Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 522/6279/16-ц
провадження № 61-1117св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Шоста одеська державна нотаріальна контора,
третя особа - нотаріус Петрушенко Тетяна Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року в складі судді Домусчі Л. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , на постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Шостої одеської державної нотаріальної контори, третя особа - Петрушенко Т. А. , про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом і договору дарування.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 18 жовтня 1994 року вона уклала шлюб з ОСОБА_6 , дочкою якого від попереднього шлюбу є відповідач ОСОБА_2 , яка з 1996 року постійно мешкає у ФРН. 24 лютого 1995 року ОСОБА_6 склав заповіт, відповідно до якого все належне йому на час смерті майно заповідав їй. За життя ОСОБА_6 і під час перебування у шлюбі з нею була приватизована квартира АДРЕСА_1 у рівних частках на ОСОБА_6 , неї та її батька, а також придбаний у власність незакінчений будівництвом садовий будинок АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилась спадщина, що складалася: з указаного незакінченого будівництвом садового будинку АДРЕСА_2 ; з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
30 грудня 2003 року з пропуском шестимісячного строку, ОСОБА_2 звернулась до Шостої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини свого батька. Одночасно, 30 грудня 2003 року, з пропуском шестимісячного строку, державний нотаріус Шостої одеської державної нотаріальної контори прийняла від неї, яка на час смерті чоловіка мешкала разом з ним, заяву про відмову від спадщини, відповідно до якої вона цю спадщину не приймала, на неї не претендувала, наміру звертатися до суду з цього приводу не мала.
05 березня 2004 року державний нотаріус Шостої одеської державної нотаріальної контори зареєструвала у реєстрі за №2-737 та видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на незакінчений будівництвом садовий будинок АДРЕСА_2 ; зареєструвала у реєстрі за № 2-740 та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ; зареєструвала у реєстрі за № 2-744 договір дарування, за яким вона подарувала ОСОБА_2 належні їй на праві приватної власності 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2012 року у справі №2/553/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2013 року (провадження № 22-ц/785/2592/13), було визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Шостою одеською державною нотаріальною конторою 05 березня 2004 року, що зареєстроване у реєстрі за № 2-737, відповідно до якого ОСОБА_2 (на той час ОСОБА_2 ) у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька на праві власності належить незакінчений будівництвом садовий будинок АДРЕСА_2 (садівничий кооператив Лебідь), а також було визнано незаконним включення державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори до спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 частки його дружини у спільній власності подружжя на зазначене нерухоме майно. Судом апеляційної інстанції при розгляді згаданої справи також була підтримана позиція Овідіопольського районного суду Одеської області щодо того, що позивачка фактично прийняла спадщину, та не відмовилась від свого права на свою частку у майні.
Посилалась на те, що майже одночасно з явно незаконними нотаріальними діями з оформлення спадкових прав на ОСОБА_2 , мало місце і посвідчення договору дарування за реєстром № 2-744, згідно якого вона подарувала ОСОБА_2 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . З даного приводу вказувала, що вона є людиною похилого віку, якій на час вчинення оспорюваних нотаріальних дій було майже 70 років. При тому дії нотаріуса, визнані судом у межах справи № 2/553/11 незаконними, свідчать не тільки про її повну юридичну необізнаність, але й про невиконання нотаріусом посадових обов`язків, передбачених статтею 5 Закону України «Про нотаріат» (нотаріус зобов`язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду). Перебуваючи у несприятливих на той час відносинах з рідною дочкою, під тягарем втрати чоловіка, вона погодилась на укладення договору дарування в обмін на прийняті ОСОБА_2 зобов`язання щодо матеріальної допомоги та довічного утримання, задля чого під тиском ОСОБА_2 вона саме і відмовилась від спадщини. Вказувала, що дійсного наміру укладати договір дарування вона не мала, її волевиявлення не було вільним та не відповідала внутрішній волі, а оскаржуваний правочин має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 229 ЦК України як такий, що вчинено під впливом помилки.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 березня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А. і зареєстроване в реєстрі за № 2-740, відповідно до якого ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_6 на праві власності належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір дарування, укладений 05 березня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А. і зареєстрований в реєстрі за № 2-744, належних ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 березня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А., і зареєстроване у реєстрі за № 2-740, відповідно до якого ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_6 на праві власності належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір дарування, укладений 05 березня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А., і зареєстроване у реєстрі за № 2-744, належних ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру, суд виходив із того, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 звернулася з пропуском строку, так само як і ОСОБА_1 подала заяву про відмову від спадщини після спливу строку, який передбачений законом, тому видане свідоцтво не можна вважати законним, що встановлено рішенням у справі № 2-553/11, висновки якого є обов`язковими на підставі статті 61 ЦПК України 2004 року.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що підписання ОСОБА_1 даного договору відбулося у зв`язку з помилкою щодо обставин правочину, які мають істотне значення та суттєво впливають на повноту усвідомлення позивачем суті і правових наслідків укладення договору, а тому, в силу положень статті 229 ЦК України, вважав, що позовні вимоги про визнання договору дарування частини квартири від 05 березня 2004 року недійсним предявлені за наявності для цього правових підстав та грунтуються на положеннях закону.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 квітня 2004 року після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шостої одеської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 квітня 2004 року після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 звернулася з пропуском строку, так само як і ОСОБА_1 подала заяву про відмову від спадщини після спливу строку, який передбачений законом, тому видане свідоцтво не можна вважати законним, що встановлено рішенням у справі № 2-553/11, висновки якого є обов`язковими на підставі статті 61 ЦПК України. При цьому вважав, що ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину, фактичне прийняття спадщини надає право на отримання майна і звернення до нотаріуса без обмеження строком у 6 місяців, що відповідало вимогам статті 549 ЦК УРСР та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, які були чинними на час вчинення такої дії, а тому подання заяви після спливу 6 місяців не є ознакою пропуску строку прийняття спадщини та не може бути підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання договору дарування 2/3 частини спірної квартири недійсним та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції.
Рішення апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Шостої одеської державної нотаріальної контори не оскаржується а тому, касаційним судом не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми статей 203, 215, 229, 230, 258, 261, 264, частини третьої статті 267, статей 316 317 319 321 717 728 ЦК України до спірних правовідносин, що є підставою для скасування судових рішень в частині позову про визнання договору дарування недійсним.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 квітня 2004 року.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 жовтня 1994 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_6
24 лютого 1995 року ОСОБА_6 склав заповіт, відповідно до якого все належне йому на час смерті майно заповідав позивачу. Цей заповіт посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за №2-2148.
За життя ОСОБА_6 і під час перебування у шлюбі з позивачем була приватизована квартира АДРЕСА_1 у рівних частках на ОСОБА_6 , позивача та її батька.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з довідкою ЖКО Приморського району м. Одеси від 09 жовтня 2003 року № 43 він постійно проживав з позивачем та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 02 листопада 1994 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
30 грудня 2003 року ОСОБА_2 звернулась до Шостої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини свого батька ОСОБА_6 .
Також 30 грудня 2003 року державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори прийняла від ОСОБА_1 заяву про її відмову від спадщини її чоловіка ОСОБА_6 , відповідно до якої позивач цю спадщину не приймала, на неї не претендує, наміру звертатися до суду з цього приводу не має.
05 березня 2004 року на ім`я відповідача Шостою Одеською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що зареєстровано у реєстрі за №2-737, відповідно до якого ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька отримала незакінчений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі АДРЕСА_2 .
У подальшому, Овідіопольським районним судом Одеської області за розглядом вказаної справи №2-553/11 рішенням від 07 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2013 року, було задоволено позов ОСОБА_1 та суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Шостою одеською державною нотаріальною конторою 05 березня 2004 року, що зареєстровано у реєстрі за №2-737, відповідно до якого ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька на праві власності належить незакінчений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 90%, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Визнав незаконним включення державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори до спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 частки його дружини ОСОБА_1 у спільній власності подружжя на незакінчений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі АДРЕСА_2 .
Крім того, 05 березня 2004 року Шостою Одеською державною нотаріальною конторою відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що зареєстровано у реєстрі за №2-740, відповідно до якого ОСОБА_2 (у минулому ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька отримала 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , підлягає задоволенню частково .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовної вимоги в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного 05 березня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 2-744.
Згідно з частинами першою - третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.
Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією із сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов`язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.
Отже, ухвалюючи рішення у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивач є особою похилого віку, за станом здоров`я потребує стороннього догляду і матеріальної допомоги, укладаючи з відповідачем договір дарування належної їй на праві власності частини квартири, діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачами. Укладаючи договір не мала наміру дарувати квартиру, яка була її єдиним житлом.
Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 05 березня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А. і зареєстроване в реєстрі за № 2-740.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК).
Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Наслідки пропуску строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Згідно вимог статей 66, 67 та 69 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна.
Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.
Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з пропуском строку, так само як і ОСОБА_1 подала заяву про відмову від спадщини після спливу строку, який передбачений законом для прийняття спадщини, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що відмова від прийняття спадщини подана за межами строку для її прийняття не має правових наслідків. Оскільки позивач прийняла спадщину після смерті спадкодавця так як проживала з ним на час відкриття спадщини та після його смерті в строк, встановлений статтею 549 ЦК УРСР, фактично вступила в управління спадковим майном, а відповідач спадщину не прийняла тому видане на ім?я відповідача свідоцтво про право на спадщину за законом не може вважатися законним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій частині та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину, фактичне прийняття спадщини надає право на отримання майна і звернення до нотаріуса без обмеження строком у 6 місяців, що відповідало вимогам статті 549 ЦК УРСР та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, які були чинними на час вчинення такої дії, а тому подання заяви після спливу 6 місяців не є ознакою пропуску строку прийняття спадщини та не може бути підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Проте висновок апеляційного суду про фактичне прийняття відповідачем спадщини після смерті ОСОБА_6 не відповідає наданим доказам у справі та вимогам закону, зокрема положенням статті 549 ЦК УРСР, оскільки матеріали справи не містять та судами не встановлено докази вступу ОСОБА_2 в управління чи володіння майном після смерті ОСОБА_6 .
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачка заяви про прийняття спадщини за законом у шестимісячний строк не подала, а заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, яка подана за межами шестимісячного строку, не свідчить про прийняття спадщини у розмінні статті 549 ЦК УРСР.
Отже, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним указаного свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 05 березня 2004 року нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А., і зареєстрованого в реєстрі за № 2-740 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним указаного свідоцтва про право на спадщину за закономі залишає в силі в цій частині судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 05 березня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Тетяною Анатоліївною, і зареєстроване у реєстрі за № 2-740, відповідно до якого ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_6 на праві власності належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 скасувати і залишити в силі в цій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року.
У частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, укладеного 05 березня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Тетяною Анатоліївною і зареєстрованого в реєстрі за № 2-744 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
В. С. Жданова
В. М. Коротун