Постанова
Іменем України
18 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 522/5351/20
провадження № 61-5103св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Южненської міської ради Одеської області,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2020 року в складі судді Чернявської Л. М., додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 грудня 2020 року в складі судді
Чернявської Л. М. та постанови Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон» (далі - ТОВ «ФК «Оріон»), про визнання противоправним та скасування рішення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 березня 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі -
ВАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), укладено кредитний договір на суму 404 000 грн з метою придбання квартири
АДРЕСА_1 та договір іпотеки, предметом якого і є вказана квартира. У 2013 році між ПАТ «Кредитпромбанк»
і публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), а у подальшому (08 серпня 2019 року) між ПАТ «Дельта Банк»
і ТОВ «ФК «Оріон» були укладені відповідні договори, згідно з якими останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами.
Позивач вказує, що він з порушенням вимог закону був позбавлений можливості доступу до квартири
АДРЕСА_1 , оскільки відбулося безпідставне припинення його права власності внаслідок проведення незаконної реєстрації цього права на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Оріон», зокрема, без відома та без згоди дійсного власника, а також на підставі підроблених документів.
Так, ТОВ «ФК «Оріон» звернулось до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну квартиру без додержання вимог щодо повідомлення іпотекодавця щодо наміру на вчинення таких дій та без вимоги про погашення кредитної заборгованості. Оскаржуване рішення від 08 листопада 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняте державним реєстратором за відсутності підстав, у протиправний спосіб, з необґрунтованим використанням своїх повноважень.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати противоправним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області Голубенко А. В. від 08 листопада 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49600082, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня
2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу позовних вимог. Доводи позивача щодо неотримання вимоги про усунення порушень спростовуються матеріалами справи. Протилежного позивачем не доведено.
Додатковим рішенням Приморського районного суду міста Одеси
від 16 грудня 2020 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь
ТОВ «ФК «Оріон» судові витрати, які складаються з вартості професійної правничої (правової) допомоги, у розмірі 25 000 грн.
Додаткова постанова суду першої інстанції мотивована тим, що ТОВ «ФК «Оріон» просило, зокрема, ухвалити додаткове рішення, яким стягнути
із ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з вартості професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 25 000 грн, а також надало докази на підтвердження вказаних обставин, тому йому клопотання підлягає задоволенню.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2020 року змінено в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що cпір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що спір виник саме з ТОВ «ФК «Оріон» з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТОВ «ФК «Оріон» щодо реєстрації такого права. Оскільки позивач заявив позов до неналежного відповідача - державного реєстратора виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області Голубенко А. В., а судом першої інстанції не було врахованого вказаного, тому рішення суду підлягає зміні в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, а саме - за суб`єктним складом.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 грудня 2020 року змінено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Оріон» судові витрати, які складаються з вартості професійної правничої (правової) допомоги,
у розмірі 10 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не спростував співмірність послуг адвоката зі складністю проведеної ним роботи. Разом
з тим, питання про ухвалення додаткового рішення розглянуто без повідомлення позивача та матеріали справи не містять такого підтвердження. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи (розгляд питання про ухвалення додаткового рішення без повідомлення її учасників), її складності та виконаної адвокатом роботи (підготовка відзиву), колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення із
ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Оріон» витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2020 року, додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2020 року, додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та відмовити
у задоволенні клопотання ТОВ «ФК «Оріон» про стягнення судових витрат.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2022 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали цивільної справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень
позивач посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Вказує на застосування в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 127/16726/17-ц, від 15 січня 2020 року у справі
№ 607/2754/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 199/4062/17,
від 05 лютого 2020 року у справі № 759/20387/18. Крім того, заявник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Касаційна скарга також мотивована тим, що оскаржувані судові рішення суперечать встановленим у справі № 522/21745/19 обставинам. Висновки судів щодо належного вручення позивачу вимоги про усунення порушень кредитних зобов`язань не підтверджені матеріалами справи. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позовна вимога про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора. При цьому державний реєстратор помилково вважав доведеною заборгованість за кредитним договором у розмірі 834 179,31 грн, тому безпідставно визнав за ТОВ «ФК «Оріон» право власності на предмет іпотеки з метою погашення зазначеної заборгованості, оскільки судовим рішенням у справ № 2-282/10, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 401 142,47 грн.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь ТОВ «ФК «Оріон» витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Позиції інших учасників
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого
є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_1 26 березня 2008 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого останньому відкрито невідновлювальну кредитну лінію у національній валюті України в межах загальної суми 404 000 грн, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути наданий кредит не пізніше 25 березня 2033 року (включно).
Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються, зокрема, на купівлю квартири
АДРЕСА_1 .
Кредитні зобов`язання були забезпечені договором іпотеки, укладеним
26 березня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_1 , предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 .
Пунктами 4.2, 4.3 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору, або умов іпотечного договору. При настанні випадків, передбачених п. 4.2 іпотечного договору, іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов`язання, забезпечені іпотекою не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги у спосіб передбачений договором. Перебіг тридцятиденного строку починається
з наступного дня, після календарної дати відправлення іпотекодержателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна, за місцезнаходженням іпотекодавця зазначеним у договорі.
У 2013 році між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договори про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 березня 2008 року та договором іпотеки від 26 березня 2008 року.
ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Оріон» 08 серпня 2019 року уклали договори купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов яких останнє набуло прав кредитора та іпотекодержателя щодо ОСОБА_1 за кредитним договором та договором іпотеки.
Суди встановили, що 01 жовтня 2019 року ТОВ «ФК «Оріон» як новий кредитор направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень кредитного договору, повернення грошових коштів (сплату заборгованості за тілом кредиту), сплату заборгованості за процентами, комісією та оплату штрафів у тридцятиденний строк з дня вручення цієї вимоги. За змістом зазначеної вимоги ТОВ «ФК «Оріон» вказувало, що станом на 08 серпня
2019 року заборгованість за тілом кредиту та процентами складає - 679 951,34 грн, пеня - 129 987,97 грн, штраф - 24 240 грн., а загалом - 834 179,31 грн. Крім того, ТОВ «ФК «Оріон» попередило ОСОБА_1 про те, що воно вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, в порядку встановленому статтями 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку»,
з можливістю набуття товариством у власність квартири як предмету іпотеки.
У наявному у справі рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення акціонерного товариства «Укрпошта» за
№ 6500139484309 вказані відомості про її вручення ОСОБА_1
02 жовтня 2019 року.
У подальшому ТОВ «ФК «Оріон» прийняло рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження шляхом набуття права власності відповідно до
статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та провело державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 188140164 від 08 листопада 2019 року.
Суди також встановили, що ТОВ «ФК «Оріон» звернулося до суду із заявою, в якій просило стягнути на його користь із ОСОБА_1 судові витрати (витрати на правову допомогу) у розмірі 25 000 грн.
На підтвердження доводів щодо наявності підстав для стягнення витрат на правову допомогу та їх розміру ТОВ «ФК «Оріон» подало до суду першої інстанції договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 11, укладений між ТОВ «ФК «Оріон» і адвокатським об`єднанням «СІ.ЕЛ.ЕС.», додаткову угоду № 6 до договору № 11, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги, акт
приймання-передачі наданої об`єднанням в особі керуючого партнера - адвоката Байдеріна О. А., професійної правничої (правової) допомоги на користь ТОВ «ФК «Оріон».
Апеляційний суд встановив, що питання про ухвалення місцевим судом додаткового рішення розглянуто без повідомлення позивача.
В апеляційній скарзі позивач заперечував щодо права третьої особи на стягнення витрат на правову допомогу, а також не погоджувався з її розміром.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на
підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних
судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
Позивач заявив вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до державного реєстратора виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області Голубенко А. В.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з абзацом четвертим частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п`ятим цієї частини.
Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке
є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Позивач заявив вимогу про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора.
Суд першої інстанції вважав, що позов у цій справі заявлено за
належного складу учасників судового процесу. Натомість, третя особа -
ТОВ «ФК «Оріон», за яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру, вважає, що належним відповідачем у цій справі має бути саме особа, за якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки, оскільки її права порушуються скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру. Апеляційний суд погодився з доводами товариства.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з пунктами 2, 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); зміст позовних вимог.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його
стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня
особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості
позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.
Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Таким чином, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. При цьому ОСОБА_1 під час розгляду справи стверджував, що саме державний реєстратор в особі виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області є належним відповідачем у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що
у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний
з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 16 вересня 2020 року
у справі № 804/8836/17.
Визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Оріон» є захистом прав позивача на вищевказану земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою стосовно порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права.
Отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області, якого позивач визначив відповідачем.
Належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Оріон», за яким зареєстровано речове право на спірну квартиру, яку позивач передав в іпотеку банку.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 520/10276/17.
Разом з тим, права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїм правовим значенням та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 679/1338/18.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Вирішуючи спір, апеляційний суд звернув увагу, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, тому на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у позові з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 127/16726/17-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 199/4062/17,
від 05 лютого 2020 року у справі № 759/20387/18, враховуючи наступне.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не
будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
У справі № 127/16726/17-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до банку та нотаріуса, просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, запис про право власності на квартиру за банком,
а також зобов`язати нотаріуса відновити відомості про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за позивачем. Рішенням місцевого суду позовні вимоги задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання нотаріуса відновити відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру та відмовив у позові в цій частині. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду, Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року вказував, що на спірну квартиру, площею 29,9 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки в забезпечення вимог за кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Предметом позовних вимог фізичної особи у справі № 607/2754/16-ц до товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа - нотаріус,
є скасування свідоцтва, державної реєстрації прав та їх обтяжень, витребування майна. Постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким: скасовано свідоцтво, видане нотаріусом, зареєстроване у реєстрі; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю на квартиру. Касаційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути здійснено стягнення шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем без згоди іпотекодавця на його відчуження.
У справі № 199/4062/17 фізична особа звернулася до суду з позовом до банка та нотаріуса, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на домоволодіння; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності банку на вказане нерухоме майно. Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року погодився
з висновками судів про задоволення позову, оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимог договору про іпотеку та статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку»,
Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі
№ 759/20387/18 скасовано постанову апеляційного суду; рішення суду першої інстанції змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення у новій редакції, а саме: скасовано запис про право власності на квартиру за банком, внесений на підставі рішення державного реєстратора. Разом з тим у вказаній справі позивач пред`явив позов, зокрема, до банку за яким і була здійснена спірна реєстрація.
Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,
не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, а також і з суб`єктного складу учасників справи.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди неправильно встановили обставини, що підтверджують неправомірність дій реєстратора та іпотекодавця під час спірної реєстрації (неправильно визначено заборгованість за кредитом, не надіслано вимогу щодо сплати кредиту тощо), оскільки у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача, а не по суті заявлених вимог.
При цьому позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, визначивши належний склад учасників судового процесу.
Крім того, Верховний Суд погоджується і з висновками суду першої інстанції у незміненій частині та висновками суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів
у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною,
різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу,
а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження доводів щодо наявності підстав для стягнення витрат на правову допомогу та на підтвердження їх розміру ТОВ «ФК «Оріон» подало до суду першої інстанції належні та допустимі докази.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно
з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною
стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати
з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Оріон» витрат на правову допомогу.
Разом з тим, враховуючи складність справи, виконані адвокатом роботи, час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони, виходячи із принципу співмірності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Оріон» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі
10 000 грн.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що питання про ухвалення місцевим судом додаткового рішення розглянуто без повідомлення позивача, а в апеляційній скарзі останній заперечував щодо права третьої особи на стягнення витрат на правову допомогу, а також не погоджувався з її розміром.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що третя особа не має права на стягнення зі сторони витрат на правову допомогу, оскільки відповідно до частини дванадцятої статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Верховний Суд у постановах від 02 червня 2022 року у справі
№ 158/203/20, від 08 червня 2022 року у справі № 619/2548/17 погодився з доводами третьої особи щодо її права особи на стягнення зі сторони спору витрат на правову допомогу.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди
з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення
обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог
статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ
у справі «Серявін та інші проти України»).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про
відсутність підстав для скасування рішення та додаткового рішення суду першої інстанції у незмінених частинах та постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих за результатом перегляду вказаних рішень місцевого суду, оскільки суди ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2020 року в незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року, додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси
від 16 грудня 2020 року в незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук