№ 522/4763/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 522/4763/23

провадження № 61-17473св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Бочарова Андрія Валерійовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Чернявської Л. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили суд:

- визнати зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 22 січня 2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , припиненими, у зв`язку з повним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики від 22 січня 2020 року;

- визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 22 січня 2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (далі - ОМНО) Янковською О. С., зареєстрованим у реєстрі за № 118;

- зняти заборони відчуження на належні ОСОБА_2 житлове домоволодіння, загальною площею 156,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 572973951101) та земельну ділянку, кадастровий номер: 5110137500:29:004:0018, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 740366251101);

- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наступні записи: запис про іпотеку номер: 35140204 від 22 січня 2020 року та запис про іпотеку номер: 35138643 від 22 січня 2020 року, проведені державним реєстратором: приватним нотаріусом ОМНО Янковською О. С.; запис про обтяження номер: 35140586 від 22 січня 2020 року, та запис про обтяження номер: 35139050 від 22 січня 2020 року, проведені державним реєстратором: приватним нотаріусом ОМНО Янковською О.С.

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивували тим, що 22 січня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір позики, а між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір іпотеки, предметом якого стали домоволодіння та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яким забезпечено договір позики.

Указували, що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_3 з метою прийняти виконання зобов`язання за договором позики, проте відповідачка ухилялася від прийняття грошових коштів.

18 січня 2023 року ОСОБА_1 вніс на депозит приватного нотаріуса ОМНО Журавля М. В. грошові кошти у розмірі 365 686,00 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день внесення коштів на депозит, для передачі ОСОБА_3 , для виконання зобов`язання щодо повернення коштів відповідно до договору позики від 22 січня 2020 року. Тобто повністю виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_3 за укладеним договором позики.

Однак відповідач не зняла заборони з іпотечного майна ОСОБА_2 та не передала ОСОБА_1 заяву про виконання ним зобов`язань за договором позики.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання припиненими зобов`язання по договору позики та визнання припиненою іпотеки задоволено.

Визнано зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 22 січня 2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , припиненими у зв`язку з повним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики від 22 січня 2020 року.

Визнано припиненою іпотеку за іпотечним договором від 22 січня 2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Янковською О. С., зареєстрованим у реєстрі за № 118.

Знято заборони відчуження на належні ОСОБА_2 житлове домоволодіння, загальною площею 156,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 572973951101) та земельну ділянку, кадастровий номер: 5110137500:29:004:0018, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 740366251101), та виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наступні записи: запис про іпотеку номер: 35140204 від 22 січня 2020 року та запис про іпотеку номер: 35138643 від 22 січня 2020 року, проведені державним реєстратором - приватним нотаріусом Янковською О. С.; запис про обтяження номер - 35140586 від 22 січня 2020 року, та запис про обтяження номер - 35139050 від 22 січня 2020 року, проведені державним реєстратором - приватним нотаріусом Янковською О. С.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 147,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 147,20 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2023 року задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2023 року скасовано та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання припиненими зобов`язання по договору позики та визнання припиненою іпотеки задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 147,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 147,20 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2023 року - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позичальник повністю виконав свої зобов`язання за договором позики від 22 січня 2020 року. Отже, внаслідок погашення боргу перед відповідачем боргові зобов`язання позивача припинено.

Встановивши, що відповідач не пред`явила вимоги до позивачів щодо сплати штрафу, а у разі пред`явлення застосуванню підлягає статті 258 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що боргові зобов`язання ОСОБА_1 виконані у повному обсязі та є припиненими за договором позики від 22 січня 2020 року.

Оскільки боргові зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 22 січня 2020 року припинені, суд першої інстанції дійшов висновку, що припинено іпотечні відносини за договором іпотеки від 22 січня 2020 року. Наявність будь яких обмежень щодо нерухомого майна, а саме записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заборон та іпотеки, призводить до порушення права власності ОСОБА_2 .

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно розрахував суму боргу за курсом, встановленим НБУ, а не за курсом продажу доларів США, встановленим на Міжбанківському валютному ринку станом на день повернення боргу, а тому дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 вніс на депозит нотаріуса повну суму заборгованості, оскільки внесені ОСОБА_1 грошові кошти на день повернення боргу складають 9 900,98 доларів США, що свідчить про неповне виконання ним своїх зобов`язань за договором позики, суд апеляційної інстанції вказав, що сума грошових коштів у розмірі, що становить 365 686,00 грн є еквівалентом 10 000 доларів США, згідно з офіційним курсом НБУ, встановленим станом на 18 січня 2023 року. При цьому суд звернув увагу, що пунктом 6 договору позики від 22 січня 2020 року передбачено, що позичальник зобов`язується на вимогу позикодавця сплатити боргову суму, що в еквіваленті 10 000,00 доларів США встановленому на Міжбанківському валютному ринку за курсом продажу на день повернення боргу, без додаткового погодження сторін, але не нижче курсу долара США на день укладення цього договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бочаров А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Бочарова А. В. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

17 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16 (провадження № 61-35327св18), від 09 січня 2019 року у справі № 336/337/16-ц (провадження № 61-2704св18), від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61-33814св18), від 11 лютого 2019 року у справі № 643/19788/15-ц (провадження № 61-25609св18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/35157/15-ц (провадження № 61-13611св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 463/3605/16-ц (провадження № 61-25816св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 183/181/17 (провадження № 61-853св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц (провадження №61-2616св19), від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), від 29 березня 2021 року у справі № 638/12564/17 (провадження № 61-13821св20), від 16 червня 2021 року у справі № 748/838/18 (провадження № 61-875св19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 523/1712/18 (провадження № 61-1220св21), від 11 серпня 2023 року у справі № 523/1712/18 (провадження № 61-12961св22), від 14 серпня 2024 року у справі № 206/1537/22 (провадження № 61-11339св23).

Суди порушили вимоги статті 95 ЦПК України, оскільки з власної ініціативи не витребували оригінал квитанції служби кур`єрської доставки фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 від 12 березня 2021 року, не усунули сумніви щодо цієї квитанції.

Посилаючись на положення статті 17 Закону України «Про іпотеку», вказує, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Указує, що умовами договору позики сторони погодили, що повернення грошей здійснюється в доларах США готівкою, факт повернення грошей підтверджується заявою позикодавця і позика вважається повернутою в момент передання позикодавцям грошей готівкою. Отже, ОСОБА_1 повинен був повернути саме 10 000,00 доларів США, а не еквівалент цієї суми в гривнях.

Суди попередніх інстанцій безпідставно розрахували суму боргу ОСОБА_1 за курсом, встановленим НБУ, а не за курсом продажу доларів США, встановленим на Міжбанківському валютному ринку станом на день повернення боргу. Внесені ОСОБА_1 на депозит нотаріуса грошові кошти у розмірі 365 686,00 грн є еквівалентом 9 900,98 доларів США, що свідчить про неповне виконання ним своїх зобов`язань за укладеним із відповідачем договором позики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тітов В. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Звертає увагу, що позикодавець не заявила будь-яких вимог щодо стягнення штрафу, неустойки. Не направила жодних вимог, письмових заяв про виплату грошових зобов`язань за договором позики.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 січня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір позики.

Згідно з пунктом 1 договору позики позикодавець ОСОБА_3 передала у власність позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 244 000,00 грн, що на момент укладення договору становило 10 000,00 доларів США, без нарахування процентів, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти до 22 грудня 2020 року.

Відповідно до пункту 4 договору позики повернення боргу повинно бути проведено в місті Одесі.

Пунктом 5 договору позики передбачено, що повернення позики здійснюється у доларах США готівкою. Факт повернення грошей підтверджується заявою позикодавця.

Пунктом 6 договору позики від 22 січня 2020 року передбачено, що позичальник зобов`язується на вимогу позикодавця сплатити боргову суму в еквіваленті 10 000,00 доларів США, за встановленим на Міжбанківському валютному ринку курсом продажу на день повернення боргу, без додаткового погодження сторін, але не нижче курсу долара США на день укладення цього договору.

Пунктом 8 договору позики визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцям грошей готівкою. У разі відмови прийняти гроші позичальник має право внести суму в депозит нотаріуса, з обов`язковим повідомленням позикодавцю. Після виконання позичальником свого зобов`язання, позикодавець повинен передати йому примірник цього договору та письмове підтвердження відсутності будь-яких претензій майнового характеру до позичальника, викладених у формі заяви. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору є свідченням прострочення виконання позичальником свого зобов`язання.

22 січня 2020 року між ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець), від імені якої діяв ОСОБА_1 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є. С. від 12 квітня 2019 року за реєстровим № 1327, укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О. С. , зареєстрований у реєстрі за № 118.

Згідно з пунктом 1.1 іпотечного договору предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного у пункті 1.5 цього договору, в забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань боржника перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Положеннями пункту 1.2 іпотечного договору передбачено, що за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язання боржника ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 за договором позики від 22 січня 2020 року, згідно з яким іпотекодержатель, надав боржнику позику у розмірі та в строки, визначені договором позики, а боржник зобов`язується на умовах, визначених у договорі позики, повернути іпотекодержателю позику в сумі 244 000,00 грн, що на момент укладення цього договору становить 10 000,00 доларів США.

Згідно з пунктом 1.5 іпотечного договору у забезпечення виконання власних зобов`язань за договором позики іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, а саме:

- житлове домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа житлового домоволодіння - 156,9 кв. м., житлова площа - 90,5 кв. м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 572973951101;

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0973 га, кадастровий номер 5110137500:29:004:0018, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, категорія земель - землі житлової та громадської забудови; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 740366251101.

Встановлено, що станом на 22 грудня 2020 року кошти ОСОБА_1 не повернуті ОСОБА_3 .

Із листа від 12 березня 2021 року та квитанції відправлення листа ОСОБА_3 , наданих ОСОБА_1 , встановлено, що ОСОБА_1 намагався виконати свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів ОСОБА_3 .

Доказів того, що ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_5 щодо повернення грошових коштів, та що квитанція кур`єрської служби від 12 березня 2021 року є підробленою, матеріали справи не містять.

Із квитанції від 18 січня 2023 року № 3, виданої приватним нотаріусом ОМНО Журавлем М. В., встановлено, що ОСОБА_1 вніс на депозит нотаріуса грошові кошти у розмірі 365 686,00 грн для передачі їх ОСОБА_3 , для виконання зобов`язання щодо повернення коштів відповідно до договору позики від 22 січня 2020 року.

На виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року, приватний нотаріус ОМНО Журавель М. В. листом від 13 липня 2023 року вих. № 73/01-16 повідомив, що ОСОБА_3 за отриманням грошових коштів, які були внесені на депозитний рахунок до нотаріуса, не зверталася, надано лист-звернення нотаріуса до ОСОБА_3 щодо отримання грошових коштів, що містяться на депозиті нотаріуса.

Судом встановлено, що сума грошових коштів у розмірі 365 686,00 грн є еквівалентом 10 000,00 доларів США, згідно офіційного курсу НБУ, встановленого станом на 18 січня 2023 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Бочарова А. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що ОСОБА_1 у повному обсязі виконав основне зобов`язання, поклавши грошові кошти у розмірі 365 686,00 грн, що за курсом НБУ еквівалентно 10 000,00 доларам США, на депозитний рахунок приватного нотаріуса, що є підставою для припинення іпотеки та зняття заборон у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України та частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частини перша, п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Отже, іпотека, яка має похідний характер від основного зобов`язання, є дійсною до припинення основного зобов`язання. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання в повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави зробити висновок, що після сплати боржником перед кредитором боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв`язку з виконанням боржником зобов`язання за кредитним договором, а отже, і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) та постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21), від 23 липня 2024 року у справі № 210/1532/23 (провадження № 61-13380св23).

За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання - забезпечувальне обтяження припиняється (див. постанови Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 214/1429/16 (провадження № 61-14264св23), від 25 червня 2024 року у справі № 646/5878/20 (провадження № 61-1152св23)).

Судом першої інстанції встановлено, що позичальник ОСОБА_1 намагався виконати своє зобов`язання перед позикодавцем ОСОБА_3 за договором позики від 22 січня 2020 року (лист від 12 березня 2021 року).

18 січня 2023 року ОСОБА_1 вніс грошові кошти у розмірі 365 686,00 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 10 000,00 доларам США, на депозитний рахунок приватного нотаріуса з метою погашення боргу перед позикодавцем за договором позики від 22 січня 2020 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позичальник повністю виконав свої зобов`язання за договором позики від 22 січня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

У цій справі позичальник виконав свої зобов`язання за договором позики від 22 січня 2020 року шляхом повного виконання. На момент такого виконання - 18 січня 2023 року позикодавець не пред`явив до ОСОБА_1 вимог щодо сплати неустойки (штрафу). ОСОБА_3 не заявила фінансових та майнових претензій до позичальника й на момент звернення до суду першої інстанції з цим позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що свідчить про припинення зобов`язань за договором позики у зв`язку з його повним і належним виконанням позичальником.

Запис про державну реєстрацію обтяження предметів іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за договором позики є перешкодою в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 повністю виконав зобов`язання за договором позики шляхом внесення 18 січня 2023 року на депозитний рахунок приватного нотаріусу суми позики, у зв`язку з чим основне зобов`язання припинилося на підставі статті 599 ЦК України та внаслідок цього згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» припинилося і акцесорне зобов`язання за похідним від основного - договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання умов кредитного договору.

Враховуючи викладене та вимоги пункту першого частини першої статті 593 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно задовольнив позовні вимоги.

З урахуванням встановлених у справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61-33814св18), від 29 березня 2021 року у справі № 638/12564/17 (провадження № 61-13821св20), від 14 серпня 2024 року у справі № 206/1537/22 (провадження № 61-11339св23) щодо застосування позовної давності та положень статті 17 Закону України «Про іпотеку», на які заявник посилається у касаційній скарзі.

Верховний Суд у постановах, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц (провадження № 61-2616св19), від 16 червня 2021 року у справі № 748/838/18 (провадження № 61-875св19) (щодо належного та повного дослідження всіх доказів, які мають значення для вирішення справи) на які, зокрема, послався заявник у касаційній скарзі, дійшов висновку, що з огляду на частину шосту статті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій може бути лише дослідження оригіналу договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги та додатків до них, зокрема за ініціативою суду. Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - договір купівлі-продажу кредитного портфелю, договір про відступлення права вимоги та додатки до них), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 95 ЦПК України, оскільки з власної ініціативи не витребували оригінал квитанції служби кур`єрської доставки фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 від 12 березня 2021 року, тобто не усунули сумніви щодо цієї квитанції, колегія суддів до уваги не бере та констатує, що матеріали справи не містять доказів того, що суд чи відповідач ставили під сумнів відповідність копії квитанції служби кур`єрської доставки (а.с. 26) оригіналу.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не виконали свій процесуальний обов`язок. При цьому клопотань відповідача про витребування оригіналу квитанції матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16 (провадження № 61-35327св18), від 09 січня 2019 року у справі № 336/337/16-ц (провадження № 61-2704св18) та інші, є також необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Бочарова Андрія Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник