Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 522/239/18

провадження № 61-44860св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Прокуратура Одеської області, Державна казначейська служба України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2018 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області Державної казначейської служби України (далі - ГУ ДКСУ в Одеській області) про відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 31 серпня 2017 року він звернувся із заявою про скоєне кримінальне правопорушення до Прокуратури Одеської області, в якій зазначив, що 08 вересня 2015 року наказом № 130 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

10 серпня 2017 року в ліквідаційній комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці (далі - УМВС України на Одеській залізниці) він отримав подання, на підставі якого видано наказ про його звільнення, в якому містяться неправдиві відомості щодо надання ним згоди на звільнення, оскільки він такої згоди не надавав. Внаслідок незаконного звільнення його родина залишилася без засобів для існування, хоча він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки на його утриманні знаходиться три особи, які не мають самостійного заробітку.

13 вересня 2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси задоволено його скаргу на бездіяльність слідчого Прокуратури Одеської області, зобов`язано уповноважених осіб прокуратури Одеської області розглянути заяву відповідно до вимог статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

23 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Прокуратури Одеської області з клопотанням про призначення дати та часу допиту позивача як потерпілого у кримінальному провадженні, у відповідь на яке 19 листопада 2017 року отримав постанову слідчого Прокуратури Одеської області про відмову у визнанні його потерпілим. 13 грудня 2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси його скаргу на зазначену постанову слідчого задоволено частково, дії слідчого визнано незаконними, проте слідчим Прокуратури Одеської області у відповідному кримінальному провадженні не проведено жодної процесуальної дії.

Посилаючись на те, що бездіяльність Прокуратури Одеської області щодо не здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою від 31 серпня 2017 року є протиправною, з урахуванням ступеня бездіяльності відповідача та тривалості порушення життєвих умов, глибини душевних страждань, нервових стресів внаслідок порушення його прав, просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та її розміру, не доведено протиправності дій (бездіяльності) Прокуратури Одеської області та причинного зв`язку між такими діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Суд відхилив посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15 та від 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16, вказавши, що вони ухвалені за інших фактичних обставин справи.

Додатковим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 червня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у рішенні суду

від 18 липня 2017 року судом вирішено усі заявлені позивачем позовні вимоги. Вимог про вилучення зі справи незаконно отриманих відповідачем та незаконно використаних процесуальних документів (матеріалів досудового розслідування), постановлення окремих ухвал щодо незаконних дій посадових осіб Прокуратури Одеської області, відповідальність за які передбачено частиною другою статті 387 КК України та щодо незаконних дій посадових осіб Прокуратури Одеської області, відповідальність за які передбачено статтею 396 КК України, позовна заява не містила, а тому відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення за такими вимогами

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов законного та обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на бездіяльність слідчого Прокуратури Одеської області щодо не здійснення досудового розслідування кримінального провадження, прийняття ним незаконних рішень, а тому відсутні спеціальні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування частини першої зазначеної норми, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України). Шкода, завдана фізичній особі незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Зазначена норма підлягає застосуванню у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа або службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди фізичній або юридичній особі, однак позивачем не зазначено спеціального суб`єкта оскарження - слідчого прокуратури, бездіяльність якого ним оскаржується.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У жовтні 2018 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 , у якій заявник просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2018 року, ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки бездіяльності посадових осіб Прокуратури Одеської області щодо неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017160000001399, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, розмір якої розрахований з урахуванням ступеню бездіяльності (відвертого ігнорування виконання посадовими особами Прокуратури Одеської області обов`язків щодо захисту прав людини від злочинних посягань (незаконного звільнення, втрати роботи та можливості отримувати заробітну плату)) протягом 11 місяців, що завдало йому глибоких душевних страждань, витрачання особистого часу на їх захист та поновлення порушених прав.

Короткий зміст вимог та доводів відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Прокуратури Одеської області, у якому вона зазначала, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 08 вересня 2015 року на підставі наказу № 130 о/с, тимчасово виконуючого обов`язки начальника УМВС України на Одеській залізниці, підполковника міліції ОСОБА_2., слідчого відділення лінійного відділу на станції Одеса-Головна УМВС України на Одеській залізниці звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

31 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Прокуратури Одеської області з заявою про скоєне відносно нього кримінальне правопорушення, вказуючи, що в діях посадових осіб УМВС України на Одеській залізниці вбачаються ознаки злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України за кваліфікуючими ознаками: службова недбалість, якщо вона спричинила тяжкі наслідки, оскільки з отриманого 10 серпня 2017 року в ліквідаційній комісії УМВС України на Одеській залізниці копії подання ЛАВ на станції Одеса-Головна УМВС України на Одеській залізниці, на підставі якого було видано наказ № 130 о/с про його звільнення, убачається внесення до нього завідомо неправдивих відомостей, зокрема у графі «Коли і де проведена бесіда про звільнення, відношення особи начальницького складу до звільнення» зазначено, що 08 вересня 2015 року т.в.о. начальника лінійного відділу на станції Одеса-Головна Управління МВС України на Одеській залізниці підполковником міліції ОСОБА_2 , зі звільненням згоден», тоді як він згоди на звільнення не надавав, і з ним така бесіда не проводилася .

13 вересня 2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси задоволено скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого Прокуратури Одеської області, зобов`язано уповноважених осіб прокуратури Одеської області розглянути заяву відповідно до вимог статті 214 КПК України.

23 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Прокуратури Одеської області з клопотанням про призначення дати та часу його допиту, як потерпілого у кримінальному провадженні, у відповідь на яке 19 листопада 2017 року отримав постанову слідчого Прокуратури Одеської області про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 42017160000001399 від 10 жовтня

2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, мотивовану посиланням на те, що ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної, фізичної або майнової шкоди.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня

2017 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано постанову старшого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проводжень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури Одеської області про відмову у залученні ОСОБА_2 , як потерпілого у кримінальному провадженні № 42017160000001399 від 10 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, мотивовану тим, що дії слідчого в частині незалучення ОСОБА_2 є незаконними, в частині зобов`язання слідчого призначити час та дату допиту ОСОБА_2 , як потерпілого, відмовлено з огляду на те, що такі вимоги не передбачені кримінально-процесуальним законодавством.

Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

За змістом статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, у визначених цією нормою випадках, який не є вичерпним, оскільки пункт 3 передбачає, що її відшкодування можливе за наявності інших випадків, передбачених законом.

ОСОБА_2 обґрунтовував позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди бездіяльністю посадових осіб Прокуратури Одеської області щодо не здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017160000001399

від 10 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та не відновленням його порушених прав при незаконному звільненні.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пунктів першого, п`ятого частини першої статті 303 КПК України на стадії досудового провадження можу бути оскаржені бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також нездійснення інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк; рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим.

За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно- наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися посадовими особами Прокуратури Одеської області у кримінальному провадженні, натомість у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази завдання ОСОБА_2 шкоди його здоров`ю та душевних страждань внаслідок неналежного здійснення посадовими особами Прокуратури Одеської області досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017160000001399 від 10 жовтня 2017 року (зокрема, несвоєчасного внесення відомостей посадовими особами Прокуратури Одеської області до ЄРДР за заявою позивача та відмови у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні), причинного зв`язку між шкодою і бездіяльністю посадових осіб Прокуратури Одеської області, а тому висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог

ОСОБА_2 , є обгрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

С. О. Погрібний

В. В. Яремко