Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 522/643/17

провадження № 61-13653св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договорів дарування недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та його тещею - відповідачем ОСОБА_2 були укладені договори доручення від 10 листопада 2004 року, 01 серпня 2006 року, 15 грудня 2006 року, відповідно до яких сторони взяли на себе певні зобов`язання, а саме: він - знайти об`єкт нерухомості та надати грошові кошти на придбання, а ОСОБА_2 - придбати майно, утримувати, обслуговувати, експлуатувати його в своїх інтересах та при настанні певних обставин (досягненні ОСОБА_4 повноліття) переоформити придбане майно на свою онуку ОСОБА_4 .

Вказував, що ОСОБА_2 здійснила відчуження придбаного нерухомого майна та уклала договори дарування, за якими власником вищевказаного майна стала відповідач ОСОБА_3 - її донька та мама ОСОБА_4 , а саме:

- 18 квітня 2008 року був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Сажнєвою Т. А., реєстраційний номер - 664;

- 24 квітня 2008 року був укладений договір дарування нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , площею 17,8 кв. м, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., реєстраційний номер - 929;

- 24 квітня 2008 року був укладений договір дарування 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., реєстраційний номер - 932.

Стверджував, що ОСОБА_2 запевнила його, що після настання повноліття онукою ОСОБА_4 всі домовленості, відповідно до договорів доручення, неодмінно будуть виконані.

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 його доньці - ОСОБА_4 виповнилося 18 років, але обов`язки, взяті на себе пунктом 1.5. договорів доручень ОСОБА_2 не виконала, у зв`язку із чим він звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними:

- договір дарування квартири АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з трьох кімнат, загальною площею 43,9 кв. м, у тому числі житловою - 30,4 кв. м, від 18 квітня 2008 року, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Сажнєвою Т. А. 18 квітня 2008 року, реєстраціний номер 2 - 664;

- договір дарування нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 17,8 кв. м, від 24 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 24 квітня 2008 року, реєстраційний номер 929;

- договір дарування 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , яка в цілому складається з восьми кімнат, загальною площею 232,6 кв. м, в тому числі житловою - 142,3 кв. м, від 24 квітня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. від 24 квітня 2008 року, реєстраційний номер 932.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2017 року у складі судді Свяченої Ю. Б. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , яка складається з восьми кімнат, загальною площею 289,7 кв. м, у тому числі, житловою площею - 189 кв. м, посвідчений 30 жовтня 2001 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Алексеєвою О .В. за реєстровим номером Р№ 507.

Визнано недійсним договір дарування нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 17,8 кв. м, посвідчений 24 квітня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. за реєстровим номером Р№ 929.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , яка складається з трьох кімнат, загальною площею 43,9 кв. м, у тому числі, житловою площею - 30,4 кв. м, посвідчений 18 квітня 2008 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Сажневою Т. А. за реєстраційний номер 2-664.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані договори дарування укладенні з метою ухилення від виконання зобов`язань за договорами доручення, тобто без реального настання правових наслідків, обумовлених договорами, що суперечить частині п`ятій статті 203 ЦК України, яка встановлює, що вимогою чинності правочину є його спрямованість на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

При цьому районний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 діяла всупереч укладених договорів доручення та не мала правових підстав відчужувати придбане нерухоме майно, у тому числі шляхом укладення договорів дарування з ОСОБА_3 , оскільки зазначені дії є перешкодою у виконанні ОСОБА_2 своїх зобов`язань, передбачених пунктом 1.5. договорів доручення від 10 листопада 2004 року, 01 серпня 2006 року, 15 грудня 2006 року.

Суд першої інстанції вважав, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах починається зі спливом строку виконання зобов`язання, тобто 26 жовтня 2016 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори дарування унеможливлюють належне виконання договорів доручення від 10 листопада 2004 року, від 01 серпня 2006 року та від 15 грудня 2006 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо умови про переоформлення нерухомого майна на третю особу - доньку сторін - ОСОБА_4 .

Районний суд дійшов помилкового висновку про те, що оспорювані договори дарування укладенні з метою ухилення від виконання зобов`язань за договорами доручення, тобто без реального настання правових наслідків, обумовлених договорами, що в свою чергу суперечить частині п`ятій статті 203 ЦК України, яка встановлює, що вимогою щодо чинності правочину є його спрямованість на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки відповідач була безумовним власником спірного нерухомого майна, вона мала повне право на розпорядження цим майном, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними.

Крім того, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю, суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, про застосування якого заявила ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення районного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не застосовано положення статей 15 16 203 215 216 ЦК України та помилково встановлено безпідставність позовних вимог, оскільки нібито відсутні підстави для визнання укладених договорів дарування недійсними.

Вказує, що оспорювані договори дарування унеможливлюють належне виконання договорів дорученння, укладених між ним та ОСОБА_2 , щодо умови про переоформлення нерухомого майна на ОСОБА_4 та ці договори укладені з метою ухилення від виконання зобов`язань за договорами доручення, тобто без реального настання правових наслідків.

Звертає увагу на наявні в матеріалах справи пояснення ОСОБА_2 про те, що укладення оспорюваних договорів було вимушеною необхідністю та не сприяли реальному переданню майна ОСОБА_3 , тобто не були укладені з метою настання юридичних наслідків.

Стверджує, що обов`язковою та виключною умовою укладення між сторонами договорів доручень було переоформлення придбаного ОСОБА_2 нерухомого майна в майбутньому на ОСОБА_6 при досягненні нею повноліття - протягом двох місяців з 26 серпня 2016 року.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 15 16 203 215 234 ЦК України, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки його доводи є необґрунтованими.

Вказує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не відноситься до повноважень Верховного Суду.

Стверджує, що матеріали цивільної справи не містять посилань на те, які саме вимоги закону, встановлені статтею 203 ЦК України, були порушені під час укладення оспорюваних правочинів. Сама по собі суперечність одного договору умовам іншого договору не може бути підставою для визнання правочину недійсним без зазначення визначених законом підстав для визнання такого правочину недійсним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 листопада 1994 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів, актовий запис № 1803.

За час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилися діти: донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2014 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який був зареєстрований 19 листопада 1994 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів, актовий запис № 1803.

10 листопада 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язувався передати ОСОБА_2 3 000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язувалася підписати договір купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у строк до 01 грудня 2004 року.

Відповідно до пункту 1.5 договору протягом двох місяців з моменту досягнення донькою довірителя - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, а саме - у строк не пізніше 26 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 зобов`язана перереєструвати на ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 47-48).

24 листопада 2004 року було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , площею 17,8 кв. м, посвідчений Карімовою Л. М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 999, відповідно до якого власником вказаного нерухомого майна стала ОСОБА_2

15 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язувався передати ОСОБА_2 18 000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язувалася підписати договір купівлі-продажу 140/1000 частини квартири АДРЕСА_3 у строк до 01 січня 2007 року.

Відповідно до пункту 1.5 договору протягом двох місяців з моменту досягнення донькою довірителя - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, а саме - у строк не пізніше 26 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 зобов`язана перереєструвати на ОСОБА_4 право власності на 140/1000 частини квартири АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 49-50).

29 грудня 2006 року було укладено договір дарування 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , зареєстрований Першою одеською нотаріальною конторою за р № 5-4474, на підставі якого право власності на квартиру набула ОСОБА_2

01 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язувався передати ОСОБА_2 5 000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язувалася підписати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , у строк до 01 вересня 2006 року.

Відповідно до пункту 1.5 договору протягом двох місяців з моменту досягнення донькою довірителя - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, а саме - в строк не пізніше 26 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 зобов`язана перереєструвати на ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 51-52).

23 серпня 2006 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений Сімаченко С. Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 1117, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в книзі № 580 пр., сторінці № 108, за № 389, реєстраційний номер - 13642785, на підставі якого право власності на квартиру набула ОСОБА_2

18 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Сажнєвою Т. А., реєстраційний номер 2 - 664 (том 1, а. с 10, том 2, а. с. 81).

24 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , площею 17,8 кв. м, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., реєстраційний номер 929 (том 1, а. с. 9, том 2, а. с. 77).

24 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., реєстраційний номер 932 (том 1, а. с. 11-12, том 2, а. с. 79-80).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2013 року у справі № 522/9482 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, припинення договору, визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсним.

Припинено договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано недійсними:

- договір дарування 167/1000 частин квартири АДРЕСА_5 , яка в цілому складається з восьми кімнат, загальною площею 289,7 кв. м, у тому числі житловою - 189,0 кв. м, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О. В., 30 жовтня 2001 року;

- договір дарування нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 17,8 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., 24 квітня 2008 року;

- договір дарування 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , яка в цілому складається з восьми кімнат, загальною площею 232,6 кв. м, у тому числі житловою - 142,3 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., 24 квітня 2008 року;

- договір дарування квартири АДРЕСА_6 , яка в цілому складається з трьох кімнат, загальною площею 43,9 кв. м, у тому числі житловою - 30,4 кв. м, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Сажневою Т. А., 18 квітня 2008 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 167/1000 частин квартири АДРЕСА_5 , яка в цілому складається з восьми кімнат, загальною площею 289,7 кв. м, у тому числі житловою - 189,0 кв. м; нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 17,8 кв. м; на 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , яка в цілому складається з восьми кімнат, загальною площею 232,6 кв. м, у тому числі житловою - 142,3 кв. м; на квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з трьох кімнат, загальною площею 43,9 кв. м, у тому числі житловою - 30,4 кв. м.

Витребувано на користь ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння 167/1000 частин квартири АДРЕСА_5 , яка в цілому складається з восьми кімнат, загальною площею 289,7 кв. м, у тому числі житловою - 189,0 кв. м.; нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 17,8 кв. м; на 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , яка в цілому складається з восьми кімнат, загальною площею 232,6 кв. м, у тому числі житловою - 142,3 кв.м; на квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з трьох кімнат, загальною площею 43,9 кв. м, у тому числі житловою - 30,4 кв. м (том 1, а. с. 29-32)

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2014 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2013 року скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, припинення договору, визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності та витребування із чужого незаконного володіння відмовлено (том 1, а. с. 29-38).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2015 року у справі № 522/24351/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договорів удаваними, встановлення факту укладання договору довічного утримання, визнання договору довічного утримання недійсним у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (том 1, а. с. 77-79)

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2015 року залишено без змін (том 1, а. с.39-45, 80-82).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Частиною першою статті 1000 ЦК України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити дії від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно із частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Судами встановлено, що на підставі оспорюваних договорів дарування нерухомого майна, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18 квітня 2008 року та 24 квітня 2008 року, ОСОБА_3 набула право власності на: квартиру АДРЕСА_1 , нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 .

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивачем не доведено ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов`язань за договорами доручення від 10 листопада 2004 року, 01 серпня 2006 року, 15 грудня 2006 року.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 , укладаючи оспорювані правочини, мала намір на ухилення від виконання певних зобов`язань, отже, спрямувала свої дії на фіктивний перехід права власності на своє нерухоме майно до близького родича (доньки) з метою невиконання у майбутньому зобов`язань за договорами доручення.

Оскільки на момент вчинення оспорюваних договорів дарування від 18 квітня 2008 року та 24 квітня 2008 року ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_1 , нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , 140/1000 частин квартири АДРЕСА_3 , тому мала право розпоряджатися вказаним майном на власний розсуд. При цьому спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою, відтак, дії ОСОБА_2 з відчуження (дарування) належного їй на праві власності нерухомого майна свідчать про реальне настання правових наслідків за вчиненими договорами дарування.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Колегія суддів вважає, що позивачем не спростовано презумпцію правомірності оспорюваних договорів дарування.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги про наявність у матеріалах справи пояснень ОСОБА_2 про те, що укладення оспорюваних договорів було вимушеною необхідністю та не були укладені з метою настання юридичних наслідків, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції положень статей 202 234 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на недоведеність позивачем позовних вимог, що виключає застосування до спірних правовідносин зазначених положень ЦК України.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанції відповідають нормам процесуального права, а оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягає.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк