Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 522/22023/16-ц

провадження № 61-11419св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2017 року у складі судді Нікітіної Н. Й. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у подальшому уточненим, в якому остаточно просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 лютого 2015 року. Після цього, ОСОБА_3 подарував зазначену квартиру ОСОБА_4 за договором дарування від 31 липня 2015 року. Позивач придбала спірну квартиру у ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2015 року. Отже, квартира АДРЕСА_1 належить позивачу на праві власності. Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, в той час коли вона не проживає у ній, створює для позивача перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов визнала, просив його задовольнити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанціїкерувався тим, що з лютого 2015 року ОСОБА_2 у спірній квартирі не мешкає, вселитися у квартиру не намагалася. Майно, що належить ОСОБА_2 , у квартирі відсутнє. Таким чином, реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі створює позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками щодо того, що відповідач не мешкає у спірній квартирі, її речі у квартирі відсутні, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Доводи заявника щодо порушень процесуального законодавства з приводу фіксації судового засідання, неповідомлення заявника про судове засідання, порушення строку складання повного тексту рішення, скасування заочного рішення, на підставі якого ОСОБА_2 стала власником квартири, не спростовують висновків суду, а тому апеляційний суд не взяв їх до уваги. Доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10 лютого 2015 року, за яким ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , не надано.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2018 року, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - Департамент) просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального законодавства, позбавивши права заявника на участь у судовому засіданні, оскільки розглянув справу раніше призначеного часу. Окрім цього, судами не враховано, що заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014 року у справі № 522/1076/14-ц, на підставі якого ОСОБА_2 отримала спірну квартиру у власність, скасовано.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 лютого 2015 року.

ОСОБА_3 подарував спірну квартиру ОСОБА_4 за договором дарування від 31 липня 2015 року.

ОСОБА_1 придбала зазначену квартиру у ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2015 року. На час розгляду справи квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності.

З лютого 2015 року ОСОБА_2 у спірній квартирі не мешкає. Майно, що належить ОСОБА_2 , у квартирі АДРЕСА_1 відсутнє. Однак ОСОБА_2 залишається зареєстрованою у спірній квартирі як за місцем постійного проживання.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати усунення порушення належного йому права від будь-яких осіб шляхом, який є правомірним і який власник вважає прийнятним. Визначальною для надання захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Верховний Суд враховує, що між сторонами у цій справі не існує договірних або інших відносних правовідносин; з продажем спірної квартири відповідач втратила права на користування нею, оскільки такі повноваження є похідними від права власності; підстави для збереження у відповідача права користування спірною квартирою та реєстрації місця проживання за її адресою у відповідача відсутні.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Вирішуючи спір, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Вирішуючи спір по суті, суди правильно визначилися характер спірних правовідносин та норми права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, в результаті чого дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позову та визнання відповідача такою, яка втратила право користування спірною квартирою, оскільки відповідач у ній не проживає з моменту її відчуження, вона не претендує на спірне майно.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу за відсутності третьої особи, на переконання Верховного Суду, не можуть слугувати підставою для скасування рішення, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення виключно за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Водночас Департамент, як третя особа у справі, не навела, яким чином таке порушення процесуальних норм призвело до ухвалення незаконного і помилкового за своїми висновками рішення. Окрім цього, заявник мав можливість реалізувати свої процесуальні права під час розгляду справи у апеляційному суді, надавши відповідні докази незаконності ухваленого судом першої інстанції рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014 року у справі № 522/1076/14-ц, на підставі якого ОСОБА_2 отримала спірну квартиру у власність, скасовано, Верховний Суд також визнає необґрунтованими, оскільки, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, зазначена обставина не спростовує висновків про наявність підстав для задоволення цього позову. При цьому, апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що третьою особою не надано доказів щодо того, що договір, на підставі якого власником квартири є ОСОБА_1 , визнаний недійсним.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що Департамент не обґрунтував як під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, так і під час розгляду справи судом касаційної інстанції, яким чином оспорювані рішення суду порушують його права та інтереси.

При цьому відповідач як особа, права та інтересів якої безпосередньо стосуються ухвалені судові рішення, їх не оскаржила.

Наведені в касаційній скарзі доводи, які визначають межі касаційного розгляду справи Верховним Судом, не спростовують висновків судів по суті вирішення позову у справі, яка переглядається, та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування судових рішень.

В оцінці доводів та вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд не вправі виходити з припущень та довільних міркувань, що не були обґрунтовані та доведені під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко