строку на звернення до суду. Крім того, заява про застосування строку позовної давності до суду не надходила.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович