Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 522/5937/19

провадження № 61-14632св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс Алла Борисівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2020 року у складі судді Науменко А. В. та постанови Одеського апеляційного суду від 15 липня

2020 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце проживання якого: АДРЕСА_1 . Після смерті брата вона є його спадкоємцем другої черги.

Згідно з довідкою про причину смерті ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер від злоякісного новоутворення передміхурової залози. Через тяжку хворобу ОСОБА_3 знаходився у безпорадному стані та потребував стороннього нагляду, який йому забезпечувала ОСОБА_1 , а також допомагала йому фінансово, купувала ліки та продукти.

З травня 2016 року дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , яка

є спадкоємцем померлого першої черги, спільно з ним не проживала; залишила ОСОБА_3 , який знаходився в безпорадному стані, не доглядала його, ні фізично, ні матеріально йому не допомагала.

Стан спадкодавця ОСОБА_3 час від часу погіршувався, але за весь період хвороби ОСОБА_2 жодного разу не запропонувала йому своєї допомоги, не надавала грошей на лікування та утримання, не відвідувала його та не цікавилась його здоров`ям.

Тому просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що своє право на позов ОСОБА_1 мотивує тим, що вона є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 та відноситься до другої черги спадкоємців за законом. Проте

в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б у сукупності підтверджували родинні зв`язки ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_3 . Надана ОСОБА_1 копія свідоцтва про народження, згідно з якою її дівоче прізвище ОСОБА_4 , не прийнята судом до уваги, оскільки не

є належним та достатнім доказом того, що вона є рідною сестрою.

Крім того, ОСОБА_1 не доведено перебування ОСОБА_3

у безпорадному стані у період з 2016 року по час смерті, потреби у допомозі саме від ОСОБА_2 , а також те, що ОСОБА_2 навмисно ухилялася від надання такої допомоги своєму чоловікові при можливості її надання. Тому відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом.

Апеляційний суд погодився із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки суд на підставі наявних у справі доказів вірно встановив вказані обставини по справі та дійшов правильного висновку про відмову

в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання та про перебування спадкодавця у безпорадному стані не спростовують встановлені обставини. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі не посилається на потребу ОСОБА_3 в допомозі саме

ОСОБА_2 .

Додатковим рішенням Приморського районного суду міста Одеси від

24 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 46 750 грн.

Суди виходили із того, що до закінчення судових дебатів адвокат

Шаркова Н. Р., яка діяла від імені ОСОБА_2 , просила суд вирішити питання про розподіл судових витрат, які вона понесла у зв`язку з розглядом справи (т. 2, а. с. 185).

06 квітня 2020 року адвокат Шаркова Н. Р. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі шляхом стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на надання правничої допомоги у розмірі 46 750 грн. До вказаної заяви

в порядку статті 141 ЦПК України додано докази витрат ОСОБА_2 на надання правничої допомоги, які позивачем спростовано не було.

Даті подання заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (06 квітня 2020 року) передував вихідний день - неділя

(05 квітня 2020 року), тому з урахуванням частини п`ятої статті 254 ЦК України заявником не пропущений передбачений статтею 141 ЦПК України строк на подання суду доказів витрат ОСОБА_2 на надання правничої допомоги.

Позивач та її представник були присутні на засіданні 14 квітня 2020 року, вислухали пояснення представника відповідача щодо доводів та обґрунтувань про стягнення судових витрат на правову допомогу відповідача та просили відкласти розгляд заяви для підготовки своєї позиції. До наступного судового засідання - 24 квітня 2010 року будь-яких заяв чи клопотань від позивача та її представника не надходило, зокрема, про зменшення заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач під час розгляду справи неодноразово звертала увагу судів, що факт родинних зав`язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується тим, що у свідоцтві про народження ОСОБА_1 вказано не тільки її дівоче прізвище - ОСОБА_4 ,

а й по батькові - ОСОБА_5 , так само як у померлого. Факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 являлися рідними братом та сестрою, встановлено відповідно до показань свідка - їх двоюрідного брата - ОСОБА_6 . Ні сама відповідач, ні її представник не заперечували проти того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були рідними братом та сестрою. Крім того, 18 лютого 2019 року приватний нотаріус Брандіс А. Б. прийняла від ОСОБА_1 заяву на прийняття спадщини. Тому суди зробили помилковий висновок, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б в сукупності підтверджували родинні зв`язки ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_3 .

Незаперечним доказом важкого перебігу хвороби ОСОБА_3 і того, що він знаходився в безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги,

є висновок комісійної судово-медичної експертизи № 340 від 01 листопада 2019 року, згідно з яким за життя він страждав злоякісним новоутворенням передміхурової залози з ускладненнями і потребував сторонньої допомоги

в побуті, а в період загострення - з медичної точки зору знаходився

в безпорадному стані.

Зробивши висновок, що доводи позивача щодо тривалого знаходження померлого у безпорадному стані в 2016 року спростовуються показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд не узяв до уваги те, що позивач не стверджувала того, що її брат знаходився у безпорадному стані саме

в 2016 році. У 2016 році він захворів, вже не міг пересуватися по вулиці, на вулицю не виходив та з часом його стан погіршувався. ОСОБА_7 відвідував брата всього декілька разів, а ОСОБА_8 до квартири не заходила,

а спілкувалась з померлим частіше телефоном. Той факт, що ОСОБА_3 за життя виглядав добре вказує лише на те, що ОСОБА_1 добре його доглядала. На необхідність сторонньої допомоги ОСОБА_3 не скаржився, тому що він її отримував від ОСОБА_1 після того, як його, хворіючого, покинула його дружина. Суди не надали відповідної оцінки зазначеним доказам.

Крім того, судами не надано належної оцінки заяві відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу та прийнято незаконне рішення про стягнення необґрунтованої і завищеної суми зазначених витрат.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, безпідставно відхилив клопотання відкладення розгляду справи.

У січні 2021 року ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Відзив мотивовано тим, що прийняття нотаріусом від ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини не є доказом родинних зв`язків між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_3 , оскільки відповідно до підпунктів 4.1, 4.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, лише при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. Проте таких документів ні у спадковій справі, копія якої витребувана судом першої інстанції, ні в матеріалах цивільної справи не має. Неможливість підтвердження родинних відносин із спадкодавцем у нотаріальному порядку

є підставою для звернення спадкоємця до суду із заявою про встановлення відповідного факту.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 не міститься жодного доводу на спростування висновків судів, викладених в оскаржених рішеннях. Первинної облікової медичної документації в матеріалах справи немає. Відповідно до пояснень позивача померлий ОСОБА_3 за життя не перебував на обліку в жодній медичній установі (т. 1, а. с. 219 - 220). Довідка про причину смерті від 13 жовтня 2018 року, видана КУ «Міська клінічна інфекційна лікарня», лише підтверджує причину смерті та не є доказом перебування

ОСОБА_3 в безпорадному стані під час життя. Висновок експерта № 340 комісійної судово-медичної експертизи від 01 листопада 2019 року, виконаної судово-медичною експертною комісією КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» (т. 2, а.с. 41 - 47), не є доказом конкретного прижиттєвого фізичного стану померлого, оскільки експертиза проведена після смерті ОСОБА_3 та базується лише на морфологічних ознаках захворювань, виявлених при патологоанатомічному дослідженні його трупа.

В матеріалах справи містяться докази того, що ОСОБА_2 не мала можливості надавати таку допомогу своєму чоловікові.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом судом першої інстанції позову ОСОБА_1 , 06 квітня 2020 року до суду першої інстанції надано клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження розміру витрат ОСОБА_2 : оригіналів договору про надання правової допомоги від 12 квітня 2019 року, додаткової угоди

№ 1 від 12 квітня 2019 року до указаного договору, акта прийому-передачі послуг правового характеру, наданих за договором про надання правової допомоги, від 31 березня 2020 року з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також завірену копію прибуткового касового ордеру від 31 березня 2020 року. З урахуванням тривалого розгляду справи, кількості судових засідань, об`єму наданих адвокатом послуг, суд першої інстанції зробив правильний висновок про доведеність заявником понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу згідно зі статтею 134 ЦПК України повідомлено, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат ОСОБА_2 складає 8 000 грн, з яких витрати на професійну правничу допомогу у Верховному Суді складають 8 000 грн.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від

19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що 30 квітня 1991 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб.

З травня 2016 року до дня смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_2 та її чоловік разом не проживали. ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер.

Згідно з довідкою про причину смерті ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер від злоякісного новоутворення передміхурової залози.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Зміст вимог позивача свідчать, що ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом свої спадкових прав, посилаючись на те, що є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 та його спадкоємцем другої черги за законом, яка подала нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що надана ОСОБА_1 копія свідоцтва про народження, згідно з якою її дівоче прізвище ОСОБА_4 , не є належним та достатнім доказом того, що вона є рідною сестрою померлого.

Разом з тим, аналіз матеріалів справи свідчить, що при розгляді справи в суді першої інстанції ні відповідач (дружина померлого) та її представник (відзив на позов - а. с. 83-85, т. 1), ні допитані судом свідки, не заперечували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були рідними братом та сестрою.

За таких обставин у судів були відсутні підстави для висновку про не підтвердження ОСОБА_1 родинного зв`язку з померлим

ОСОБА_3 .

Відповідно до частини п?ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 688/132/21 (провадження № 61-17954св21) зазначено, що «під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб

і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу. При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування».

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження та безпідставно відхилив клопотання відкладення розгляду справи, оскільки згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотання адвоката ОСОБА_1 - Білунової С. Г. про відкладення розгляду справи суд апеляційної інстанції розглянув та мотивовано відхилив, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статтею 372 ЦПК України), а також враховуючи відсутність обґрунтованих посилань учасника справи на об`єктивну неможливість здійснення процесуальних прав у зв`язку з обмеженнями, запровадженими у зв`язку з карантином, достатності наявних у справі матеріалів для її розгляду, проведення судового засідання апеляційного суду в режимі відеоконференції.

Щодо витрат на правову допомогу

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства

є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п?ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань

у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити

з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. […] Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. […] ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня

2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Суди встановили, що до закінчення судових дебатів адвокат Шаркова Н. Р., яка діяла від імені ОСОБА_2 , заявила про розподіл судових витрат, які вона понесла у зв`язку з розглядом справи (т. 2, а. с. 185). 06 квітня 2020 року адвокат Шаркова Н. Р. подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат та просила стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на надання правничої допомоги в розмірі

46 750 грн (т. 2, а. с. 226, 227). Вказана заява з доказами понесених відповідачем судових витрат надано суду у передбачений законом строк. На підтвердження витрат на правову допомогу до клопотання від 06 квітня

2020 року додано, зокрема акт прийому-передачі послуг правового характеру, наданих за договором про надання правової допомоги від 31 березня

2020 року з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, копія прибуткового касового ордеру від 31 березня 2020 року (т. 2, а. с. 228 - 233). Позивач та її представник були присутні в засіданні 14 квітня 2020 року, вислухали пояснення представника відповідача щодо доводів та обґрунтувань про стягнення судових витрат на правову допомогу відповідача та просили відкласти розгляд заяви для підготовки своєї позиції. До наступного судового засідання - 24 квітня 2010 року будь-яких заяв чи клопотань від позивача та її представника не надходило.

Оглядом матеріалів справи підтверджується, що заперечень щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги або клопотання позивача про зменшення заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції не надходило.

За таких обставин та враховуючи документальне підтвердження заявленого розміру витрат відповідача на оплату правничої допомоги, суди правильно стягнути ці судові витратиз позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі

№ 688/132/21 (провадження № 61-17954св21), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо перегляду цього рішення змінити в мотивувальній частині; додаткове рішення та постанову апеляційного суду щодоперегляду додаткового рішення залишити без змін.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2020 року щодо перегляду рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2020 року щодо перегляду додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук