Постанова
Іменем України
30 червня 2023 року
м. Київ
справа № 522/19719/21
провадження № 61-5083св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна, ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_6 , поданою представником ОСОБА_7 , на постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Воронцової Л. П., Склярської І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ОМНО) Борисова Н. В., Добровольська З. В., орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання свідоцтв про спадщину, договору купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 29 серпня 2008 року № 3911, про недійсність якого в березні 2010 року колишнім власником квартири ОСОБА_8 подано позов до Приморського районного суду м. Одеси. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2010 року частково задоволено позов ОСОБА_8 та визнано недійсним договір дарування, укладений 29 серпня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , повернуто квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_8 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2010 року за заявою ОСОБА_1 скасовано це заочне рішення та 02 лютого 2012 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2012 року, яким у задоволенні позову про визнання договору дарування від 29 серпня 2008 року спірної квартири недійсним відмовлено.
Він тривалий час не був в Україні. Йому стало відомо, що відповідачі знову заволоділи його власністю - квартирою АДРЕСА_1 , використавши скасоване заочне рішення суду Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2010 року.
Позивач зазначав, що попередній власник спірної квартири ОСОБА_8 з моменту укладення договору дарування квартири в 2008 році перестав бути власником спірної квартири, тому після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не мали законних прав отримувати у спадок права на цю квартиру, а нотаріус -видавати відповідні документи. Так само незаконним є і договір відчуження спірного майна від дітей ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 .
Враховуючи наведені обставини, позивач просив:
- визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 01 жовтня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 приватним нотаріусом ОМНО Борисовою Н. В. та зареєстровані в реєстрі за № 1737, 1738;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 березня 2021 року № 773, на підставі якого ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 ;
- витребувати у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб з вказаної квартири та вселити в неї ОСОБА_6 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб з квартири АДРЕСА_1 , а також вселено в цю квартиру ОСОБА_1 . У задоволенні інших вимог позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач набув права власності на спірну квартиру на підставі договору дарування від 29 серпня 2008 року та оскільки вибуття цієї квартири з володіння позивача відбулося поза його волею, тому він наділений правом витребувати своє майно із чужого незаконного володіння. При цьому суд вважав, що виселення відповідача з квартири є додатковим способом захисту позивачем свого права власності на квартиру, його застосування є необхідним для забезпечення реального захисту порушених прав.
Визначаючи момент початку перебігу позовної давності суд вважав, що факт порушення прав ОСОБА_1 на спірну квартиру відбулось у січні 2021 року внаслідок ігнорування членами сім`ї померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 волевиявлення позивача розпорядитися належним йому на праві власності майном на власний розсуд. До вказаного часу, будучи обізнаним про проживання в спірній квартирі сім`ї ОСОБА_8 , позивач не вважав своє право порушеним через результати розгляду справи щодо визнання договору дарування спірної квартири недійсним та відсутність наміру розпорядитися своїм майном на власний розсуд.
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені яких діяв ОСОБА_10 , задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2022 року в оскаржуваній частині скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач наділений правом витребувати своє майно із чужого незаконного володіння, власником якої є ОСОБА_4 .
Разом з цим, перебіг позовної давності почався з моменту неправомірної реєстрації спірної квартири на праві власності за спадкодавцем ( ОСОБА_8 ), про що достовірно з 11 грудня 2012 року був обізнаний позивач, а тому, звертаючись у жовтні 2021 року до суду із цим позовом, ОСОБА_1 пропустив трирічний строк звернення до суду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц.
У червні 2023 року представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - ОСОБА_10 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц, є безпідставними, оскільки у вказаній постанові не міститься висновків щодо застосування статей 256 261 ЦК України. Також помилковими є посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено таких висновків.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
29 серпня 2008 року між громадянином України ОСОБА_8 (дарувальник) та громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 (обдарований) укладено нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру зареєстровано в установленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20185951, виданого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 10 вересня 2008 року.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2010 року у справі № 2-7718/10 визнано недійсним договір дарування, укладений 29 серпня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 щодо квартири АДРЕСА_1 , повернуто квартиру у власність ОСОБА_8 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2010 року у справі № 2-7718/10 за заявою ОСОБА_6 скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2010 року.
16 серпня 2010 року ОСОБА_8 зареєстрував своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі дубліката договору купівлі-продажу, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 01 жовтня 2018 року приватним нотаріусом ОМНО Борисовою Н. В.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2012 року у справі № 2/1522/367/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2012 року за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 роз`яснено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2012 року, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання договору дарування квартири недійсним та вказано, що рішення є підставою для скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та є підставою для поновлення реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі 31 травня 2015 року.
01 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємці першої черги (діти) померлого ОСОБА_8 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з квартири АДРЕСА_1 по 1/2 частці кожний.
11 березня 2021 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 набув ОСОБА_4 , право власності на квартиру зареєстровано в державному реєстрі речових прав 11 березня 2021 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1656809651101.
На час розгляду справи у судах у спірній квартирі зареєстровані та проживали: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Правове обґрунтування
Щодо витребування спірного майна
Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
ЦК України передбачені засади захисту права власності.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Щодо застосування позовної давності
Згідно зі статтею 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зробила висновок, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Отже, початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що спірна квартира вибула із власності позивача не з його волі у зв`язку з реєстрацією права власності на квартиру за ОСОБА_8 на підставі заочного рішення, яке скасоване, та у подальшому відчужена спадкоємцями ОСОБА_8 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникли правові підстави для витребування спірного майна від останнього добросовісного набувача - ОСОБА_4 .
Водночас, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2021 року.
Позивач стверджував, що порушення його прав відбулося в січні 2021 року у зв`язку з відмовою членів сім`ї ОСОБА_8 звільнити спірну квартиру. До цього часу будучи обізнаним про наявну реєстрацію спірної квартири на праві власності за ОСОБА_8 та фактичне користування цією квартирою його родиною не вважав свої права порушеними, оскільки не мав наміру розпорядження вказаною квартирою.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною відповідача у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності.
Оскільки у справі, що розглядається, право власності позивача на спірне майно порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права на підставі статей 387 388 ЦК України, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності спірного майна у володіння іншої особи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права власності з 11 грудня 2012 року, тобто з дати, коли суд за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 роз`яснив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2012 року та вказав, що зазначене рішення є підставою для скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та поновлення реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, за результатами оцінки у сукупності всіх обставин справи, позицій сторін та наявних в матеріалах справи доказів, встановив, що звернення позивача з позовом відбулося з пропуском позовної давності, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у задоволенні позову.
Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц.
У справі № 914/3224/16 Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновок про те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Судом апеляційної інстанції не порушено зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки початок перебігу позовної давності визначено саме з моменту, коли позивач міг довідатися про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_8 .
У справі № 761/17142/15-ц Верховний Суд зазначав, що набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Суд апеляційної інстанції не порушив висновків щодо застосування положень статті 388 ЦК України, оскільки за результатами апеляційного перегляду дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про витребування майна із чужого незаконного володіння, проте відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 , подану представником ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний