№ 522/21926/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 522/21926/16-ц

провадження № 61-47992св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обгрунтування позову посилалися на те, що є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 31 серпня 2000 року № 150878 .

06 травня 2004 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики строком на один рік. Зазначають, що грошові кошти позивачі брали не для себе, а для інших осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які і мали повертати кошти з відсотками. У забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 06 травня 2004 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 . Позивачі продовжували користуватися указаною квартирою та утримувати її, не знаючи про те, що ОСОБА_3 25 вересня 2006 року продала її ОСОБА_4 . Посилаються на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 припинили сплачувати відсотки за договором позики, у зв`язку з чим у березні 2005 року ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про усунення порушення зобов`язань за догором позики від 06 травня 2004 року зі сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Отримавши від нотаріуса виконавчий напис ОСОБА_3 звернулася до комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «ОМБТІ та РОН») із заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням державного реєстратора від 16 вересня 2005 року відмовлено ОСОБА_3 у реєстрації права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2006 року скасовано рішення державного реєстратора комунального КП «ОМБТІ та РОН» Мельниченка В. П. від 16 вересня 2005 року про відмову у реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі застереження (договору) про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі. Зобов`язано КП «ОМБТІ та РОН» розглянути заяву і прийняти рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру під АДРЕСА_1 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання, що міститься у пунктах 12, 13 договору іпотеки, посвідченого 06 травня 2004 року приватним нотаріусом ОМНО Чапським А. Е., зареєстрованого в реєстрі № 1582.

На підставі вказаного договору іпотеки КП «ОМБТІ та РОН» зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

25 вересня 2006 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Дізнавшись про вказане, позивачі оскаржили постанову Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2006 року в апеляційному порядку, за результатами розгляду якої ухвалено постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2009 року, якою постанову Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2006 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вважають, що вказана квартира незаконно вибула з власності позивачів на підставі договору іпотеки від 06 травня 2004 року, тому просили витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати право власності на зазначену квартиру в рівних частках за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районний суду м. Одеси 22 лютого 2018 року позов задоволено; витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,4 кв. м, житловою 17,8 кв. м в рівних частках за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира вибула з володіння позивачів не з їхньої волі (на підставі рішення суду, яке у встановленому законом порядку, скасовано), вимоги позивачів грунтуються на вимогах закону, доведені належними та допустимими доказами, позов про витребування майна в останнього набувача майна є обгрунтованим та доведеним. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває кримінальна справа, одним із епізодів якої є заволодіння квартири АДРЕСА_1 шляхом обману та зловживання довірою громадян, у якій позивачі визнані потерпілими, тому вказане є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційниого суду Одеської області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено; рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року скасовано і прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належними доказами у справі доведено, що у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була воля на відчуження квартири ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки, укладеного між ними, і ніким не оспореного, тому витребувати квартиру на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є неможливим.Зазначений договір іпотеки не визнаний судом недійсним, а тому суд вважає що право власності на спірну квартиру перейшло до відповідача на законних підставах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у якій вказано, що наказом МЮУ від 19 травня 2005 року № 49/5 договори іпотеки були виключені з переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У березні 2019 року ОСОБА_4 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу відхилити, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що договір іпотеки, на підставі якого квартира вибула із власності позивачів, є чинним, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про витребування майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу № 522/21926/16-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала позивачам у рівних частках на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 серпня 2000 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради.

06 травня 2004 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, за пунктом 2 якого позикодавець передає позичальникам у власність у рівних частках грошову суму у розмірі 99 360,00 грн, що на момент укладення договору за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 18 400,00 доларів США.

06 травня 2004 року, у забезпечення виконання умов договору позики між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (іпотекодавці) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (далі - ОМНО) Чапським А. Е., зареєстровано у реєстрі під № 1582.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2006 року скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «ОМБТІ та РОН») Мельниченка В. П. від 16 вересня 2005 року про відмову у реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі застереження (договору) про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі. Зобов`язано КП «ОМБТІ та РОН» розглянути заяву і прийняти рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру під АДРЕСА_1 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання, що міститься у пунктах 12, 13 договору іпотеки, посвідченого 06 травня 2004 року приватним нотаріусом ОМНО Чапським А. Е., зареєстрованого в реєстрі № 1582.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2011 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2006 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

25 вересня 2006 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Кучерук С. М., зареєстрованого в реєстрі № 1554, право власності ОСОБА_4 зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН» 10 жовтня 2006 року.

21 грудня 2011 року рішенням Приморського районного суду у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, позовні вимоги позивачів задоволено. 13 липня 2012 року Апеляційний суд Одеської області вказане рішення скасував, та у задоволеннні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 - відмовив.

Згідно постанови про порушення кримінальної справи відносно відповідача та інших осіб, яка перебуває в провадженні Київського районного суду м. Одеси, один із епізодів якої є заволодіння квартири АДРЕСА_1 шляхом обману та зловживання довірою громадян. По даній справі позивачі визнані потерпілими.

29 лютого 2018 року ОСОБА_3 надіслана до суду заяву про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння до набрання чинності вироку у кримінальній справі № 06200200716 за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , а також ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 255, частиною другою статті 27, частиною четвертою статті 28, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 27, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом незаконного шахрайським способом заволодіння нерухомим майном ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - квартирою АДРЕСА_1 , та яким би встановлювалися питання, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Установлено, що на час розгляду цивільної справи у зазначеній кримінальній справі будь-який вирок, що набрав законної сили та яким відповідача ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, пов`язаного із переходом права власності на квартиру - відсутній.

На даний час договір іпотеки укладений 06 травня 2004 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чапським А. Є., зареєстровано у реєстрі № 1582, на підставі якого ОСОБА_3 набуто право власності на квартиру АДРЕСА_1 не визнаний судом недійсним, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2016 року у справі № 522/2792/14-ц, яке набрало чинності 11 травня 2016 року та до цього часу ніким не оскаржено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до закріпленого в статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загального правила власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За статтею 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею.

Вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була воля на відчуження квартири ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки, укладеного між ними, і ніким не оспореного, тому витребувати квартиру на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є неможливим.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_3 є обвинуваченою у кримінальній справі щодо заволодіння майном шахрайським способом суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки на час розгляду цивільної справи, у кримінальній справі будь-який вирок, що набрав законної сили та яким відповідача ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, пов`язаного із переходом права власності на квартиру - відсутній.

Згідно із частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 62 Конституції України, частини другої статті 2 КК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Слід зазначити, що договір іпотеки, укладений 06 травня 2004 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чапським А.Є., зареєстровано у реєстрі № 1582, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру не визнаний судом недійсним, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2016 року у справі № 522/2792/14-ц, яке набрало чинності 11 травня 2016 року та до цього часу ніким не оскаржено.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладаючи договір іпотеки позивачі добровільно взяли на себе зобов`язання передбачені договором позики.

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України правильними є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не довели, що вони є саме власниками спірного нерухомого майна і це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також те, що вони втратили документ, який засвідчує їх право власності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов