Постанова
Іменем України
28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/4737/17
провадження № 61-4301св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Приморська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила:
- стягнути відповідача на дитину-інваліда ОСОБА_2 аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 грн щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дати розірвання шлюбу 18 грудня 2015 року;
- стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі 4 000 грн щомісяця, починаючи з дати розірвання шлюбу 18 грудня 2015 року;
- стягнути з відповідача на її користь 1/2 частини від понесених нею додаткових витрат на лікування та виховання дочки ОСОБА_2 у розмірі 88 076 грн 47 коп.;
- позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , змінивши її прізвище з ОСОБА_2 на прізвище матері - ОСОБА_1 .
Позов мотивований тим, що під час перебування позивача у шлюбних відносинах з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_2 , яка з самого народження мала фізичні вади та потребувала особливого догляду і лікування.
З травня 2015 року шлюбні відносини між сторонами припинились, а рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року шлюб між ними розірвано.
Після розірвання шлюбу відповідач повністю самоусунувся від участі у житті доньки, що дитина сприйняла дуже боляче і захворіла на цукровий діабет, лікування якого потребує постійного щоденного контролю рівня глюкози крові.
У зв`язку з хворобою дочки, яка є дитиною з інвалідністю та потребує постійного догляду, позивач вимушена була відмовитись від частини роботи, яку виконувала, будучи педагогічним працівником, внаслідок чого зменшився бюджет родини.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не турбується станом здоров`я доньки, не відвідує її під час лікування в медичних закладах, а також у школі, не надає жодної фінансової допомоги, на спробу класного керівника налагодити зв`язок між відповідачем та його рідною дочкою останній відреагував негативно, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на дитину-інваліда ОСОБА_2 , яка постійно проживає з матір`ю ОСОБА_1 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подачі позову, тобто з 13 березня 2017 року. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частини від понесених нею додаткових витрат на лікування та виховання дочки ОСОБА_2 в розмірі 88 076 грн 47 коп. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 . Змінено прізвище малолітньої дитини ОСОБА_2 на прізвище матері - ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що неповнолітня дочка сторін ОСОБА_2 є дитиною-інвалідом, хворою на цукровий діабет з інсуліновою залежністю, витрати на її утримання повністю несе позивач, у той час як відповідач ухиляється від такого обов`язку, що є підставою для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 5 000 грн щомісяця та 1/2 частини від понесених позивачем додаткових витрат на лікування та виховання дочки в розмірі 88 076 грн 47 коп.
Врахувавши висновок органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, яким визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_2 , а також свідоме нехтування ОСОБА_3 необхідними потребами дитини, усунення від виконання моральних та матеріальних обов`язків щодо утримання і лікування дитини-інваліда, місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року змінено, зменшено суму аліментів, яка підлягає стягненню щомісячно з ОСОБА_3 на дитину-інваліда ОСОБА_2 , яка постійно проживає з матір`ю ОСОБА_1 , з розміру 5 000 грн до 3 000 грн, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подачі позову, тобто з 13 березня 2017 року. Зменшено суму додаткових витрат на лікування та виховання дочки ОСОБА_2 , яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з розміру 88 076 грн 47 коп. до 64 405 грн 78 коп.
В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року ОСОБА_3 не оскаржував.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на дитину-інваліда ОСОБА_2 , виходив з того, що згідно довідок про доходи відповідача його щомісячний дохід складає 8 000 грн, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру стягнутих судом першої інстанції аліментів до 3 000 грн, що відповідатиме інтересам дитини та фінансовим можливостям батька.
Зменшуючи розмір додаткових витрат на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що витрати на книжки, канцелярські вироби, розвиваючі заняття, відвідування театрів та на придбання одягу не є додатковими витратами у розумінні вимог статті 185 СК України, а тому їх вартість не підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру аліментів, яка підлягає стягненню щомісячно з ОСОБА_3 на дитину-інваліда ОСОБА_5 , яка постійно проживає з матір`ю ОСОБА_1
Постанова Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року оскаржується ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на дитину-інваліда ОСОБА_2 аліментів у твердій грошовій сумі щомісяця, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення в іншій частині на предмет законності та обґрунтованості судом касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не перевіряється.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2018 року в справі № 2-1161/2011, в якій вказано, що факт відсутності у батька можливості надавати дитині утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів; від 28 лютого 2019 року в справі № 766/47/16-ц, в якій мітиться висновок стосовно можливості сплачувати аліменти, якщо після сплати вказаних витрат дохід відповідача залишатиметься вищим від прожиткового мінімуму. Зміст постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає інтересам відповідача, а не дитини.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У квітні 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що його місячний дохід складає 10 000 грн, частина яких сплачується ним за оренду житла та на додаткові витрати для лікування батьків, які є пенсіонерами. Надані позивачем на підтвердження позовних вимог квитанції не мітять відомостей про те, що вони придбані для дочки та за призначенням лікаря.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року було розірвано.
Під час перебування сторін у шлюбних відносинах ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась дочка ОСОБА_2 , яка є дитиною-інвалідом, хворою на цукровий діабет з інсуліновою залежністю.
Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір`ю, яка її утримує та сплачує грошові кошти за лікування дочки.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частинипершої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною другою статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).
За таких обставин, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, належно перевірив обставини, обумовлені статтею 182 СК України, взяв до уваги як стан здоров`я дитини, так і матеріальне становище відповідача, щомісячний дохід якого становить 8 000 грн, у зв`язку із чим обґрунтовано зменшив розмір аліментів на дочку ОСОБА_2 у твердій грошовій сумі до розміру 3 000 грн щомісячно.
Доводи касаційної скарги з посиланням на незастосування апеляційним судом висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2019 року в справі № 766/47/16-ц, є безпідставними, оскільки під час розгляду цієї справи апеляційний суд не вдавався до оцінки розміру доходу відповідача, який залишиться після сплати ним аліментів, та не встановлював його перевищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 10 травня 2018 року в справі № 2-1161/2011, в якій вказано, що факт відсутності у батька можливості надавати дитині утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, є необґрунтованим з огляду на те, що змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався положеннями частини першої статті 182 СК України та врахував не лише матеріальне становище платника аліментів, а й інші обставини, визначені вказаною нормою права.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору апеляційним судом в оскаржуваній частині, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог простягнення з ОСОБА_3 на дитину-інваліда ОСОБА_2 аліментів у твердій грошовій сумі щомісяця - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог простягнення з ОСОБА_3 на дитину-інваліда ОСОБА_2 аліментів у твердій грошовій сумі щомісяця залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов