Постанова
Іменем України
22 березня 2021 року
м. Київ
справа № 522/5302/16-ц
провадження № 61-3662св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Драгомерецького М. М., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , який в подальшому був уточнений, про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі з 03 жовтня 1998 року, зареєстрованому Гагарінським відділом ЗАЦС м. Москви, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу проведений запис про шлюб № 1291. У період шлюбу народились діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час знаходження у шлюбі позивач та відповідач набули право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_6 ; нежитлове приміщення комори № 28 в будинку АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що після припинення шлюбних відносин у добровільному порядку поділити майно, що було набуте в шлюбі, сторони не змогли, ОСОБА_1 просила суд поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом виділу ОСОБА_1 зі складу спільного сумісного майна та визнання за нею права власності на квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_4 , та виділу ОСОБА_2 зі складу спільного сумісного майна та визнання за ним право власності на квартири АДРЕСА_9 , АДРЕСА_3 , а також на нежитлові приміщення комор № 15 , 16 , 28 в будинку АДРЕСА_1 ; припинити право спільної сумісної власності подружжя.
Після надходження до Приморського районного суду м. Одеси Висновку експерта № 116/16 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 522/5302/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, позивач надала уточнення до позовної заяви та просила суд поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя шляхом виділу ОСОБА_1 зі складу спільного сумісного майна та визнання за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_6 ; виділу ОСОБА_2 зі складу спільного сумісного майна та визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення комори № 28 в будинку АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 38 864,00 грн у якості грошової компенсації при відступленні від рівності часток при поділі майна; припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_6 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення комори № 28 в будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що спірне майно придбане в період знаходження у шлюбі з відповідачем та відповідно до статей 70 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила задовольнити її позов.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом:
виділу ОСОБА_1 зі складу спільного сумісного майна та визнання за ОСОБА_1 права власності на:
квартиру АДРЕСА_1 ;
квартиру АДРЕСА_2 ;
квартиру АДРЕСА_3 ;
нежитлове приміщення комори АДРЕСА_6 ;
виділу ОСОБА_2 зі складу спільного сумісного майна та визнання за ним права власності на:
квартиру АДРЕСА_3 ;
квартиру АДРЕСА_4 ;
квартиру АДРЕСА_4 ;
нежитлове приміщення комори АДРЕСА_5 ;
нежитлове приміщення комори № 28 в будинку АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 38 864,00 грн в якості грошової компенсації при відступленні від рівності часток при поділі майна.
Припинено право спільної сумісної власності подружжя на:
квартиру АДРЕСА_1 ;
квартиру АДРЕСА_2 ;
квартиру АДРЕСА_3 ;
квартиру АДРЕСА_3 ;
квартиру АДРЕСА_4 ;
квартиру АДРЕСА_4 ;
нежитлове приміщення комори АДРЕСА_6 ;
нежитлове приміщення комори АДРЕСА_5 ;
нежитлове приміщення комори № 28 в будинку АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 3 445,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та взяв до уваги при визначенні варіанту поділу майна висновок експерта № 116/16 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 522/5302/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, складений 10 січня 2017 року, оскільки фактично сторона відповідача у розумінні статті 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ухилилася від участі в експертизі, не зважаючи на те, яке значення вона має для вирішення справи.
Окрім цього, суд першої інстанції врахував те, що відповідно до рішення Нікулінського районного суду м. Москви від 20 квітня 2016 року місце проживання двох неповнолітніх дітей різної статі ухвалено разом з матір`ю ОСОБА_1 , а місцем реєстрації у м. Одесі позивача є квартира АДРЕСА_1 . Більш того, тільки зазначена квартира відповідає вимогам для мешкання сім`ї позивача у такому складі.
Окремо судом першої інстанції зазначено про тривалі і системні зловживання процесуальними правами з боку відповідача.
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції дотримані норми матеріального та процесуального права. Оскаржуване судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Матеріали касаційної скарги містять також заяву про зупинення дії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року.
Підставами касаційного оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року (провадження № 6-2670цс16), від 18 січня 2017 року (провадження № 6-2565цс16), від 05 липня 2017 року (провадження № 6-2405цс16), від 15 листопада 2017 року (провадження № 6-2921цс16) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц.
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
- проведена оцінка майна не відповідає пунктам 15, 16, 17, 25, 50, 51, 56, 58 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»;
- зазначення судами того, що позивач разом з дітьми зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає дійсності, адже за даною адресою зареєстровано саме відповідача та двох дітей;
- зазначаючи про необхідність врахування інтересів малолітніх дітей, судами не враховано, що старшій доньці сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент винесення рішення у справі було більше 18 років та суд мав би вирішити питання щодо її залучення до участі у справі у випадку необхідності врахування її прав та інтересів;
- судом не надано правової оцінки наявності джерел формування бюджету, необхідного для придбання великої кількості вартісного майна, його ремонту, відсутність у позивача джерел доходів, які б дозволили їй сформувати необхідний бюджет для придбання об`єктів нерухомості;
- відповідач був позбавлений можливості реалізувати надане йому право та виконати покладений на нього процесуальний обов`язок спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу, що пов`язано з відсутністю у нього належного представництва, яке є невід`ємною складовою реалізації права на доступ до правосуддя. Це було установлено лише на стадії апеляційного провадження та полягає у поданні представником відповідача на підтвердження повноважень у справі документів, що не відповідають дійсності, а саме: начебто наявності у представника свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, проте представник відповідача ОСОБА_6 ніколи його не отримував;
- у справі судом не вчинено заходів на отримання згоди одного з подружжя на відповідний спосіб поділу майна, як і не було забезпечено прав відповідача шляхом роз`яснення та контролю виконання позивачем обов`язку в частині внесення коштів (різниці вартості майна) на відповідний депозитний рахунок суду.
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 повторно подав до Верховного Суду заяву, в якій просить зупинити дію оскаржуваних судових рішень та заборонити суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно.
У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому позивач зазначає про необґрунтованість касаційної скарги, тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 12 березня 2020 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 522/5302/16-ц із Приморського районного суду м. Одеси, задоволено частково заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та зупинено дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2020 року матеріали справи № 522/5302/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанційустановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 03 жовтня 1998 року, зареєстрований у Гагарінському відділі ЗАЦС м. Москви, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу проведений запис про шлюб № 1291.
У період шлюбу народились діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Нікулінського районного суду м. Москви від 20 квітня 2016 року шлюб, зареєстрований 03 жовтня 1998 року Гагарінським відділом ЗАЦС м. Москви, актовий запис № 1291, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало чинності 06 лютого 2017 року.
У зазначеному рішенні встановлений факт, який не оскаржувався сторонами, про те що вони проживали разом та вели спільне господарство до 14 квітня 2015 року.
У період шлюбу подружжям набуто право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення комори АДРЕСА_6 ; нежитлове приміщення комори № 28 в будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком експерта № 116/16 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 522/5302/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, складеного 10 січня 2017 року ринкова вартість квартири під АДРЕСА_1 на час проведення експертного дослідження складає 99 015,00 доларів США або 2 691 901,00 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США); ринкова вартість квартири під АДРЕСА_2 на час проведення експертного дослідження складає 39 760,00 доларів США або 1 080 953,00 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США); ринкова вартість квартири під АДРЕСА_3 на час проведення експертного дослідження складає 99 226,00 доларів США або 2 697 648,00 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США); ринкова вартість квартири під АДРЕСА_3 на час проведення експертного дослідження складає 119 194,00 доларів США або 3 240 503,00 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/ 100 доларів США); ринкова вартість квартири під АДРЕСА_4 на час проведення експертного дослідження складає 57 149,00 доларів США або 1 553 709,00 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США); ринкова вартість квартири під АДРЕСА_4 на час проведення експертного дослідження складає 57 149,00 доларів США або 1 553 709,0 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США); дійсна ринкова вартість нежитлового приміщення комори АДРЕСА_5 на час проведення експертного дослідження складає 1 650,00 доларів США або 44 858,00 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США); дійсна ринкова вартість нежитлового приміщення комори АДРЕСА_6 на час проведення експертного дослідження складає 750,00 доларів США або 20 315,00 грн (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США); дійсна ринкова вартість нежитлового приміщення комори № 28 по АДРЕСА_1 на час проведення експертного дослідження складає 750,00 доларів США або 20 315,0 (без урахування ПДВ, курс НБУ на 10 січня 2017 року 2718,6800 грн/100 доларів США).
Також у зазначеному висновку експерта наданий можливий варіант поділу нерухомого майна пооб`єктно, виходячи з ринкової вартості та з визначенням компенсації у випадку відступлення від рівності часток, у відповідності до якого співвласнику № 1 можливо виділити квартири АДРЕСА_8 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_14 та комору № 16 , а співвласнику АДРЕСА_11 - квартири АДРЕСА_9 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_12 та комори № 15 та ІНФОРМАЦІЯ_1 . Грошова компенсація при цьому від співвласника № 1 співвласнику № 2 складає 38 864,00 грн або 1 430,00 доларів США.
Нормативно-правове обґрунтування
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, враховуючи, що спірне нерухоме майно (квартири та нежитлові приміщення комор у будинку АДРЕСА_1 ) придбані сторонами у період перебування в шлюбі, та ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд першої інстанції, з яким правильно погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
З огляду на встановлену законодавцем та не спростовану відповідачем презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не приймаються доводи касаційної скарги про те, що судами не надано правової оцінки наявності джерел формування бюджету, необхідного для придбання великої кількості вартісного майна, його ремонту, відсутність у позивача джерел доходів, які б дозволили їй сформувати необхідний бюджет для придбання об`єктів нерухомості.
Доводи касаційної скарги про те, що проведена оцінка майна не відповідає пунктам 15, 16, 17, 25, 50, 51, 56, 58 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» відхиляються, оскільки поділ майна, що є спільною сумісною власністю сторін, здійснений судами на підставі висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи, проведеної відповідно до положень Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5), Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Окрім цього, доступ до об`єктів дослідження ОСОБА_2 не забезпечено, про що зазначено у вказаному висновку експерта, відповідач не скористався наданим йому правом надати суду першої інстанції альтернативний висновок експерта, складений на його замовлення, а після заявленого у суді першої інстанції 18 травня 2017 року представником відповідача клопотання про виклик у судове засідання експерта для надання пояснень ОСОБА_2 так і не було здійснено будь-яких реальних дій, спрямованих на проведення додаткової (повторної) експертизи. Судом першої інстанції установлено, що сторона відповідача фактично ухилилася від участі в експертизі, враховуючи, яке значення вона має для вирішення справи.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач разом з дітьми зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає дійсності, оскільки за даною адресою зареєстровано саме відповідача та двох дітей, не впливає на правильність висновків судів у справі, не може бути підставою для їх скасування та зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Зазначення у касаційній скарзі про помилковість врахування судами інтересів дітей колишнього подружжя не приймається колегією суддів, оскільки узгоджується із частиною першою статті 71 СК України, згідно з якою суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (у випадку, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна та спір вирішується судом).
Доводи касаційної скарги про те, що старшій доньці сторін на момент винесення рішення у справі вже виповнилось 18 років, та суд мав би вирішити питання щодо її залучення до участі у справі, якщо опікувався її права та інтересами, не впливають на суть спору - поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
З огляду на участь у справі не тільки представника ОСОБА_6 , але й інших представників - адвокатів Діденка А. М. та самого відповідача, відхиляються доводи касаційної скарги про відсутність належного представництва, а також те, що відповідач був позбавлений права на доступ до правосуддя. Окрім цього, відомості про осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, містяться у Єдиному реєстрі адвокатів України з відкритим доступом та відповідач міг самостійно перевірити наявність у представника ОСОБА_6 відповідного свідоцтва перед укладенням угоди про надання юридичних послуг/здійснення представництва (чи після неї). Питання можливого підроблення документів при здійсненні представництва відповідача не входять до предмету спору у цій справі, а ОСОБА_2 не позбавлений права ініціювати розгляд цього питання в межах кримінального провадження.
Не приймаються доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року (провадження № 6-2670цс16), від 18 січня 2017 року (провадження № 6-2565цс16), від 05 липня 2017 року (провадження № 6-2405цс16), від 15 листопада 2017 року (провадження № 6-2921цс16) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, оскільки обставини у наведених справах різняться від фактичних обставин цієї справи, що переглядається в касаційному порядку.
Колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що у справі судом не вчинено заходів на отримання згоди одного з подружжя на відповідний спосіб поділу майна, як і не було забезпечено прав відповідача шляхом роз`яснення та контролю виконання позивачем обов`язку в частині внесення коштів (різниці вартості майна) на відповідний депозитний рахунок суду з огляду на таке. За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя про стягнення з іншого з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Правила, визначені частиною п`ятою вказаної статті, застосовуються, коли позивач висуває вимогу про виділення йому в натурі певного майна в порядку поділу, а відповідачу - пропонує грошову компенсацію. Лише у такому випадку позивач зобов`язаний попередньо внести грошові кошти на депозитний рахунок суду, які при задоволення позову будуть виплачені відповідачу як грошова компенсація його частки у спільному майні. Окрім цього, оскаржуючи рішення суду першої інстанції до апеляційного суду, відповідач на такі обставини не посилався.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 .
Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, чи до переоцінки доказів у справі, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, вони відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик