Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 522/2534/17

провадження № 61-3960св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Коломієць Г. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник відповідача - Істамова Ірина Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат, процентів за користування грошовими коштами та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2013 року вона за допомогою системи дистанційного банківського обслуговування «Приват24» відкрила на своє ім`я банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 , отже є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».

13 січня 2015 року їй стало відомо про те, що АТ КБ «ПриватБанк» заблокувало належний їй рахунок, тобто в односторонньому порядку припинило виконання своїх зобов`язань з видачі грошових коштів через банкомати, каси своїх відділень. Її неодноразові звернення і скарги банк залишив без задоволення, а грошові кошти не повернув.

Вважала, що АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно зупинило операції за її рахунком і відмовило у видачі залишку грошових коштів, тому у березні 2015 року вона звернулася до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року, зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» усунути їй перешкоди у користуванні банківським рахунком № НОМЕР_1 шляхом його розблокування і надання вільного доступу до грошових коштів. Однак, банк вказане судове рішення не виконав, належні їй грошові кошти не повернув.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» інфляційні втрати у розмірі 277 391,54 грн, три проценти річних у розмірі 30 126,24 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання, проценти за користування рахунком у розмірі 210 973,15 грн, та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2018 року у складі судді Ільченко Н. А. позов ОСОБА_1 задоволене частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 277 391,54 грн і три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 30 136,24 грн.

У задоволенні інших вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 075,18 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач своїми діями щодо блокування рахунків позивача здійснює їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належними їй грошовими коштами, тому з дня подання ОСОБА_1 заяви про закриття рахунку і видачу з нього грошових коштів (29 січня 2015 року) у відповідача виникло зобов`язання з видачі залишку грошових коштів на рахунку. З урахуванням вказаного наявні підстави для часткового задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2018 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» інфляційних втраті і трьох процентів річних змінено.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 31 582,08 грн, три проценти річних у розмірі 4 901,14 грн і судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції не врахував, що банк наділений правом зупинення фінансових операції з підстав запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тому обов`язок АТ КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 залишки грошових коштів виник з дня набрання законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року у справі №522/5682/15-ц, а саме 15 листопада 2016 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16, провадження № 61?30301св18, від 04 вересня 2019 року у справі № 761/40546/16-ц, провадження № 61?37090св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, визначаючи період нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних, суд апеляційної інстанції не врахував, що призупинення банком фінансових операцій з підстав запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, у будь-якому випадку має відбуватися з дотриманням вимог чинного законодавства України, разом з тим, АТ КБ «ПриватБанк» не було належним чином обґрунтовано правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача, та не надано належних і допустимих доказів своєчасного звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні, на думку банку, дії клієнта за наслідками блокування карткового рахунку. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зобов`язання з повернення залишку коштів на рахунку у банка виникло з дня подання ОСОБА_1 заяви про закриття цього рахунку і видачу грошових коштів, а не з моменту набрання законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі від 15 червня 2016 року, яким встановлено обставини порушення банком права позивача на розпорядження грошовими коштами, які знаходилися на її рахунку, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 серпня 2013 року ОСОБА_1 за допомогою системи дистанційного банківського обслуговування «Приват24» відкрила на своє ім`я банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 , який 13 січня 2015 року було заблоковано АТ КБ «ПриватБанк». Залишок грошових коштів на рахунку на час його блокування становив 466 330,75 грн.

19 та 21 січня 2015 року ОСОБА_1 подала до банку заявки на розблокування рахунку, які були відхилені.

29 січня 2015 року ОСОБА_1 направила АТ КБ «ПриватБанк» заяву про закриття рахунку № НОМЕР_1 і зняття з нього коштів, яка була залишена без задоволення. Банк повідомив, що такі операції у зв`язку із блокування рахунків є технічно неможливими.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 1066 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України).

Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою і третьою статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Судом установлено, що 29 січня 2015 року ОСОБА_1 направила АТ КБ «ПриватБанк» заяву про закриття рахунку № НОМЕР_1 і зняття з нього коштів, яка була залишена без задоволення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року у справі № 522/5682/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк»про усунення перешкод у користуванні банківськими рахунками, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року, зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні банківським рахунком № НОМЕР_1 шляхом його розблокування і надання вільного доступу до грошових коштів належних ОСОБА_1 .

Вказаним судовим рішенням встановлено факт звернення ОСОБА_1 до банку з вимогою про закриття рахунку і видачу з нього коштів, а також факт порушення прав ОСОБА_1 щодо незаконності зупинення банком фінансових операцій за її рахунком та обмеження прав щодо розпорядження нею грошовими коштами, які знаходилися на її рахунку.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що банк відповідно до статті 1074 ЦК України наділений правом зупинення фінансових операції з підстав запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тому обов`язок АТ КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 залишку грошових коштів виник з дня набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено неправомірність дій банку щодо обмеження прав клієнта на розпоряджання грошовими коштами.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказані обставини встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року у справі № 522/5682/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року.

Разом з тим, суд не звернув увагу, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 522/5682/15-ц ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, на момент постановлення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року законної сили не набрало, обставини правомірності дій банку щодо обмеження прав клієнта на розпоряджання грошовими коштами судом не встановлені. Разом з тим, вказана обставина включена до предмета доказування по цій справі й право позивача на стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат залежить від того, чи правомірно діяв банк.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Н. Ю. Сакара Г. В. Коломієць О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович