Постанова

Іменем України

26 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 522/23110/17

провадження № 61-5013св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»,

третя особа - Управління Національного банку України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду м. Одеси

від 28 березня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М.,

Громіка Р. Д., Дришлюка І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), третя особа,

що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Управління Національного банку України в Одеській області (далі - Управління НБУ

в Одеській області), про стягнення суми коштів за застосування заходів впливу, що знаходяться за кордоном в Австрійській Республіці.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 2005 року він є клієнтом Акціонерного, комерційного товариства «Райффайзенбанк» (філія ЗАТ «ОТП Банк»),

(в подальшому змінено назву на Філію ЗАТ «ОТП Банк»).

06 червня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртехнопроект» (далі - ТОВ «Укртехнопроект») в особі директора, яким

є позивач, укладено кредитний договір № СМ-500/007/2005 на суму

300 000,00 дол. США. Додатковою угодою № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № СМ-500/007/2005 від 06 червня 2005 року змінено суму кредитних коштів із 300 000,00 дол. США на 400 000,00 дол. США.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору як забезпечення взятих позивачем зобов`язань за вказаним кредитним договором, 06 червня 2005 року між позивачем та банком укладено договір поруки № SRСМ-500/007/2005. Згідно

з пунктом 1.1 статті 1 вказаного договору позивач зобов`язався відповідати

за повне та своєчасне виконання боржником, а саме, ТОВ «Укртехнопроект», його боргових зобов`язань перед кредитором за вказаним кредитним договором.

07 червня 2005 року в забезпечення виконання взятих зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачем та банком було укладено договір іпотеки № РСМ-500/007/2005 предметом якого є нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності позивачу на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської Ради від 05 січня 2005 року, зареєстрованого, в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське МБТІ та РОН»).

06 травня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк» (далі - АКБ «Райффайзенбанк») укладено кредитний договір № 500/1106/06, відповідно до якого банк зобов`язався забезпечувати збереження коштів позивача на його рахунку.

10 травня 2006 року між ним та АКБ «Райффайзенбанк» укладено кредитний договір № СМ-500/013/2006 на суму 200 000,00 дол. США. 10 травня 2006 року між позивачем, який виступав майновим поручителем за вказаним кредитним договором, та банком укладено іпотечний договір № РМ-500/013/2006, предметом якого є нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачем було розповсюджено проти нього інформацію, яка є об`єктом банківської таємниці, а саме інформацію про його діяльність як підприємця

та його особисті дані, як фізичної особи, що у свою чергу стало наслідком фізичних погроз з боку третіх осіб у сторону позивача та його сім`ї.

24 листопада 2016 року ним було заявлено про вчинення кримінального правопорушення передбаченого частини першої статті 129 КК України

та відкрито кримінальне провадження за № 12016160500008921.

На підставі вищевикладеного позивач просив встановити факт ризикової діяльності банку та відкликати банківську ліцензію відповідача.

У зв`язку з тим, що відповідачем, на думку позивача, порушено банківську таємницю відносно нього, йому було завдану шкоду у розмірі 95 393 591,71 грн,

з підстав того, що він є власником майна, а саме нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської Ради від 05 січня 2005 року, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». Указане майно обтяжене іпотечними договорами від 07 червня 2005 року № РСМ-500/007/2005

та від 10 травня 2006 року № РМ-500/013/2006, внаслідок чого позивач був позбавлений права розпорядження вказаним майном.

У 2007 році позивач мав намір здійснити купівлю 57/100 частки земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , та звернувся до відповідача із заявою про збільшення суми кредитних коштів, однак відповідачем було відмовлено у збільшені кредиту, внаслідок чого, позивач вважає, що йому було завдано упущену вигоду у розмірі 15 695 177,28 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 95 393 591,71 грн та упущену вигоду у розмірі 15 695 177,28 грн; визнати факт ризикової діяльності ЗАТ «ОТП Банк» та відкликати банківську ліцензію

ЗАТ «ОТП Банк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування шкоди

в розмірі 95 393 591,71 грн, внаслідок порушення банківської таємниці, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того,

що позивачем не доведено факту того, що працівниками ПАТ « ОТП Банк» були вчинені дії, щодо розголошення відносно позивача, як користувача вказаного банку, банківської таємниці визначеної статтею 60 Закону України «Про банки

та банківську діяльність». А доводи позивача про існування кримінального провадження за №12016160500008921 від 24 листопада 2016 року відкритого

за частиною першою статті 129 КК України (погроза вбивством), що нібито невідома особа, яка представилась чоловіком співробітниці ПАТ «ОТП Банк» ОСОБА_2 погрожувала позивачу та членам його сім`ї фізичною розправою,

не можуть слугувати підтвердженням, розголошення банком банківської таємниці відносно позивача, оскільки вказаний факт у даному випадку

не встановлений.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди в розмірі 15 695 177,28 грн, суди виходили із того, що, беручи

до уваги вказані звіти про оцінку земельної ділянки від 29 березня 2007 року,

та звіт про оцінку житлового будинку від 02 квітня 2007 року, позивачем

не доведено факт, що упущена вигода не є абстрактною, а дійсно була б ним отримана в разі належного виконання відповідачем своїх обов`язків. Тому відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині визнання факту ризикової діяльності ЗАТ «ОТП Банк» та щодо відкликання банківської ліцензії ЗАТ «ОТП Банк», суди виходили з того, що визнання факту ризикової діяльності банку та відкликання банківської ліцензії належить до виключної компетенції НБУ.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення між сторонами договорів позивачем надано відповідачу надано інформацію про фінансово-економічний стан, про комерційну та господарську діяльність, про наявне майно, місце проживання, ця інформація є банківською таємницею, проте судами проігноровані наявні в матеріалах справи докази розголошення працівником банку банківської таємниці, що призвело до здійснення замаху на умисне вбивство стосовно позивача, тому діяльність банку є ризикової тому потрібно відкликати банківську ліцензію відповідача. Крім того, взявши до уваги звіти про оцінку земельної ділянки та житлового будинку, дійшли до помилкового висновку, що позивачем не доведено факт того, що упущена вигода

не є абстрактною, а дійсно була б ним отримана в разі належного виконання відповідачем своїх обов`язків.

Суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/11415/16 та у справі № 1840/2970/18. Також, підставою касаційного оскарження судових рішень вказує пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/23110/17, витребувано її з Приморського районного суду м. Одеси.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 з 2005 року є клієнтом АКБ «Райффайзенбанк» (філія ЗАТ «ОТП Банк»), (в подальшому змінено назву на Філію ЗАТ «ОТП Банк»»).

06 червня 2005 року між ТОВ «Укртехнопроект» в особі директора, яким являвся позивач, укладено кредитний договір № СМ-500/007/2005 на суму

300 000,00 дол. США. Додатковою угодою № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 06 червня 2005 року № СМ-500/007/2005 змінено суму кредитних коштів з 300 000,00 дол. США на 400 000,00 дол. США.

У відповідності до пункту 3 вказаного договору в якості забезпечення взятих позивачем зобов`язань за вказаним кредитним договором, 06 червня 2005 року між позивачем та банком було укладено договір поруки № SRСМ-500/007/2005.

У відповідності до пункту 1.1. статті 1 вказаного договору позивач зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником, а саме,

ТОВ «Укртехнопроект», його боргових зобов`язань перед кредитором за вказаним кредитним договором.

07 червня 2005 року в забезпечення виконання взятих зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачем та банком було укладено договір іпотеки № РСМ-500/007/2005, предметом якого є нежитлові будівлі за адресою:

АДРЕСА_1 , які належать на праві власності позивачу на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської Ради від 05 січня 2005 року, зареєстрованого в КП «Одеське МБТІ

та РОН».

06 травня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк» укладено кредитний договір №500/1106/06, відповідно до якого банк зобов`язався забезпечувати збереження коштів позивача на його рахунку.

10 травня 2006 року між позивачем та АКБ «Райффайзенбанк» укладено кредитний договір №СМ-500/013/2006 на суму 200 000,00 дол. США.

10 травня 2006 року між позивачем, який виступав майновим поручителем

за вказаним кредитним договором, та банком укладено іпотечний договір

№ РМ-500/013/2006 предметом якого є нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

24 листопада 2016 року позивачем було заявлено про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України (погроза вбивством), згідно з яким відкрито кримінальне провадження,

що внесене до Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР)

за № 12016160500008921.

З витягу ЄРДР за № 12016160500008921 від 24 листопада 2016 року вбачається, що 24 листопада 2016 року до Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - Приморського ВП

в м. Одесі ГУНП в Одеській області) надійшла заява адвоката Деревянка М. О., про те, що 31 травня 2016 року приблизно о 15 год. 40 хв. під знаходження

у приміщенні Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області на мобільний телефон ОСОБА_1 зателефонувала невідома особа, яка представилась чоловіком співробітниці ПАТ «ОТП Банк» ОСОБА_2 та погрожувала йому

та членам його сім`ї фізичною розправою.

В рамках цього кримінального провадження 26 листопада 2016 року допитано свідка ОСОБА_3 , який підтвердив про розкриття банківської таємниці.

Згідно звіту про оцінку житлового будинку площею 283,2 кв. м розташованого

за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що вартість 1 кв. м

на момент проведення оцінки а саме 02 квітня 2007 року, складала 4 328,00 грн, а загально вартістю 57/100 частки будинку складала 1 194 955,42 грн,

що з урахуванням індексу інфляції складала 4 393 998,16 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 липня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо встановлення факту ризикової діяльності банку та відкликання банківської ліцензії, стягнення грошових коштів за розкриття банківської таємниці стосовно позивача

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк виконує такі функції, зокрема, встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; здійснює державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за небанківськими фінансовими установами-резидентами, які є платіжними організаціями та/або членами/учасниками платіжних систем у частині надання ними фінансової послуги щодо переказу коштів на підставі відповідних ліцензій, зокрема Національного банку України (крім операторів поштового зв`язку в частині здійснення ними переказу коштів).

Згідно статті 66 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки

та банківську діяльність» (далі - Закон № № 2121-III) (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов`язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов`язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами

на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Згідно із пунктом 13 частини першої статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі

у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належить відкликання банківської ліцензії

та ліквідація банку.

Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом № 2121-ІІІ, є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої

та апеляційної інстанцій, що визнання факту ризикової діяльності банку

та відкликання банківської ліцензії належить до компетенції НБУ.

Згідно з частинами першою, другою статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно

у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним,

чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Установивши, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів

на підтвердження того, що відповідач здійснює розголошення будь-якої інформації про нього, яка містить банківську таємницю, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у цій частині. Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі про наявність кримінального провадження та погроз позивачу та членам його сім`ї фізичною розправою, особою, яка представилась чоловіком працівниці банку, не можуть бути підставою для підтвердження того факту, що банком розголошено банківську таємницю відносно позивача, а також встановлення факту здійснення ризикової діяльності банку та наявності підстав для відкликання банківської ліцензії. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права і відсутності складу деліктного зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування шкоди

в розмірі 95 393 591,71 грн, внаслідок порушення банківської таємниці, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того,

що позивачем не доведено факту того, що працівниками ПАТ « ОТП Банк» були вчинені дії, щодо розголошення відносно позивача, як користувача вказаного банку, банківської таємниці визначеної статтею 60 Закону України «Про банки

та банківську діяльність». А доводи позивача про існування кримінального провадження за №12016160500008921 від 24 листопада 2016 року відкритого

за частиною першою статті 129 КК України (погроза вбивством), що нібито невідома особа, яка представилась чоловіком співробітниці ПАТ «ОТП Банк» ОСОБА_2 погрожувала позивачу та членам його сім`ї фізичною розправою,

не можуть слугувати підтвердженням, розголошення банком банківської таємниці відносно позивача, оскільки вказаний факт у даному випадку

не встановлений.

Щодо відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди

Так, відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право

на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку

зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на потерпілу особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею отримані в разі належного виконання нею своїх обов`язків.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 липня 2019 року в справі № 200/14946/16-ц.

ОСОБА_1 пов`язував упущену вигоду у розмірі 15 695 177,28 грн саме

із неодержанням ним кредитних коштів на купівлю 57/100 частки земельної ділянки.

Оцінюючи доводи позивача щодо доведеності факту наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) у зв`язку із неможливістю придбання майна, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що ОСОБА_1 не було надано доказів реальності таких доходів.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах, а тому доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки

в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року

та постанову Одеського апеляційного суду м. Одеси від 28 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська